Карпенко-Карий Іван Сто тисяч — C. 7

Розміщено Шкільні твори в 17 мая 2014



Ето мода теперички… Разлі ви меня не узналі? Я тут недалечке от вас… Ми з папашею у Кукліновського землю держимо… то єсть нам теперички нельзя держать, то ми гендлі робимо: формально Суписов держить, а ми з папашею хазяїнуємо — роздаєм землю мужикам. Ви ще у папаші пару лошадей купили на середопостя.

Г е р а с и м. А-а! То це ти, Гершку? Диви, я одразу й не пізнав: ти тоді на ярмарку був замурзаний, а тепер Пузирем виглядаєш.

Г е р ш к о. Замурзаний? Зачем замурзаний? Разві можна так говорить? Звесно, на ярмарку біля скотини модного плаття не надінеш.

Г е р а с и м. А чого ж ти приїхав до мене?

Г е р ш к о. Єсть гендель — хотітє купить землю?

Г е р а с и м. Оце спитав! Та чи єсть же на світі такий чоловік, щоб не хотів землі купить? Тут під боком межа з межею Смоквинова земля: неперепахана, ставок рибний — а! Та все лини та карасі — можна грошики лупить у городі.

Г е р ш к о. Ну, і ви хочете покупать цю землю?

Г е р а с и м. Ох, хочу, голубчику, хочу! І вдень, і вночі тілько про це й думаю… Одна біда — грошей не вистача.

Г е р ш к о. Я можу вам помагать покупать землю Смоквинова.

Г е р а с и м. Як? Грошей даси?

Г е р ш к о. Зачім гроші? Ми грошей не маємо, ми із розумом живемо.

Г е р а с и м. Як грошей нема, то й розуму біг дасть.

Г е р ш к о. Помиляєтесь, Герасим Никодимович, не так: як розум є — будуть гроші! Хе-хе-хе!

Г е р а с и м. А може, так. Ну, показуй же твій розум.

Г е р ш к о. Ізвольте, з нашим удовольствієм: Смоквинов позичає на улучшеніє хазяйства п’ять тисяч! Хе-хе-хе! Яке там улучшеніє? Пхі! Между прочево, мне досконально звесно, що він уже п’ять імєнієв проїв. Ну, добре, нехай собі їсть!. Він любе смачно їсти, а ви любите землю… Давайте єму п’ять тисячов під закладну, візьміть добрі проценти — і земля буде ваша.

Г е р а с и м. Яким побитом?

Г е р ш к о. А скудова він візьме заплатить долг, га? Скудова, я вас питаю? Земля заложена і перезаложена ув банк, прийде строк платить — її будуть продавать з аукціону, тоді ви приймете на себе банк — і земля ваша.

Г е р а с и м. Це виходить, я йому не позичу, а дам завдаток на землю і ще й процент візьму?

Г е р ш к о. Зараз видко комерчеську голову, з вами легко діло мать.

Г е р а с и м (про себе). Що ж його робить? Два діла збіглось докупи… Кума ще нема… Голова тріщить! (До Герш-ка.) Треба подумать.

Г е р ш к о. Ви довго не думайте, бо до Смоквинова уже приїздив фактор купувать землю… Ну я його прогнав, бо без мене тут ні один єврей не має права гендлювать. Я фактор на цей куток, і Смоквинов до мене належить, а якби тот господин поворотілся до мєнє, я б єму купив з одного слова, а теперички на злість тому господину желаю вам устроїть діло.

Г е р а с и м. Добре робиш, спасибі тобі! А від кого ж то фактор приїздив до Смоквинова?

Г е р ш к о. Від денежного чоловіка, від Жолудя.

Г е р а с и м. Від Жолудя?! Грігорій Мойсєєвіч, будь ласка, не допустіть Жолудя. Ідіть зараз до Смоквинова, обнадежте його, що я дам грошей під закладну і процент візьму невеликий… Тілько треба день-другий підождать, поки я обернуся з своїми ділами.

Г е р ш к о. Можна. А скілько ви мені дасте факторського?

Г е р а с и м. А скілько ж ви хочете, Грігорій Мойсєєвіч?

Г е р ш к о. Дасте п’ятдесят карбованців тепер, а як поладнається діло, то ще п’ятдесят.

Г е р а с и м. Помилуйте… Господь з вами. Бога бійтесь! Де ж таки сто карбованців за такий пустяк? Візьміть тепер… десять карбованців, а як діло скінчиться, тоді ще двадцять п’ять…

Г е р ш к о. Мінє ето даже странно, как чесний человек! За кого ви меня принімаєтє? Разлі я какой пархач, я человек рускій, у мене душа на роспашку.

Г е р а с и м. Невже ж мало? За віщо ж більше?

Г е р ш к о. За такое дело тридцять п’ять рублів! Та я тілько слово скажу Жолудю, то он дасть мені сто п’ятдесят рублей, бо його земля підходить тож до Смоквинова, єму до зарізу ета земля нужна. На його землі вода далеко — аж у головах, а тут став, можна купать овець, можна… мало чого не можна! Жолудь аж труситься за тою землею.

Г е р а с и м. Ви хочете мене живцем облупить. І не гріх вам, Грігорій Мойсєєвіч. Я з вашим батьком давній приятель, і коней у нього купив.

Г е р ш к о. Наш заробіток у год раз, треба пользоваться. (Встає.) Не дасте ви, дасть Жолудь. Разлі мінє не всьо равно, аби гроші.

Г е р а с и м. Аби гроші… Правда. Візьміть же тепер двадцять п’ять, а решту — як діло скінчиться, бо, єй, нема при собі! Хоч гарячим залізом печіть, не можу зараз більше дать.

Г е р ш к о. Ну, край. Давайте гроші, зараз поїду.

Г е р а с и м (шука). Отак! Тілько двадцять і знайшов… Зділайте милость, візьміть двадцять, а решту потім, за мною не пропаде.

Г е р ш к о. Ну, що робить?. Нічого з вами робить, давайте. (Бере гроші.) Теперички поїду прямо до Смоквинова. Ну, прощайте. Так через день-два?

Г е р а с и м. Найбільше, як через три.

Жид вийшов.

ЯВА IV

Г е р а с и м (сам). От збіглися діла докупи… Упустить землю Смоквинова, та ще у такі лапи, як у Жолудя, — гріх смертельний, все одно, що посиротить свою землю на віки вічні, бо від Жолудя вже не поживишся. А тут знову, як його упустить случай: дать п’ять, а взять сто тисяч! Серце перестає биться, як подумаю: за п’ять — сто тисяч! Господи! Коли б тілько кум благополучно розміняв, а тоді я й Гершка обманю, на біса мені його факторство здалося? Сам куплю у Смоквинова землю. Аби тілько гроші. А кума нема. А господи, чого він бариться? Ну що, як кума арештували? От тобі й сто тисяч.

Входе Савка. Кум! Слава богу, діждався, думав—умру. Що?.

ЯВА V

Савка і Герасим.

С а в к а (трохи випивши). Стривайте! (Виймає з-за пазухи пляшку з горілкою, другу з ромом, булку, рибу і кладе на стіл.) Ідіть сюди, куме!

Г е р а с и м підходить. Савка обнімає його і цілує, а поцілувавши, держить за шию і дивиться йому в вічі.

Г е р а с и м. Не мучте, куме! Кажіть…

С а в к а. Годяться, куме. (Випускає шию Герасимову з рук.)

Г е р а с и м. Годяться. (Обніма Савку так само, як його обнімав Савка, і, держачи за шию, балака крізь сльози.) Куме, соколе мій… Куме, вашими устами бог говоре… (Цілує його.) Я кращого слова від роду не чув; як пташка защебетала перший раз весною, так радісно зробилось на серці від цього слова. Скажіть ще раз це слово, скажіть, куме.

С а в к а. Годяться!

Г е р а с и м (цілує його, говоре крізь сльози). Годяться?

С а в к а. Чого ж ви не радієте, та плачете?.

Г е р а с и м. Це я так радію… Як же, як, розкажіть? Я мало не заслаб, ждучи вас.

С а в к а. Пустіть, сідайте. Вип’ємо, я вам розкажу.

П’ють.

Ви думаєте, я мало трусився в городі? Танцював так, що і зуб на зуб не попадав. Вчора хотів спробувать, чи приймуть у лавках, бо казначейство було заперте. Оце підійду до лавки та й думаю: а що, як пізнають, що фальшиві? Та й назад. Заспокоюсь трохи, знов іду і знов вертаюсь. Нема смілости. Зайшов у трахтир до Кукленчихи, випив одну восьмушку, другу випив, попоїв добре холодцю — і сміли-вость найшла на мене: вийняв фальшиву бумажку, даю Кукленчисі, а у самого серце затьопалось і волосся, чую, піднімається на голові, та вже й не знаю, як я здачу взяв! А як вийшов на улицю, то вже й землі під собою не чув. Мерщій до Лошкаря, купив пачку канату, даю знову бумажку; глянув на неї прикащик, прищурив око, у мене в душі захолонуло, а далі поклав у ящик, а мені дав здачу. Тоді я у казначейство, купив гербову марку у присяжного, приняв і присяжний, і дав здачі.

Г е р а с и м (радісно). Дав?! (Налива горілку й п’є.)

С а в к а. На другий день біжу у казначейство. Рано. Сидів довго і знов почав тривожиться. Кругом люде, щось балакають, не розберу… Пропасниця мене б’є… Аж прийшов казначей. Я увесь затрусився. Іти чи не йти? Зціпив зуби, підійшов до віконця… Казать чи не казать, думаю, а тут казначей. «Тобі чого?» — питає… А воно — не знаю як — само зірвалось з язика: «Розміняйте гроші!» — «Давай, — каже, — чого стоїш?» Я дав, а в самого думка: «Тікать чи ждать?» І стою, як окам’янів. Коли це мене штовхають: «Чи ти, земляк, заснув, чи що? Тобі казначей дають гроші, а ти мов не бачиш і не чуєш?» Тоді я очумався, дивлюсь: срібні гроші дає мені в пачці. Я взяв і як одійшов від того вікна — як п’яний, хитаюсь. Помалу, помалу виліз надвір, аж Тут разом наче проснувся і все зрозумів, тут радість мене напосіла така, що й сказать не можу. Іду та всім усміхаюсь… А якийсь пан питає: «Чого смієшся? Раденький, що дурненький?» А я кажу: «Ходім, пане, вип’ємо, я вас почастую». — «Пішов вон, — каже, — дурак!» Кажу: «Може, й так, та гроші є!» Зайшов у трахтир, випив трохи, купив пляшку рому і пляшку горілки та й додому, їхав прудко — всіх попереджав.

Тим часом-Герасим випив і налив чарку.

А! Куме, пиймо: це на ті гроші куплено.

Г е р а с и м (цілує). Сьогодня увечері у нас буде сто тисяч!

С а в к а. А у мене тілько десять!

Г е р а с и м. Куме! Я подарую вам ті сто рублів! (Виймає запродажню і рве.) От вам запродажня! Погуляймо ж трохи, а увечері, куме, як смеркне, — на вокзал… А знаєте, треба щось видумать, яку-небудь причину нашій гульні — щоб не догадались, бува.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций