Плаче небо, вкрите хмарами,

Що над нами восени

Без кінця пливуть отарами

Із сумної сторони.

Темний гай додолу хилиться,

Буйне листя опада;

Різва пташка не осмілиться

В поле вилетіть з гнізда.

Тільки галич перелякана

Скиглить, зграями шуга;

З жалібного її каркання

На душі росте нудьга.

Сльози осені журливої,

Що минули ясні дні,

Се — плач долі нещасливої,

Що судилася мені.

1900 — 1902.