Крістіна Россетті Поезії

Розміщено Шкільні твори в 15 мая 2014

Крістіна Россетті

Поезії



Перекладач: Михайло Орест

Джерело: З книги: Орест М. Держава слова: Вірші та переклади - К.: Основи, 1995









День народження







Це серце - наче дзвінкоустий птах,

Що в’є гніздо в долині ясноводій;

Це серце - наче яблуня, якій

Розкішно гнуться віти рясноплоді;

Це серце - мушля веселкових барв,

Яку нігує море полуденне;

О ні, ще радісніше серце це:

 Моя любов прийшла до мене.



Високе крісло це на честь мені

Вповийте в шовк шарлатний і брокати,

Різьбіть на ньому срібних голубів

І пав з стооким пір’ям, і гранати,

I лілії, і злотний виноград,

I геральдичне плетиво черлене:

В цей день родилося моє життя,

 Моя любов прийшла до мене.

















О рози, дар для рожевіння юні,

І лавр для досконалої весни! -

Але зірви для мене гілку плющу,

 Побляклу перше, аніж я.



О, ці фіалки для могили юні

I мирт для вмерлих у своїй весні!

Сухе мені дай листя, що обрала

 Колись, давно для себе я.

















  Коли умру, мій любий,

  Не треба роз і сліз;

Хай не стоїть при узголов’ї

  Скорботний кипарис;

Зелені, в росах, трави

Круг мене хай ростуть;

Якщо ти схочеш - згадуй,

А схочеш - то забудь.



Не бачитиму тіней,

Не чутиму дощів,

I солов’їний не долине

До мене тужний спів -

I, мріючи крізь присмерк,

Що сон і сон несе,

Я, щасна, все згадаю,

Забуду щасно все.









Луна







Прийдіть до мене ви в безмовності ночей

I в говорющому мовчанні снів глибоких

З нігою круглих щік і з світлістю очей,

 Що спочиває на потоках;

 Прийдіть в сльозах назад,

Надіє, пам’яте, любове давніх свят!



О мріє втішна - ні, занадто гірко втішна!

Тобі проснутись би не на землі, в раях,

Де душам люблячим сміється стріча ніжна,

 Де очі, повні ждучих спраг,

 Дверей пильнують строго,

Які, впустивши раз, не випустять нікого.



Вернись до мене в снах, щоб я ще раз могла

Прожити ті літа, ціною навіть смерті!

Вернись у снах; всю кров, весь подих я б дала,

 За тебе, невимовна щерте!

 Заговори, розлийсь,

Любове, в шепотах безмежних, як колись.









Вгору







Чи тільки вгору буде шлях вести?

  Веде він, друже, тільки вгору.

Чи буду я весь довгий день іти?

  Так,- щоб ввійти у ніч сувору.



Як проведу я ніч на тих верхах?

  Притулок найдеш ти нарешті.

Чи я побачу в тьмі гостинний дах?

  Цього житла не обминеш ти.



А подорожні? Чи найду їх там?

  Так,- тих, що йшли поперед тебе.

Позву їх стуком я в залізо брам.

  Не будеш мати в цім потреби.



Вкрай струджений, хотів би я вигод.

  Там труд собі кінець находить.

I ліжко буде для моїх дрімот?

  Так,- як і всім, які приходять.

















Навік спочин; минув суєтний чин,

I жах буття до неї не дорине.

Без друга, любого її поглине

 Навік спочин.



Немає серця втом, гірких годин,

I не вирують тут страхів пучини.

Навік спочин. Без мрій і видив він.



Несхитний сон. I щебети пташини

Її не збудять, не порвуть з тишин.

Під цвітом чебрецю і конюшини

 Навік спочин.



Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций