Куліш Пантелеймон Олександрович Маруся Богуславка — C. 28

Розміщено Шкільні твори в 10 мая 2014



В 1608 р. окупував с. Тушино, звідки робив спроби захопити Москву. Наприкінці 1609 в. втік до Калуги, де невдовзі був убитий.

104 Спогадав ти й про Остапа. — Очевидно, йдеться про київського і черкаського старосту Остапа (Євстахія) Дашкевича (? — 1535). Разом з кримськими татарами організував два походи на землі Російської держави. Історична традиція хибно вважала його першим козацьким гетьманом.

105 І самого Наливая, Що царем зовуть п’яниці. — Як пише І. Франко, «при кінці XVI ст. [.] в уяві польської шляхти явився претендент на українську корону в особі хороброго вояка та козацького ватажка Семена Наливайка. До його смерті [.] розійшла серед польської шляхти легенда, де він за життя велів звати себе «царем Наливаєм» і що його перед смертю посаджено на розпаленого залізного коня, а на голову вложено розпалену залізну корону (по іншій версії після такої коронації спалено в мідянім биці)» (Франко І. Зібр. творів: У 50 т.— К., 1984.— Т. 42.— С. 176). Там же Франко говорить про наявність уже в Наливайка ідеї самостійної Української держави. В той же час Франко справедливо висловлює сумнів щодо справжності таких пісень про Наливайка, пов’язуючи це із явно літературним походженням ряду пісень у зібранні Срезневського. Як зазначає упорядник тому творів І. Франка М. Яценко, про С. Наливайка все ж були складені народні пісні і посилається на «Запорожскую старину» І. Срезневського (Див.: Там же.— С. 520).

106 .«во гресях родила грішна мати!» — Вислів із п’ятдесятого псалма (Книга псалмів), християнської щоденної молитви.

107 Дике Поле — історична територія між Доном, верхньою Окою та лівими притоками Десни і Дніпра. Назва виникла у XVI ст., коли селяни почали переселятися в пониззя Дніпра і на Дон, де оголошували себе вільними козаками, впроваджували власне самоуправління, будували укріплені лінії.

108 Зефір — у давньогрецькій міфології син Астрея й Еос, брат Борея й Нота, бог західного вітру.

109 Лютерського єретицтва. — Мартін Лютер (1483—1546) — діяч Реформації в Німеччині, основоположник лютеранства Виступив проти торгівлі індульгенціями. Основним догматом лютеранства є положення про спасіння душі через особисту віру (без посередництва духовенства). Лютерани об’єднуються в національні євангелістські церкви, які входять до складу Всесвітньої лютеранської федерації (з 1947 р.).

110 І кальвін завзятих. — Маються на увазі учні і послідовники Жана Кальвіна (1509—1564), — діяча Реформації, засновника кальвінізму. Кальвін відзначався фанатичною нетерпимістю до противників свого вчення. Його діяльність сприяла поширенню протестантизму. В основі кальвінізму лежить догмат про «абсолютне напередвизначення» Богом людської долі ще до створення світу. Існує в трьох формах: реформатство, пресвітеріанство, конгрегаціоналізм. Поширений головним чином в англомовних країнах.

111 Медуза — у давньогрецькій міфології найжахливіша з трьох горгон (крилатих жінок-страховищ), погляд яких усе живе обертав у камінь. Серед них лише Медуза була смертною: Персей відрубав їй голову і віддав Афіні. З крові (чи тулуба) Медузи народився крилатий кінь Пегас.

112 Давид — цар Ізраїльсько-Іудейської держави в Х ст. до н. е. Наділений рисами епічного героя. Виходець із міста Віфлеєма, молодший син Ієсея (із коліна Іуди), пастух. У бою переміг великана-філістимляна із Гата (Гефа) Голіафа. Батько Соломона.

113 Мов сугак на вольній волі. — Тут і через строфу цитата із відповідно другого і третього днів «древнего брачного торжества» із твору П. Куліша «Хуторянка, або Співана хвала молодої перед весільними гостьми».

114 Пісень до неї пісня обізвалась. — Куліш має на увазі «Пісню пісень» («Пісню над піснями») — одну із книг Старого Заповіту.

115 Альдебаран — зірка першої величини в сузір’ї Бика, має ясно-червоне світло. Араби називали Альдебаран Абенезра, греки — Лампадіас чи Гіпохирос. Вважають, що ця зірка тотожна із духом Таштер в індусів, від якого залежить весняне рівнодення.

116 Петро Великий (1672—1725)—російський цар з 1682 р., імператор з 1721 р. Почав царювання як молодший цар разом з Іваном V Олексійовичем і співправителькою Софією Олексіївною. Поступово зосередив усю владу. Ряд енергійних заходів політики Петра І сприяв утвердженню абсолютизму в Росії. Приділяв увагу розвитку науки і культури.

117 .Велика наша Катерина. — Тобто Катерина II Олексіївна (1729—1796) — російська імператриця з 1762 р. За час її правління були оформлені станові привілеї дворянства, посилилось гноблення селян. Приєднала до Росії ряд земель. Ліквідувала гетьманство (1764), зруйнувала Запорозьку Січ (1775). 1783 р. на Лівобережжі і Слобожанщині юридичне оформила кріпосне право. Куліш загалом позитивно оцінював її правління. До наведеного Кулішем у тексті автографа свого коментаря у першодруці в ЛНВ (1901.— Кн. 3.— С. 258) Франко подав своє розуміння політики Катерини II: «З тим «великим світом» Куліш багато носився ще й у «Хуторній поезії», забуваючи, що слова «великий світ» зовсім не оригінальний український ковцепт, а давня московська титулятура царів, і що вжиті вони в українській (хто знає ще, чи народній, чи більше книжній) пісні не в значінню похвали, а в зв’язку з докором за те, що Катерина послухала графа Рум’янцова і занапастила козацькі вольности. Таке-то було все з Кулішем: загалом він відмовляв кобзарським пісням і думам усякої історичної стійности, але там, де в тих творах знаходив щось таке, що бодай здалека, вирване зі зв’язку, підпирало його хоробливо-пристрасні погляди, давав тим словам вагу і вартість більшу від яких хочете документальних свідоцтв. Таке було, прим [іром], з тим куплетом народної пісні, де буцімто українські жінки проклинають Хмельницького: «Бодай Хмеля Хмельницького перва куля не минула!» Се прокляття Куліш на всі лади повторяв і в своїх українських і в російських памфлетах, не дбаючи зовсім про те, що пісня говорить про «Хмеля-Хмельниченка», отже, по всій правдоподібностя про Юрася, а не про Богдана. Характерний приклад неоправданої заїлості Куліша против Хмельницького вказаний мною в праці «Хмельнищина 1648—1649 років у сучасних віршах», стор. 42—43».

118 Як Магомет в Медину ще втікав. — Медина — друге священне місто (після Мекки) у мусульман. Мухаммед, не визнаний жителями Мекки, знайшов підтримку в Медині, де і похований. Переселення Мухаммеда до Медини набуло в мусульманській традиції типових рис втечі пророка, як і в Біблії.

119 Всезнание обіцяв диявол Єві, Як замутив їй розум у раю.— Живучи у раю, Єва і Адам могли все їсти, крім плодів з дерева із середини саду. Змій, спокусивши Єву, змусив їх обох з’їсти цей плід, обіцяючи, що «ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло» (Буття, 3, 5).

120 Сатанаїл—середньовічні богомоли (єресь на християнському грунті, типологічна манихейству) говорили про Сатанаїла (Сатана плюс el, «Бог») як сина Бога і брата Ісуса Христа.

[a] Як зайняв цар Олексій Михайлович за Хмельниччини Білу Русь, дак визволені з-під ляхів міщане перш усього просили в царя такого присуду, щоб у городах не жили в них ні жиди, ні козаки. (Читай про се, охочий, в друкованих актах.)

[b] Що татаре по-нашому насміхались із нашого люду, про се писав ще в XVI столітті знакомитий колонізатор Фастова, воювник і політик, біскуп київський Юзеф Верещинський.

[c] Преславний коронний гетьман Жовковський зветься в турецьких літописях Зулуш. Голову його, стяту на Цоцорі, повішено в Стамбулі під тими ворітьми, що по ним турецьке царство прозвало себе Високою Портою, Блискучою Портою і Щасливими Ворітьми.

У автографі — трупу. Це очевидна описка: у попередній редакції маємо лупу. — Ред.

Буркулаб — сановник волоський, губернатор і комендант.

Білим морем звали турки море Средиземне з його Іонікою.

Кричать телюги полунощи, рци, лебези розпущени («Слово о полку Ігореве»).

Солиман II Великоліпний царював од 1520 до 1566 рoку.

Стілько полонян, бранців і бранок приводили татари в Крим раз по раз, що жид митник у Перекопі, дивуючись, питав: «Чи надовго ще стане люду на Вкраїні? Чи й досі, — мовляв, — не спустіла вона? (Про се читай, охочий, у Михалона Литвина, що писав учневі свойму, королевичеві Сигізмундові-Августові фактове оповідання про Київщину і інші руські землі.)

Навіть по тюрмах, по фурдигах значні туркені ходили з милостинею. Читай оповідання коронного польового гетьмана Конєцпольського, що впав у неволю на Цоцорі ж таки (Pamietniki о Koniecpolskich, przez Przyleckego.) «Пам’ятники про Конєцпольських, укладені Пшилецьким» (польськ.). — Ред.

Слова сі по-нашому будуть т в о р я щ а р а д о щ і.

Сей гарем существовав під кришею так названого Храму Господня, спорожнено його недавно, вже за нашого часу. (Читай вояжуваннє в Палестну француза Габріеля Шарма.).

Тур був козакуватий архімандрита Печерської лаври: не попустив її унітові-митрополитові Потієві.

«Суть-бо Греци лукви до сего дня» (Нестерова літопись).

Слова Кромера: “Princeps omnium saeculorum memoria dignissimus” (князь, найдостойніший пам’яті всіх віків.)

Католицький церковний спів, що виконується як вдячний Богові; молебень (лат.). — Ред.

Князем Василем звано Костянтина Василя Костянтиновича Острозького.

Даремно (лат.). — Ред.

У нас і досі говорять: поїхав до Москви.

Виморочні маєтності.

Оборницький писав до короля: «Brodawka in oratione sua, in consilio sua dixit hoc in caetera: Przed wojskiem Zaporozkim drzy Ziemia Polska, Turecka і wszystek swiat». Він же доносив королеві і про білоцерковського жида. (Бородавка в своїй промові у раді зокрема сказав: (лат.). — Ред. «Перед військом запорозьким тремтить земля Польська, Турецька і весь світ» (польськ.). — Ред.)

Козацтво наше, як і Гомерові Данаї, вбачало своїх богів і богинь про тихій годині, оповідувало про дива ченцям, а ті вписували в «Тератургиму» і в таке інше.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций