Артур Конан Дойл Блакитний карбункул (Пригоди Ш. Холмса) — C. 4

Розміщено Шкільні твори в 17 мая 2014







- Остогидли мені всі ви і ваші гуси! - горлав Брекінрідж.- Забирайтесь під три чорти! Якщо ви будете чіплятися до мене з дурними розмовами, то я нацькую на вас собаку. Приведіть сюди місіс Оукшот, і я їй відповім. А вам яке до цього діло? Хіба я купував гусей у вас?



- Ні, але одна гуска була все ж таки моя,- заскиглив чоловічок.



- Ну, то й питайте про неї в місіс Оукшот.



- Вона сказала спитати у вас.



- А мені начхати, питайте хоч у прусського короля! З мене досить! Забирайтеся геть звідсіля!



Брекінрідж люто кинувся вперед, і чоловічок зник у темряві.



- Ха, це може звільнити нас від візиту на Брікстон-роуд,- прошепотів Холмс.- Ходімо подивимось, чи не можна використати цього типа.



Пробираючись поміж гуртів людей, що били байдики, товплячись довкола освітлених яток, мій друг швидко наздогнав маленького чоловічка і торкнув його за плече. Той аж підскочив, і я в світлі ліхтаря побачив, що він страшенно зблід.



- Пробачте мені,- м’яко мовив Холмс,- але я ненароком почув запитання, з яким ви тільки що звернулись до торговця. Гадаю, я зможу вам допомогти.



- Ви? А ви хто? I як ви можете що-небудь знати про мої справи?



- Мене звуть Шерлок Холмс. Мій фах - знати те, чого не знають інші.



- Про те, що мене цікавить, ви нічого знати не можете.



- Пробачте, але я знаю вас. Ви намагаєтесь з’ясувати, куди поділися гуси, продані місіс Оукшот з Брікстон-роуд торговцеві на ім’я Брекінрідж, який у свою чергу продав їх містерові Віндігейту, власникові “Альфи”, а той віддав до “гусячого клубу”, членом якого є Генрі Бейкер.



- О сер, ви саме та людина, яка мені найбільше потрібна! - вигукнув чоловічок, простягаючи руки з тремтячими пальцями.- Не можу навіть сказати, наскільки я у всьому цьому зацікавлений!



Шерлок Холмс зупинив візника, що саме проїздив повз нас.



- У такому разі нам краще поговорити в затишній кімнаті, а не на цьому ринковому майдані, де віють усі вітри,- сказав він.- Але прошу вас, перш ніж ми рушимо далі, скажіть мені, кому я маю приємну нагоду допомогти?



Якусь мить чоловічок вагався.



- Мене звуть Джон Робінсон,- сказав він, відводячи очі.



- Ні, ні, мені потрібне справжнє ім’я,- лагідно мовив Холмс.- Завжди дуже незручно мати справу з людиною, яка повідомляє вигадане прізвище.



Бліді щоки незнайомця спалахнули.



- Тоді моє справжнє ім’я Джеймс Райдер.



- Я так і думав.- Старший служник готелю “Космополітен”. Прошу вас, сідайте в кеб, і я незабаром розповім вам усе, що ви побажаєте знати.



Чоловічок стояв, не рухаючись із місця, і переводив погляд, в якому світилися страх і надія, з мене на Холмса й назад, не знаючи, що його чекає - щастя чи лихо. Потім він сів у кеб, і за півгодини ми були у вітальні на Бейкер-стріт.



За всю поїздку ніхто не промовив і слова, але прискорене дихання нашого нового супутника, те, як він стискав і розтискав пальці,- все незаперечно свідчило, що він перебуває в неймовірному нервовому збудженні.



- Ось ми й приїхали! - весело мовив Холмс, коли ми зайшли до кімнати.- Вогонь у каміні дуже до речі в таку погоду. Ви, здається, змерзли, містере Райдере. Прошу вас, сідайте ось у плетене крісло. Я тільки взую пантофлі, і ми відразу владнаємо вашу справу. Ну, от я й готовий! Отже, ви хочете знати, що сталося з тими гусьми?



- Так, сер.



- Вірніше, думаю, з тією гускою. Я певен - вас цікавив лише один птах - білий, з чорною смугою на хвості.



Райдера аж затіпало від хвилювання.



- О сер! - вигукнув він.- I ви можете сказати, куди потрапила та гуска?



- Вона потрапила сюди.



- Сюди?



- Так. I ця гуска виявилась незвичайною. Не дивно, що ви нею цікавитесь. Вона знесла яйце після своєї смерті - найчарівніше, найяскравіше маленьке голубе яєчко. Воно тут, у моєму музеї.



Наш гість, хитаючись, звівся на ноги і вхопився за камінну полицю. Холмс відімкнув свій сейф і вийняв звідти голубий карбункул, що світився, мов зірка, холодним діамантовим переливчастим сяйвом. Райдер стояв з відчаєм на обличчі, втупивши погляд у камін, і не знав, чи оголосити на діамант свої права, чи відмовитись від нього.



- Гру закінчено, Райдере,- спокійно мовив Холмс.- Тримайтеся, чоловіче, бо впадете у вогонь. Допоможіть йому сісти в крісло. Йому ще бракує сміливості безкарно чинити злочини. Дайте йому трохи бренді. Отак! Зараз він уже ніби й схожий на людину. Ну й нікчема!



Райдер похитнувся і мало не впав, але від бренді його обличчя трохи порожевіло, і він сів, злякано дивлячись на свого обвинувача.



- У моїх руках усі відомості про злочин і всі потрібні мені докази, отже, вам треба розповісти мені зовсім небагато. Проте все щиро і до кінця, щоб картина була повна. Звідки ви довідались, Райдере, що цей голубий камінь належить графині Моркар?



- Мені розповіла про нього Катрін К’юсек,- відповів той хрипко.



- Знаю, покоївка її ясновельможності. Спокуса легко розбагатіти виявилась сильнішою від вас, як це вже, не раз траплялося і з кращими за вас людьми, і ви були не надто розбірливі в засобах. Мені здається, Райдере, з вас вийшов би добрячий негідник. Ви знали, що той чоловік, паяльщик Хорнер, брав колись участь у якомусь подібному до цього злочині, отже, підозра в першу чергу впаде на нього. До чого ж ви вдаєтеся? Ви дещо робите в кімнаті графині - ви й ваша співучасниця К’юсек - і влаштовуєте так, аби послали саме по Хорнера. А потім, коли він закінчив роботу й пішов, ви взяли із скриньки камінь, зняли тривогу, і бідолаху заарештували. Після цього ви…



Райдер раптом сповз на килим і обхопив коліна мого друга.



- Благаю вас, пожалійте мене! - скрикнув він.- Подумайте про мого батька! Про матір! Вони цього не переживуть! Я ніколи більше цього не робитиму! Присягаюсь! Я заприсягнусь у цьому на Біблії! О, не передавайте справи до суду! Благаю вас, не передавайте.



- Ану геть назад у крісло! - невблаганно звелів Холмс.- Зараз ви ладні валятися в ногах, але про бідолаху Хорнера не подумали, відправляючи його на лаву підсудних за злочин, про який він навіть не знав!



- Я втечу, містере Холмсе, Я покину Англію, сер. Тоді звинувачення проти нього втратять силу.



- Гм! Про це ми ще поговоримо. А зараз ми хочемо послухати правду про другий акт. Як потрапив камінь у гуску і як потрапила гуска на базар? Розкажіть про це, нічого не приховуючи, бо це для вас - єдина надія на порятунок.



Райдер облизав пересохлі губи.



- Я розповім усе, як було. Коли Хорнера заарештували, я подумав, що найкраще для мене - негайно винести камінь, бо поліції могло першої-ліпшої миті спасти на думку обшукати мене й мою кімнату. В готелі для каменя не було надійного місця. Я вийшов немовби в службовій справі й подався до своєї сестри. Вона одружена з чоловіком на ім’я Оукшот і мешкає на Брікстон-роуд, де вирощує птицю на продаж. По дорозі кожний стрічний здавався мені поліцейським або детективом, і хоч вечір був холодний, піт весь час заливав мені очі, поки я йшов на Брікстон-роуд. Сестра спитала мене, що трапилось і чому я такий блідий, а я відповів, що схвильований крадіжкою в готелі коштовного каменя.



Потім я подався на заднє подвір’я, запалив люльку й почав міркувати, як бути далі.



У мене є приятель на ім’я Модслі, котрий збився з пуття і нещодавно вийшов з Пентонвільської тюрми. Одного разу ми зустрілися з ним і розговорились про злодійські звичаї та про те, як злодії збуваються краденого. Я знав, що він мене не продасть, бо мені було дещо відомо про нього, тож я надумав поїхати просто в Кілбурн, де він живе, й порадитися з ним. Він підказав би мені, як обернути камінь на гроші. Але яким чином добратися до нього, не наражаючись на небезпеку? Я пам’ятав ті тортури, що їх зазнав, вийшовши з готелю. Першої-ліпшої миті мене могли схопити, обшукати й знайти камінь у жилетній кишені. Я стояв, прихилившись до стіни, дивився на гусей, що перевальцем ходили біля моїх ніг, і раптом мені сяйнула ідея, як я можу обвести навколо пальця найкращого в світі детектива.



Кілька тижнів тому сестра сказала, щоб я вибрав собі на Різдво гуску, і я знав - вона завжди дотримує слова.



А що, як узяти гуску зараз і в ній донести камінь до Кілбурна? На подвір’ї стояла якась повітка, туди я й загнав гуску, гарну, здорову гуску, білу з чорною смужкою на хвості. Я впіймав її, розкрив їй дзьоба і запхав якомога глибше у горло камінь. Гуска ковтнула, і я відчув, як камінь пройшов у воло. Проте гуска пручалася, била крильми, тому вийшла сестра дізнатися, що трапилось. Я обернувся, аби відповісти на її запитання, а клята гуска вирвалася в мене з рук і побігла до інших гусей.



- Що ти робив з гускою, Джеймсе? - спитала сестра.



- Ти казала, що даси мені на Різдво птаха, то я й дивився, який жирніший.



- О, для тебе ми вже відібрали гуску! Ми її так і звемо: “Джеймсова гуска”. Ота-о, велика біла. Всього в мене двадцять шість гусей: одна тобі, одна для нас і дві дюжини на продаж.



- Спасибі, Меггі,- відповів я,- але коли тобі однаково, я хотів би мати ту, яку тільки що тримав у руках.



- Твоя на добрих три фунти важча,- сказала сестра,- ми спеціально для тебе її відгодовували.



- Пусте, я хочу цю, зараз і заберу.



- Ну, як хочеш,- погодилась сестра, трохи образившись.- То яку ти візьмеш?



- Оту білу, з чорною смужкою на хвості. Он вона посеред табуна.



- Добре. Ріж її й забирай.



Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций