Уорен Мерфі Народження Дестроєра — C. 18

Розміщено Шкільні твори в 20 июня 2014





Рімо обережно прикрив за собою двері. План дій він склав заздалегідь. У Маклірі при падінні напевно зламане хоча б одне ребро, і все, що потрібно, це натиснути на нього сильніше, так, щоб воно потрапило в серце… Всі будь-чого не запідозрять. У палаті було темно, тільки над головою Маклірі тьмянів каганець. Світло відбивалось від якогось металевого предмета на ліжку - це блищав гак протеза. Пахнуло ефіром. Підійшовши ближче, Рімо побачив трубки, схожі на товсті макаронини, які йдуть до лежачого звідкись згори.

Одна нога була в гіпсі. Рімо провів рукою нагору по теплій і ще вологій шині. Грудна клітка була теж загіпсована. Це гірше. Якщо зламати гіпс - залишиться доказ. Треба спробувати підлізти під гіпс, тільки дуже обережно…

- Агов, приятель, - залунав слабкий голос Маклірі. - Ти б хоч спочатку упевнився, хто перед тобою.

- Заткнися, - сказав Рімо.

- Я напав на слід Максвелла.

- Добре, добре. Зараз…

- О’кей. Хочеш прикінчити мене, будь-чого не довідавшись про Максвелла, - це твоя особиста справа. Але мені здається, що тобі таки доведеться зламати гіпс, а це вже гірше - доказ.

Ну чому він не замовчить? Чому він не замовчить? Як же його вбивати, якщо він при цьому розмовляє і прекрасно розуміє, що відбувається? Рімо обережно, щоб не зашкодити гіпс, забрав руки. Він спробував змусити себе засунути їх назад і не зміг.

- Я знаю, як краще, - сказав Маклірі.

- Заткнися.

- Йди сюди, - сказав Маклірі.

Рімо глянув на лежачу руку з гаком. Вона була вільна, не в гіпсі. Ага, Маклірі напевно збирається бахнути його зверху гаком, коли він нахилиться. Добре, нехай спробує. Тоді, у всякому випадку, буде легше роздробити йому шийні хребці, витягти пару трубок, а там будь що буде.

- Добре, - погодився Рімо і нахилився до Маклірі, готуючись правою рукою відбити удар гака.

Навіть обличчя Маклірі було в бинтах, виднілися тільки губи.

- Щодо Максвелла. Я не встиг пробитися до найвищого ешелону, добрався тільки до типа на ім’я Норман Фелтон. Йому належить квартира, відкіля мене вчора викинули. Фелтон - проміжна ланка, він зв’язаний з Максвеллом, це певно. Мафіозі його знають. Багато хто говорять, що саме він “відповідає за вбивства”. А про Максвелла, мабуть, знають тільки ватажки. Тому ми і не можемо до нього підібратися.

Гак залишався нерухомим. Рімо стежив за ним краєм ока.

- Віч-на-віч мені удалося побути з цим Фелтоном тільки хвилину. Це з його балкона мене викинули. Чортовий гак зачепився за диван, коли він зі своїми головорізами накинувся на мене. Одного з них я все-таки, здається, заспокоїв…

Рімо помітив, що гак почав підніматися. Він було приготувався відбити удар, але гак знову опустився на постіль.

- Його горили з’явилися прямо зі стін. Якщо виявишся там, уважно стеж за стінами: вони населені і можуть зсовуватись в будь-якому напрямку. До того, як вони вискочили, я вже було притис Фелтона до скляних дверей на лоджію. Він перелякався, але не на стільки, щоб заговорити. Попроси, щоб тобі надіслали спеціальні препарати для розв’язання язика, він навряд чи розколеться під болем. Фелтон багатій, він вже давно мільйонер, і це служить відмінним прикриттям: до багатіїв з розпитами особливо не чіпляються. Не схоже, щоб місцеві поліцейські знали, чим він насправді займається. Його, на мою думку, по-справжньому хвилює тільки одне - дочка Цинтія. Вона студентка, вчиться в Бріаркліффі, у Пенсільванії, там дорогий коледж. Досить престижний заклад. Навряд чи вона знає, чим заробляє її татко на життя. Подумай, як можна її використати. Вона єдине слабке місце Фелтона, і можна спробувати зламати його через неї.

Гак знову підсунувся, але трохи, і застиг.

- Бачиш, як я влип, а адже з самого початку почував, що не варто зв’язуватися з Максвеллом. Фактів було мало. В нашій справі це смерть. Але зверху натиснули… А тепер тобі доведеться доводити все до кінця. Не уявляю, як ти це зробиш. Спробуй придумати щось, що не спало мені на думку. Може бути, я діяв надто прямолінійно. Узяв було його за зябра, а тепер - бачиш… Успіху тобі, Рімо. Попроси кого-небудь замовити поминальну молитву по мені.

Рімо повернувся і попростував до дверей.

- Куди? - прошипів Маклірі. - Спершу зроби те, за чим прийшов!

- Ні, - відмовився Рімо.

- Заради Бога, Рімо! Ти повинен! Вони накачали мене ліками, і рушити я, як бачиш, не можу. Ти правильно придумав: ребро в серце - і все. Рімо, Рімо!

Двері палати чотириста одинадцять тихо зачинилися за Рімо, і все стихло, крім ледь чутного пошкрябування гака по гіпсу.





РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ



Вже кілька годин Рімо сидів в цьому барі. Давно пішла, невиразно промурмотівши щось про чоловіка, його знайома з приймальні госпіталю. Бар спорожнів. Він продовжував сидіти на самоті. Час від часу Рімо кивав головою, і бармен мовчки наливав чергову порцію. Лежачі на стійці поруч з ліктем Рімо гроші намокли від пролитого віскі. Бар був душнуватий, хоча і здавався занадто великим і занадто порожнім.

Бармен періодично починав скаржитися на те, що справи пішли гірше після того, як закрилося розташоване по сусідству кабаре. Бар був задуманий як туристський, а тепер потрібно було переорієнтуватися на обслуговування місцевої клієнтури, тобто, крім усього іншого, знижувати ціни. Це вкрай розорило б хазяїна, він і зараз вже не міг почастувати за рахунок закладу тих відвідувачів, які заслуговують, як це було заведено в Нью-Джерсі.

Госпіталь був у десяти кварталах звідси. Не варто було б тут затримуватися, та ще й так довго, і вже тим більше не треба було пити. Але Рімо сидів і пив, і збирався ще сидіти і ще пити, а потім - купити пляшку і відправитися в який-небудь готельний номер.

Кивок голови - і склянку наповнила чергова подвійна доза імпортного канадського віскі. Ні, не варто йти в готель. Будемо пити тут до втрати пульсу, доти, поки не зникнуть думки і почуття. А потім він напевно що-небудь накоїть, його, зрозуміло, заарештують і, може бути, навіть засадять у в’язницю. А там КЮРЕ швиденько його відшукає і покладе всьому кінець…

Гаятися вони не стануть, швидше за все придумають що-небудь на зразок електричного стільця, і тоді упокій, Господи, його душу. Рімо знову кивнув, знову наповнилася склянка, і знову зменшилася стопка вологих доларів біля ліктя, і годинник над стійкою показував першу годину дня, а може бути, ночі, чорт його знає.

Там, за вікном, світило сонце, занадто багато сонця, і ходили люди. Людям потрібне світло, люди - денні тварини? А віскі гарне, робить свою справу.

- Віскі, - пробурмотів Рімо собі під ніс, - може містити частки ціаністого калію, стрихніну й інших не занадто корисних речовин, які не впливають на його смак.

- Що, сер? - перепитав бармен.

- Отрутохімікати.

Бармен, шляхетна сивина якого надавала йому вигляд італійського графа, що розорився, невдоволено відповів:

- Ні, сер, це першокласна річ. У нас не заведено розбавляти або змішувати. Віскі, яке ви п’єте, - найкраще.

Рімо підняв склянку.

- За найкраще. За Чіуна.

- За що, сер?

- Візьми гроші.

- Всі, сер?

- Ні, за чергову порцію.

Бармен корився, зробивши незграбну спробу прихопити пару зайвих папірців. У Фолкрофті він би дістав “двійку”.

- Що, сер?

- Налий.

- Ви ще й це не випили.

- Вип’ю, вип’ю. - Може, вбити бармена і виявитися в безпеці, у в’язниці? На все життя. Життя? Життя. Але ж КЮРЕ не зупинять і тюремні стіни. Ні. Він не може зрадити команду. Команду треба захистити за будь-яку ціну.

- За яку команду ви грали, сер?

- За найкращу. - Чортовий табурет, такий високий! Рімо схопився за стійку. Будь-хто жодного разу не пройшов через лінію захисту в центрі. Там стояв я. І втратив три зуби, але будь-хто не міг прорватися. Ха, ха! До сьогоднішнього дня. Я сам розкрив ворота навстіж. Рімо, Рімо, який же ти розумний! Я завжди не підозрював, що я такий розумний. У ці ворота тепер-то вони всі і полізуть.

- Ага, - сказав бармен і знову спробував стягнути пару папірців. До чого ж морда в нього огидна - італійська, здається. Не шотландська, не ірландська, не індійська, не німецька… Які ще там морди бувають? А! Потворні, як у Рімо.

Рімо згадав одну з лекцій у Фолкрофті:

Італійці: думка про всіх італійців, як про кримінально орієнтовану націю, не повинна вводити в оману оперативний персонал КЮРЕ. Італо-американці на душу населення мають найнижчий показник злочинності по США в порівнянні з іншими етнічними групами. Картину спотворює існування організованих злочинних груп і участь у них окремих представників італійської нації. У цій етнічній групі існує, однак, така історико-культурна традиція, як недовіра і негативне ставлення до влади, що реально виявилося в США в сорокові роки нашого сторіччя. Витоки цього явища варто шукати в національних особливостях психології вихідців із Сицилії, народ якої довго знаходився під гнітом різних іноземних загарбників.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций