Ернест Хемінгуей Райський сад — C. 4

Розміщено Шкільні твори в 27 мая 2014







- Ти перетворюєшся,- провадила вона.- Так, так. Перетворюєшся. Ти стаєш моєю дівчиною, Кетрін. Хочеш перетворитись, і стати моєю дівчиною, і дати мені здолати тебе?



- Це ж ти Кетрін.



- Ні. Я Пітер. А ти - моя кохана Кетрін. Як добре, що ти тепер вона. Дякую тобі, Кетрін, дякую. Будь ласка, зрозумій мене. Зрозумій і не дивуйся. Я ладна отак кохатися з тобою все життя.



Урешті обоє геть виснажились і знесиліли, але то був ще не кінець. Вони лежали поряд у темряві, дотикаючись ногами, і її голова спочивала в нього на плечі. Зійшов місяць, і в кімнаті стало трохи світліше. Жінка навпомацки повела рукою вниз йому по животі й спитала:



- Ти не думаєш, що я зіпсута?



- Звісно, що ні. Але коли ти все це замислила?



- Не від самого початку. Але досить давно. А ти такий милий, що дозволив мені це.



Девід обняв її, міцно пригорнув до себе, відчуваючи її гарні груди біля своїх, і поцілував у знадливі уста. Він міцно обіймав її, а подумки проказував: “Прощавай… прощавай… прощавай”.



- Полежмо трохи тихенько, обіймаймо одне одного й ні про що не думаймо,- мовив він уголос, а серце його проказувало: “Прощавай, Кетрін, прощавай, моя люба дівчинко, прощавай, і хай тобі щастить, прощавай”.













Розділ другий









Він устав, повів поглядом з кінця в кінець пляжу, закоркував пляшечку з косметичною олією і засунув її в бічну кишеню рюкзака, а тоді спустився до моря, відчуваючи, як холодить ноги пісок. Подивився на дружину, що лежала горілиць на піщаному схилі, заплющивши очі й простягши руки обабіч себе, а позад неї була скісно напнута прямокутна полотнина й стирчали перші кущики шорсткої прибережної трави. “Не слід їй надто довго лежати отак нерухомо просто на сонці”,- подумав він. Потім рушив далі, пірнув плиском у прозору холодну воду, а виринувши, перевернувся на спину й поплив від берега, дивлячись на пляж понад рівномірним мигтінням власних ніг біля поверхні. Знов перевернувся у воді, пірнув до дна й, торкнувшись шерехуватого піску, відчув під рукою його хвилясті гребінці, а тоді випірнув на поверхню й поплив навпростець до берега, намагаючись робити якнайповільніші гребки руками. На березі він підійшов до дружини й побачив, що вона спить. Знайшов у рюкзаку свого наручного годинника й подивився, чи не час збудити її. У рюкзаку була пляшка холодного вина, загорнута в газету й укутана в їхні рушники. Він відкоркував пляшку, не розгортаючи її, і ковтнув холоднуватої вологи просто з того незграбного пакунка. Потім сів біля дружини, дивлячись на неї і вряди-годи поглядаючи на море.



Він думав про те, що це море завжди холодніше, ніж здається на вигляд. Вода в ньому прогрівалася по-справжньому тільки десь у середині літа, за винятком мілководдя біля положистих пляжів. А тутешній пляж круто уривався, і вода й біля самого берега обпікала холодом, аж поки ти розігрівався плаванням. Він поглянув на море, на високі хмари над ним і завважив, як далеко на захід зайшли на лови рибальські вітрильники. Потім знов перевів погляд на дружину, що спала на піску, який, уже зовсім просох і починав легенько здійматися за вітерцем, коли поворушити його ногою.



Серед ночі Девід відчув, як його тіла торкаються дружинині руки. І, прокинувшись, побачив, що у вікно світить місяць, а вона знову займається своєю чорною магією перетворення, і коли вона озвалася до нього й почала задавати запитання, він не сказав “ні”, але так гостро відчув оту переміну в ній, що його всього пронизав біль, і після того, як обоє виснажились і все оте скінчилося, вона аж тремтіла й шепотіла до нього: “Ну, ось ми й дійшли до краю. Справді дійшли”.



“Атож,- подумав він.- Тепер ми справді дійшли до краю”. А коли вона раптом заснула, наче стомлена мала дівчинка, й лежала поруч нього, освітлена місячним промінням, така зваблива, з отією своєю новою, незвичною і гарною стрижкою, він нахилився над нею і сказав, але не вголос: “Я з тобою. Хоч би що там ти ще забрала собі в голову, я з тобою і кохаю тебе”.



Уранці йому страшенно хотілось їсти, але він чекав, поки прокинеться дружина. Та зрештою поцілував її і збудив, вона сонно всміхнулася, підвелася з ліжка, умилась у великому тазі, потім нахилилася перед дзеркалом, зачесала щіткою волосся й без усмішки подивилась на своє відображення, а тоді всміхнулася, поторгала пучками пальців скроні, натягла через голову свою смугасту сорочку й нарешті поцілувала чоловіка. Стала впритул до нього, так що її груди вперлись у його, і сказала:



- Не тривожся, Девіде. Я твоя слухняна дівчинка, що знов повернулася до тебе.



Одначе він уже неабияк тривожився і думав: “Що з нами буде, коли все так стрімко й небезпечно полетіло шкереберть? Що може вціліти в цьому шаленому вогні? Ми були щасливі, атож, я певен, що й вона була щаслива. Але хто що знає? І яке ти маєш право судити? Чи не ти сам сприйняв і підтримав цю переміну в ній? Коли вже вона так цього хоче, то хто ти такий, щоб ставати їй на заваді? Тобі пощастило, що ти маєш таку дружину, і то твоя вина, а не її, що по всьому на душі в тебе то гидко, то не гидко. От після чарки тобі ж не гидко,- переконував він себе.- А що ти питимеш, коли спиртне перестане правити тобі за щит?”



Він дістав із рюкзака пляшечку з олією і легенько помастив дружині підборіддя, щоки та ніс, а тоді знайшов у зовнішній кишені рюкзака вицвілу голубу носову хустинку з візерунками, розгорнув і поклав їй на груди.



- Вже треба прокидатися? - спитала вона.- Мені саме сниться дивовижний сон.



- То додивись його,- сказав він.



- Дякую.



За кілька хвилин жінка глибоко зітхнула, покрутила головою і сіла.



- Тепер у воду,- мовила вона.



Вони зайшли в море, відпливли від берега і почали пірнати й гратись у воді, наче дельфіни. А повернувшись на берег, витерли одне одного рушниками, і Девід дав дружині пляшку з вином, яке ще лишалося прохолодним у грубій газетній обгортці. Обоє випили нахильці, і дружина подивилася на нього й засміялась.



- Приємно пити вино, щоб утамувати спрагу,- сказала вона.- А ти справді не проти, що ми тепер братики, га?



- Ні.- Він мазнув їй по чолі й по носі, по щоках та підборіддю олією з пляшечки, а потім обережно помастив шкіру навколо вух.



- Я хочу, щоб засмагло за вухами, на потилиці й на скронях. На нових відкритих місцях.



- Ти й так уже страшенно смаглий, братику,- мовив Девід.- Навіть не уявляєш собі, який смаглий.



- Мені це подобається,- відказала дружина.- І я хочу засмагнути ще дужче.



Вони лягли на щільний пісок, уже сухий, але й досі холоднуватий після відпливу. Девід капнув олії на долоню, легенько розтер її пальцями по дружининих стегнах, і засмагла шкіра, всотавши жир, узялася теплим золотим полиском. Далі він помастив їй живіт та груди, і вона сонно промовила:



- В такому вигляді ми не дуже схожі на братиків, правда?



- Та не дуже.



- Я з усіх сил намагаюся бути милою, слухняною дівчинкою,- провадила вона.- Правда, любий, і до ночі тобі нема чого турбуватися. Удень ми ніколи не робитимемо того, що вночі.







У готелі вони застали листоношу, який сидів за склянкою вина, чекаючи, поки повернеться Девідова дружина й розпишеться за великий і важкий пакет з листами, пересланими її банком із Парижа. Приніс він і три листи, переслані Девідовим банком. То була перша пошта, яку вони отримали відтоді, як надіслали своїм банкам адресу цього готелю. Девід дав листоноші п’ять франків і запросив його випити ще склянку вина біля цинкового прилавка. Дружина зняла з дошки ключ від кімнати й сказала:



- Я піду нагору причепуритися, і ми зустрінемось у кафе.



Допивши свою склянку, Девід попрощався з листоношею і пішов понад каналом до кафе. Було хороше посидіти в затінку після того, як пройшов простоволосий по гарячому осонні всю дорогу від далекого пляжу. У кафе стояла приємна прохолода. Він замовив вермуту з содовою, дістав із кишені складаного ножика й розрізав конверти. Всі три були від його видавців, і два з них аж роздималися від газетних вирізок з рецензіями та відбитків рекламних оголошень. Девід ковзнув очима по вирізках і взявся читати довгого листа. Лист був підбадьорливий і помірковано-оптимістичний. Мовляв, ще зарано говорити, як піде книжка, але поки що все начебто добре. Більшість відгуків цілком схвальні. Звісно, є й інші, але цього слід було сподіватися. У вирізках підкреслено речення, які передбачається використати в подальшій рекламі. Видавець хотів би сказати більше про перспективи продажу книжки, але його тверде правило - не робити жодних припущень, коли йдеться про торгівлю. Це хибна практика. Головне - книжку зустрінуто так, що кращого годі й бажати. Успіх у критики просто-таки сенсаційний. Та він сам побачить відгуки в пресі. Початковий тираж книжки становить п’ять тисяч примірників, але, зважаючи на позитивну реакцію критики, вже замовлено другий.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций