Франко Іван Якович Сотвореннє Cьвіта — C. 9

Розміщено Шкільні твори в 16 мая 2014



На те підняв господь велику бурю,

76. і мовив так до лютої Тіямат:

77. «Ти превелика, що знялась високо,

78. що серцем загоріла ся до бою

З великими богами.

Ти прокляла своїх дїтий, а моїх

Батьків, зненавидїла їх.

81. Коханцем своїм ти зробила Кінгу,

Його звільнила від законів божих;

84. богам, моїм батькам, ти зла бажала,

Їм призначила ти всю злобу.

85. Ану тепер шикуй своє все військо,

Держи на поготові свою зброю!

86. Стій! Я і ти поборемо ся зараз!»

87. Коли почула ті слова Тіямат,

88. зробила ся вона мов божевільна,

89. мов без ума, і крикнула страшенно,

90. аж до коріня затремтїли разом

91. всї кости в неї. І проговорила

Закляте чародійське, кинула

92. слова віщунські. Тай боги, що в битву

Готовились, закляли свою зброю.

93. Ось виступили Тіямат-прамати

І всевідущий між богами Мардук,

94. до бою стали, вирвались до битви.

95. Та пан простяг свою грізну правицю

96. і обкрутив її своєю сїтю,

І гураґан, що був за ним як служка,

97. пустив наперед себе. Ось Тіямат

Свою пащеку розняла як могла,

98. та він впустив до неї гураґана,

Щоб їй не міць була уста замкнути.

99. Він обтяжив живіт її вітрами

Невтишними, що серце в ній колотять,

100. і не дають уста її замкнутись.

101. Тодї він спис у низ, прошиб живіт їй,

102. розтяв нутро їй, розпанахав серце,

103. спроміг її, житє її знївечив,

104. звалив її як труп, сам став на ньому.

105. Оттак убивши Тіямат, привідцю,

106. він розполошив і її все військо,

Розбив їх лави; задріжали разом

Боги, що вибрали ся їй на поміч,

І всї, що йшли її сторонниками.

Вони злякались, рушили на втеки,

Тил подали, житє своє спасали;

110 та тут вони попали ся у сїти,

Що їх обцїпили — втїкати годї.

Він їх обцїпив, поламав їх зброю,

У сїть закинув, обмотав в тенета,

Аж своїм ревом сьвітову безодню

Вони сповнили. Впав на їх хребти

Бич його гнїву, і в темницї темні

115. замкнув на віки. Одинацять творів,

Що бігли з нею, мов чортів громада,

Начинені жахом.

Він шнурами опутав, сили їх

Звязав, їх опір бгав собі під ноги.

І Кінґу, що був велетень між ними,

120. він поборов.

І видер в нього таблицї судьбові,

Своєю запечатав їх печатю,

Собі за пазуху поклав їх.

Отак зборовши і розторощивши

Всїх ворогів, противників страшних,

125. він привернув Аншара верховладу

І осягнув весь намір Нуґдіммуда,

Могутнїй Мардук. На богів побитих

Вложив тяжкі, нерозривні окови,

І повернув до вбитої Тіямат.

І став господь на груди тій Тіямат,

130. і розколов їй череп безпощадним

Своїм небесним бердишем, розрізав

Кроваві жили, й кров її віддав

Вітрам північним занести у безвість.

Се бачучи батьки його зрадїли,

Кричали втїшно і веліли дари йому зносити.

135. Тодї спочив господь, оглянув пильно

Той труп Тіямат, кадовб роздїлив,

І сотворив із нього дивне дїло.

Він роздїлив його на дві частини:

Одну частину підійняв у гору,

Зробив із неї кришку — синє небо,

Засунув ретязь і поклав сторожу

140 і наказав їм води не пускати.

Сам обійшов він небо і оглянув

Усї місця, став против океану,

Против оселї того Нуґіммуда,

А зміривши глубокість океану,

145. побудував великий дім Ешара,

Поклав поверх небесного склепіння,

Щоб Ансу, Бель, Еа жили у ньому.23)

Із дальших табличок лишили ся дрібні шматочки. З них довідуємо ся, що на пятій табличцї описувало ся подрібно сотвореннє сьвіта, а власне сонця, місяця й зьвізд. Із шестої таблички, де говорило ся іменно про сотвореннє звірів і людий. знайдено поки що два відривки, в яких оповідаєть ся як Мардук творив людий:

1. Почувши Мардук сю богів промову,

2. задумав сотворити ще штучнїйше.

3. Розкрив уста, сказав до бога Еа,

4. відкрив йому, що у нутрі надумав:

5. «Візьму я кров, і кість я утворю,

6. і зроблю чоловіка, щоб він був (.)

7. сотворю чоловіка, щоб замешкав (землю),

8. аби встановилась служба богам, й щоб

Будувались їм сьвятинї.24)

Як бачимо отже — шеста табличка для нас найінтереснїйша іменно тим, що вона подає нам старовавилонський переказ про сотвореннє людий. Подібність того переказу з біблійною казкою є очевидна.

І так вже з перших слів шестої таблички довідуємо ся, що сотвореннє чоловіка уважав Мардук вершком свойого акту творення, зі всїм так само як і Ельогім творить перших людий в жидівській казцї. Навіть нарада Ельогім перед сотвореннєм чоловіка, про яку коротко згадує книга Битія, мала собі далеко докладнїйший взірець у вавилонській поемі. Що Мардук сотворив чоловіка з глини замішаної кровю, і то своєю власною кровю, се оповідає й Бероз говорячи, що він відрізав собі голову, своєю кровю замісив глину, і з неї сотворив чоловіка.

Преінтересним являєть ся в старовавилонському оповіданню причина сотворення чоловіка. І так ми довідуємо ся з шестої таблички, що Мардук вислухавши думку инших богів постановив сотворити чоловіка тому, щоб «встановилась служба богам, й щоб будувались їм сьвятинї».

Инакше й не могло бути! Як бистроумно запримічує в одному місци проф. Ястров, –Вавилоняни сотворили собі богів на свій образ, та тому й приписували їм усякі людські прикмети й потреби. Вавилонські боги мають жінок-богинь й плодять дїтий. Вони є царями, але як такі вони не лише мусять мати царства, але й сотворіння, щоб їм служили, та складали жертви. Бо і який кому хосен бути богом, а не мати вірних, і сьвятинь, в яких приносилось би жертви? З відтиля се і пішло, що дїточа уява старинних Вавилонян подала причину сотворення людий «службу богам й будованнє сьвятинь».25)

Та — як знаємо — таких самих «мудрощів» учать попи нелітних дїтий по нинїшний день. По думцї попів чоловік ще й нинї жиє лише на теє, аби «богови служив (т. є. попам усю свою кервавицю давав), а по смерти царство боже собі заслужив». Зівсїм так само як перед 4-6 тисячами лїт в старинній Вавилонїї.

Сема табличка поеми кінчить ся величаннєм бога Мардука: тут знов коротко перечисляють ся його діла, побореннє Тіямат і сотвореннє сьвіта з частий її трупа, а про сотвореннє чоловіка кажеть ся так:

29. Той, що людий сотворив, щоб спасти їх,

30. милосерний, що годен давати житє;

31. хай живуть і не забудуть ся його слова

32. в устах чорноголових, творів рук його.26)

Що й инші частини біблїйного оповідання про сотвореннє сьвіта мали собі взірці в вавилонських переказах, на се маємо доказ у однім уривку вавилонської вірші, мабуть неналежної до поеми «Інума ілїш», де говорить ся ось що:

Коли всї боги зробили сей сьвіт,

Збудували небо, поклали землю,

Сотворили істоти з живою душею,

Худобу полеву, звірів по полях.27)

Як бачимо, навіть те розріжненнє звірів від худоби, на яке ми звернули увагу при розборі першого біблїйного оповідання, було вже у Вавилонян.

Отся поема, зложена певно на пару тисяч лїт перед написаннєм тзв. Мойсеєвих книг, вводить нас у той замерклий сьвіт народних вірувань та оповідань, які принесли з собою Гебреї до Палестини і з яких помалу, протягом довгих віків, виробила ся віра в одного бога. Мойсееве Битіє стоїть, можна сказати, на другім кінцї того ряду: вавилонський Мардук став уже одним Богом, біблійним Ельогім (одиничне число Ель, вавилонське Ілю, означеннє всякого бога). В першім жидівськім оповіданню бачимо ще глухі згадки про боротьбу тих Ельогім з первісним океаном — Тіямат-Тегом, але всї подробицї тої боротьби забуті або вмисно відкинені тим, хто списував оповіданнє, а Ельогім творить сьвіт самим своїм словом.

Не треба одначе думати, будьте би повисше старо-вавилонське оповіданнє про сотвореннє сьвіта було одиноким. Подібних казок знали старинні Вавилоняни більше, й кілька з них заховалось в згаданих вже нами старовавилонських табличках по нинїшний день. Одно особливо старинне, старовавилонське оповіданнє про сотвореннє сьвіта, рай та потоп, відкрив недавно Др. Арно Пебель в нїппурській колекції табличок, що переховують ся в Пенсільвенськім Університеті. В колекції ж університетського музея в Філядельфії найшов Ґ. А. Бартон інтересне старовавилонське оповіданнє про сотвореннє чоловіка та про початки рільництва і культури взагалі. А дальші нахідки не виключені!

Усе те будить серед учених людий усього сьвіта незвичайне заінтересованнє й являєть ся проречистим виясненнєм старої загадки, чому то в старожидівських казках про сотвореннє сьвіта, захованих в старожидівських «сьвятих» книгах, находимо аж два, в многих точках противорічні собі оповідання.

Серед так великого богацтва казок про сотвореннє сьвіта та старинного Вавилона закружлялось в голові неодного старожидівського рабіна. Алеж бо й серед Жидів переходило з уст до уст чимало таких самих казок. Лише, на жаль, з них заховалось по нинішні часи дуже мало.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций