Гаррі Гаррісон Білл - герой галактики — C. 18

Розміщено Шкільні твори в 23 июля 2014





- Любий друже,- схлипнув Білл, благальне склавши руки. - Чому ти женешся за мною?

- Не називай мене другом, ти, чінгерівський шпигуне. Ти навіть недосконалий шпигун - у тебе дві праві руки.

Падаючи, Убивайло дістав із кобури пістолет і прицілився Біллеві межі очі.

- Убитий при спробі втечі.

- Змилуйся! - заблагав Білл.

- Смерть усім чінгерам,- Дренг натис на гашетку.



Розділ IV

Куля повільно вилетіла з клубів порохового диму і пропливла футів зо два у напрямку Білла, перш ніж її спинило гравітаційне поле. Простодушний циклічний пристрій прийняв швидкість кулі за масу, виснував, що це ще одне тіло потрапило в гравітаційну шахту і визначив для нього місце.

Убивайлове падіння уповільнювалося, зрештою він опинився за п’ять метрів позаду кулі: відповідно, другий поліцейський відсунувся на таку ж відстань. Розрив між Біллем і його переслідувачами подвоївся - він скористався цим і вистрибнув на площадку наступного поверху.

Ліфт стояв з відчиненими дверима, наче запрошував його - Білл стрибнув до кабіни, і двері за ним зімкнулися раніше, ніж Убивайло, завзято лаючись, вихопився з шахти.

Після цього Білл намагався якомога заплутати сліди. Він навмання користувався різними транспортними засобами, щоразу спускаючись на нижчий поверх, немов кріт, що, тікаючи, намагається закопатись поглибше в землю. Зрештою у нього не стало сил - він заточувався, бився об стіни і пихкав, наче трицератопс у спеку. Поступово він збагнув, що забрався нижче, ніж будь-коли перед цим. Коридори були похмурі, стародавні, стіни із сталевих плит трималися на плішках. Масивні колони, деякі понад тридцять метрів діаметром, порушували рівні лінії стін: циклопічні споруди, що тримали на собі столицю всього світу. Більшість дверей, які траплялися йому на очі, були замкнені й запечатані химерними печатками. Він також помітив, що світло тут пригашено. Білл утомлено плентався в пошуках якоїсь рідини: у горлі в нього пересохло, мов у пустелі. Попереду виднів автомат по продажу напоїв; він дуже відрізнявся від тих, якими Білл звик користуватись. Його передню частину було зміцнено товстими сталевими брусками і прикрашено написом великими літерами: “Цей механізм оснащено системою захисту проти злодіїв - будь-яка спроба зламати апарат загрожує злочинцеві розрядом у 100 000 вольт”.

Він знайшов у кишені досить монет, щоб заплатити за подвійну Героїн-колу і обачно відступив подалі, аби його не могли дістати іскри, що сипалися з автомата, поки наповнювалася склянка.

Випивши, він відчув себе набагато краще, але коли зазирнув у свій гаманець, його настрій враз погіршився. У нього було всього вісім імперіалів, а коли вони скінчаться, що тоді? Хоч його почуття були притлумлені наркотизованим напоєм, проте жаль до себе дався взнаки, і він заплакав. Наче крізь туман він побачив, що в коридорі з’явився гурт людей. Троє чоловіків спинилися майже поряд з ним і опустили четвертого на підлогу. Білл глянув на них, потім відвернувся: слова бриніли в його вухах, але він не розумів їхнього змісту, поринувши в свої переживання.

- Бідолашний старий Гольф, схоже, йому настав кінець.

- Це вже напевне. Я ніколи не чув приємнішого передсмертного хрипу. - Залишимо його тут для роботів-прибиральників.

- А що ж буде з роботою? Нас повинно бути четверо, щоб упоратися з нею.

- Давайте пошукаємо десь тут безпланового.

Важкий черевик копнув Вілла й привернув його увагу. Він заблимав очима на оточуючих його чоловіків, схожих один на одного: пошарпаний одяг, брудна шкіра, зарослі обличчя. Вони різнилися зростом і статурою, але одна риса в них була спільна: жоден з них не мав картосхеми і вони виглядали на диво голими без важких звисаючих томів.

- Де твоя картосхема? - спитав найкремезніший і найволохатіший, ще раз копнувши Білла ногою.

- Украдено… - знову заскиглив той.

- Ти солдат?

- В мене відібрали посвідчення…

- Гроші є?

- Втрачено… все втрачено… як торішний сніг…

- Тоді ти один з безпланових,- в унісон мовили чоловіки й допомогли Біллеві звестися на ноги. - Тепер заспівай з нами “Пісню безпланових”. І вони заспівали тремтливими голосами:

Один за всіх, Брати безпланові, Єднайтеся н боріться, Щоб здобути прав, Щоб Влада сконала, А Правда запанувала, І ми, що вільні колись були, Знову вільними стали, Щоб над головою побачили, Як ясніє небо синє, І почули, Як тихо падає сніг.

- Вона не дуже римується,- зауважив Білл.

- Ах, нам тут унизу бракує таланту,- мовив найменший і найстаріший з безпланових і зайшовся рахітичним кашлем.

- Замовкни,- наказав кремезень, штурхнувши під бока старого й Білла. - Я - Літвок, а це моя ватага. Тепер ти один з нас, новачку; твоє ім’я - Гольф 28169-мінус.

- Ні. Мене звуть Білл і це ім’я легше вимовляється… - його штурхнули знову.

- Заткни рота! Білл важке ім’я, бо воно нове, а я ніколи не пам’ятаю нових імен. У моїй ватазі завжди був Гольф 28169-мінус. Як тебе звати?

- Білл. Ох! Я хотів сказати Гольф!

- Так воно краще, але не забувай, що в тебе є ще й прізвище.

- їсти хочу,- заскиглив старий. - Коли ми вчинимо грабунок?

- Зараз. Гайда за мною.

Вони переступили через старого Гольфа і т. д., якому настав кінець, у той час як новий тільки починав життя й квапився темним, затхлим переходом, гадаючи, на яку біду він наражається цього разу, проте занадто втомлений, щоб цим перейматися. Вони говорили про їжу; поївши, він зможе подумати, що робити далі, а тим часом він радів, що хтось піклується про нього і думає замість нього. Він немов знову опинився в армії, тільки кращій, бо не треба було навіть голитися.

Мала ватага чоловіків вийшла в широкий коридор, мружачись від яскравого світла. Літвок зупинив їх порухом руки і роззирнувся в обидва боки, тоді склав човником брудну долоню і приставив до свого схожого на капустяний лист вуха: прислухався, насупивши брови.

- Здається, чисто. Шмутціг, стій тут - здіймеш тривогу, якщо хтось з’явиться; Спорко, іди коридором до повороту і роби те саме. Ти, новий Гольфе, підеш зі мною.

Двоє вартових пошкандибали виконувати свої обов’язки, а Білл рушив за Літвоком в заглибину, де ховались замкнені двері. Могутній ватажок відімкнув їх одним ударом молотка, видобутого із схованки у подертому одязі. Всередині було повно труб різного діаметра, які виходили з підлоги й губилися в стелі над головою. На кожній трубі було вибито номери, і Літвок указав на них:

- Нам потрібна кл-9256-Б,- мовив він. - Почали. Білл швидко відшукав потрібну трубу, що була завтовшки як рука, і тільки-но покликав ватажка, як у коридорі пролунав пронизливий свист.

- Виходь! - звелів Літвок, виштовхуючи Білла. Тоді зачинив двері і став так, щоб затулити зламаний замок. Гуркіт і шурхання ставали дедалі голосніші, наближаючись до них, і вони зіщулилися в заглибині. Коли з’явився робот-прибиральник і втупив у них свої об’єктиви, Літвок стиснув за спиною молоток.

- Чи не зволите ви відійти, щоб я зміг прибрати там, де ви стоїте,- твердо пролунав записаний на плівку голос. Робот з надією обертав перед собою щітки.

- Забирайся геть! - прогарчав Літвок.

- Втручання в роботу робота-прибиральника під час виконання ним службових обов’язків - це злочин проти суспільства. Подумайте, що б з вами було, якби прибиральне управління не…

- Талалай,- сердито гаркнув Літвок і ударив його молотком по маківці.

- Ламають,- заверещав робот і покотився коридором, розбризкуючи воду з своїх сопел.

- Давай скінчимо роботу,- мовив Літвок, знову розчинивши двері. Він віддав молоток Біллеві і, діставши ножівку із схованки в своєму лахмітті, заходився пиляти трубу. Металева труба була міцна, тож за хвилину він укрився потом.

- Тепер ти,- гукнув він Біллеві. - Пиляй якомога швидше, а потім знову я.

Так по черзі вони менше ніж за три хвилини перепиляли трубу. Літвок знову сховав пилку в своєму дранті й узяв молоток.

- Приготуйся,- мовив він, поплювавши на руки і з силою замахнувшись на трубу.

Вистачило двох ударів, щоб верхня частина перерізаної труби відігнулася і з верхнього отвору полився нескінченний струмок зелених сосисок. Літвок схопив кінець ланцюга і кинув Біллеві на плече, а тоді став навертати довкола його рук і плечей, кільце за кільцем, вище й вище. Вони досягли рівня Біллових очей, і він зміг прочитати білі літери, видруковані на зеленій поверхні: “Хлорофільні,- і далі: - Сонце в кожній ланці! - а ще: - Знамениті кінські сосиски,- і врешті: - Наступного разу покуштуйте наші меринбургери”.

- Досить,- простогнав Білл, заточуючись під вагою. Літвок розірвав ланцюг і став обертати сосисками власні плечі, коли це потік блискучих зелених циліндриків раптом вичерпався. Він витяг останню ланку з труби і штовхнув двері.

- Спрацював сигнал тривоги, зараз сюди нагряне поліція. Швидше тікаймо, а то нас застукають лягаві! - він свиснув; прибігли вартові. Білл спотикався під вагою сосисок, вони бігли по тунелях, сходах, спускалися драбинами і змащеними трубами, аж поки дісталися запорошеного підземелля, де лампи світили тьмяно і блимали далеко одна від одної.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций