Артур Конан Дойл Скандал у Богемії (Пригоди Ш. Холмса) — C. 6

Розміщено Шкільні твори в 3 мая 2014



Потім я досить необережно побажала вам доброї ночі й рушила в Темпл до чоловіка.



Ми обоє вирішили, що оскільки нас переслідує такий небезпечний супротивник, як ви, то найкращий вихід - це втеча, тож ви знайдете гніздо порожнім, коли завтра з’явитесь сюди. Що ж стосується фотографії, то ваш клієнт може бути спокійний. Я кохаю людину, кращу від нього, і вона кохає мене. Король може робити те, що хоче, і жінка, яку він так жорстоко скривдив, не перешкоджатиме йому. Я триматиму фотографію в себе тільки заради власної безпеки й для того, щоб мати зброю, яка завжди захистить мене в майбутньому від будь-яких замірів короля. Натомість я залишаю іншу фотографію, яку йому, можливо, приємно буде одержати, і залишаюсь, дорогий містере Шерлоку Холмсе, щиро вашою Айріні Нортон, уродженою Едлер”.



- Яка жінка! О, яка жінка! - вигукнув король Богемії, коли ми всі троє прочитали це послання.- Хіба я не казав вам, яка вона кмітлива й рішуча? Хіба не була б вона чудовою королевою? Який жаль, що вона мені не рівня!



- З того, що я встиг побачити, ця дама, здається, зовсім іншого рівня, ніж ваша величність,- холодно відказав Холмс.- Я шкодую, що не зміг виконати доручення вашої величності успішніше.



- Навпаки, дорогий сер,- вигукнув король,- більшого успіху не могло бути! Я знаю, що її слово непорушне. Фотографія зараз у такій безпеці, наче згоріла.



- Я радий почути це від вашої величності.



- Я безмежно вам зобов’язаний. Будь ласка, скажіть мені, як вам віддячити. Можливо, цей перстень…



Король зняв із пальця каблучку у вигляді змії із смарагдом і на долоні простяг її Холмсу.



- Ваша величність має дещо таке, що являє для мене ще більшу цінність,- промовив Холмс.



- Звольте сказати, що саме.



- Фотографія!



Король здивовано втупився в Холмса.



- Фотографія Айріні? - вигукнув він.- Вона ваша, якщо ви хочете її мати.



- Дякую, ваша величносте. Отже, більше в цій справі робити нічого. Маю честь побажати вам усього найкращого.



Холмс уклонився, відвернувсь, не помітивши простягнутої йому королем руки, і подався в моєму товаристві додому.



Ось розповідь про скандал, що загрожував королівству Богемія, і про те, як жіноча інтуїція зруйнувала найпродуманіші плани містера Шерлока Холмса. Він полюбляв був посміятися з жіночого розуму, але останнім часом жартів з такого приводу від нього не чути. I коли він заводить мову про Айріні Едлер або посилається, як на доказ, на її фототрафію, то завжди згадує цю особу під почесним титулом: “Та Жінка”.



1 Хейр Джон - англійський актор другої половини XIX ст.











Спілка рудих

Якось восени минулого року я завітав до свого друга Шерлока Холмса й побачив у нього літнього джентльмена, огрядного, червонощокого і з вогненно-рудою чуприною. Вони захопилися якоюсь розмовою. Вибачившись за свої непрохані відвідини, я хотів був уже піти геть, аж раптом Холмс мало не силоміць втяг мене до кімнати й замкнув двері.



- Дорогий Вотсоне, це дуже до речі, що ви прийшли,- сердечно мовив він.



- Я боявся, що ви зайняті.



- Ваша правда. Дуже зайнятий.



- Тоді я почекаю в сусідній кімнаті.



- Ні, ні… Цей джентльмен, містере Вілсоне,- мій партнер та помічник у багатьох моїх найбільш вдалих розслідуваннях; я не сумніваюсь, що він буде надзвичайно корисний і у вашій справі.



Огрядний джентльмен трохи підвівся зі свого стільця і, вітаючись, кивнув мені головою; його заплилі жиром очиці швидко й запитально глянули на мене.



- Сідайте сюди, на канапу,- запросив Холмс і, опустившись у крісло, склав руки одна до одної кінчиками пальців, як завжди, коли поринав у роздуми.- Я знаю, дорогий Вотсоне, ви поділяєте мою любов до всього химерного, до всього, що порушує звичайність і буденність нашого життя. Доказом цього є той ентузіазм, з яким ви записуєте і, пробачте, якоюсь мірою прикрашуєте мої незначні пригоди.



- Я завжди вважав, що ваші пригоди дуже цікаві самі собою,- заперечив я.



- Ви повинні пам’ятати, що за день до того, як ми зацікавились невеличкою проблемою, подарованою нам міс Мері Сазерленд, я казав вам, що в пошуках якнайдивніших і якнайнезвичайніших випадків ми повинні звертатись до життя,- воно перевершує найбагатшу фантазію.



- Я ще тоді дозволив собі поставити під сумнів справедливість ваших слів.



- Так, докторе, проте вам однаково доведеться погодитись зі мною, інакше я сипатиму на вас докорами доти, доки ваша впевненість похитнеться і ви скажете, що правда на моєму боці. От хоч би розповідь містера Вілсона, який був настільки ласкавий, що завітав до мене сьогодні. Здається, я такого ніколи не чув. Якщо пригадуєте, я не раз говорив: найдивніші й найнеповторніші речі бувають пов’язані не з великими, а з малими злочинами, часом такими, коли навіть важко з певністю сказати, чи перед вами справді злочин. З того, що почув, я ще не можу твердити, чи є в цьому випадку правопорушення, але перебіг подій, безперечно, найбільш незвичайний з усіх мені знаних. Будь ласка, містере Вілсоне, не відмовтесь повторити свою розповідь. Я прошу вас про це не лише тому, що мій друг доктор Вотсон не чув початку, але й тому, що через її своєрідність мені страшенно хочеться довідатись про всі подробиці з ваших уст. Майже завжди буває так, що коли я вловлю бодай найменший натяк, з якого можна здогадатись про дальший розвиток подій, у моїй пам’яті оживають тисячі подібних випадків. Але зараз я змушений визнати: викладені факти - єдині в своєму роді.



Рудий клієнт гордовито випнув груди й видобув з кишені брудну пожмакану газету. Поки він, розклавши газету на колінах і витягши шию, перечитував колонку оголошень, я добре роздивився цього чоловіка й спробував, як це робив мій друг, за одягом і зовнішнім виглядом визначити, що він за один.



Однак розглядини дали мені не дуже багато. Все свідчило про те, що наш відвідувач - звичайнісінький англійський крамар, товстий, бундючний і повільний. На ньому були бахматі штани в дрібну білу й чорну клітинку, не надто охайний чорний сюртук, незастебнутий спереду, жовтаво-сірий жилет з важким мідним ланцюжком, на якому теліпався квадратний шматочок металу, просвердлений посередині, що правив за прикрасу. Потертий циліндр і брудно-коричневе пальто з пожмаканим оксамитовим коміром лежали на стільці поряд з ним. Коротко кажучи, хоч як я вдивлявся, але не бачив у цьому чоловікові нічого незвичайного, крім вогненно-рудої чуприни й дуже засмученого виразу обличчя.



Шерлок Холмс зразу помітив своїм пильним оком, які погляди я кидаю на гостя; він кивнув мені головою й осміхнувся.



- Не підлягає сумніву,- промовив він,- що наш гість колись займався фізичною працею, що він нюхає тютюн, що він франкмасон, що він побував у Китаї і що останнім часом багато писав. Крім цього, я не можу більше зробити ніяких висновків.



Містер Джейбез Вілсон випростався на стільці і, не відриваючи вказівного пальця від газети, витріщився на мого приятеля.



- Яким чином, скажіть, будь ласка, містере Холмсе, ви дізнались про все це? - спитав він.- Звідки, наприклад, ви знаєте, що я займався фізичною працею? Це свята правда, бо починав я корабельним теслею.



- Ваші руки розповіли мені про це мій любий сер. Ваша права рука на цілий номер більша від лівої. Ви працювали нею, і м’язи на ній більш розвинені.



- Ну, а що я нюхаю тютюн? А франкмасонство?



- Мені не хотілося би образити вас, пояснюючи такі очевидні речі, але ви, всупереч суворим правилам свого ордену, носите шпильку для краватки із зображенням дуги й кола.



- О, звичайно! А я й забув про це. Але як ви здогадалися, що я багато пишу?



- А про що інше може свідчити ваша права манжета, заяложена до блиску, й витерте сукно біля лівого ліктя, як не про те, що ви спираєтесь на стіл?



- Он як! А Китай?



- Рибка над вашим правим зап’ястям могла бути витатуйована лише в Китаї. Я вивчав татуїровки й навіть дещо про них написав. Саме в Китаї заведено фарбувати риб’ячу луску в ніжно-рожевий колір. Коли ж до того я побачив китайську монету у вас на годинниковому ланцюжку, то здогадатися про це стало зовсім легко.



Містер Джейбез Вілсон гучно зареготав.



- Ти ба! - вигукнув він.- А я спершу був подумав, що вгадати це ого-го яким треба бути розумним, а виходить - це зразу видно.



- Я починаю схилятись до думки, Вотсоне,- сказав Холмс,- що роблю помилку, коли пояснюю, яким чином доходжу тих чи інших висновків. Адже вам відомо - “omne ignotum pro magnifico”1, тому моя репутація, хоч і дуже скромна, може зазнати катастрофи, якщо я буду такий відвертий. Ви знайшли оголошення, містере Вілсоне?



- Уже знайшов,- відповів той, тримаючи товстого червоного пальця посередині газетного стовпця.- Ось воно. З нього все й почалося. Прочитайте самі, сер.



Я взяв у нього газету й прочитав:

.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций