Мирний Панас Лихо давнє й сьогочасне — C. 11

Розміщено Шкільні твори в 2 июня 2014

— Марино, Марино, — гукав він, витріщившись у сволок очима, — кажеш, що пам’ятаєш давнє лихо?. Правда, що й то лихо було — тяжке лихо, що нас до землі гнуло, над нами знущалося, за людей нас не лічило. А проте те, давнє лихо не різнило людей, не розводило їх в різні, сторони, не примушувало забувати своїх, навчило дер? жатися купи. А тепер яке лихо настало?. Ох! Сьогочасне лихо — то справжнє лихо! — метаючись на всі боки, вигукував дід Улас.

На ранок він затих, а об обідній годині й на той світ переставився. Як обмивали тіло, то знайшли в діда на шиї гаманець, а в гаманці дві сотні грошей та якусь бомагу.

Паламар, читаючи по складах ту бомагу, повідав одрадянам, що дід Улас одписує Марині свій огород і дві сотні грошей, аби тільки вона приберегла його на старість та поховала.

— А тепер же як бути? — спитався хтось, як паламар їй скінчив читати бомагу, уперед виступив сам староста.

— Дай сюди бомагу! — сказав він паламареві, взяв у руки, підійшов до печі, що топилася на той час, і кинув бомагу в огонь. Вона зразу спалахнула й незабаром покрилася білим попелом.

— Отак бути! — сказав староста. — Діда Уласа як слід поховаємо, а що від його грошей зостанеться — на церкву дамо, щоб поминали його праведну душу, а огород в обчеське піде.

 

1897.

.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций