Глібов Леонід Іванович Осел і Соловей

Розміщено Шкільні твори в 17 июля 2014

Раз у вишневому садочку

Лежав Осел у холодочку.

Побачив він між рястом Солов’я

І став йому гукати:

— Здоров, співун! Насилу вглядів я;

Який маленький ти, а кажуть, що горлатий.

Ану, лишень, утни!

Казали у дворі індики,

Що ніби ти співать мастак великий,

Чи, може, брешуть, вражії сини?

Ану, нехай і я почую,

Яку там пісню ти вдереш —

Веселую чи жалібну якую;

Тут сила не в тому — яку, а як утнеш!.—

І Соловей почав співати;

Лунає пісенька на ввесь садок;

Лежить і слуха дурень головатий,

Неначе справді знає прок.

А Соловей аж горло надриває

І на всі заставки співає:

Щебече, і свистить,

І тьохкає, і торохтить.

На що вже горобці — і ті попритихали

І прислухаться стали.

Замовк співун і на Осла глядить,—

Чи буде, мов, хвалить?

— Ну, молодець! — сказав суддя ухатий,—

Хороший птах:

Хоч невеличкий, та горлатий…

Ти, мабуть, виплодивсь не в наших сторонах.

Коли б ти нашого наслухавсь півня,

Тоді б ще краще заспівав;

Хоч він тобі й нерівня,

А все-таки хоч трохи б перейняв.—

Такої похвали співун не сподівався;

Якби був знав,

То й не співав.

— Прощайте, дякую! — він до Осла озвався.

— Прощай! — сказав Осел.— Навідайсь ще коли,

Бувай здоров, небоже!

Таких суддів, такої похвали

Не дай нам, боже!

[1890].



Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций