Карманський Петро Сильвестрович Палімпсест

Розміщено Шкільні твори в 3 мая 2014

Позволь мені, пташко, до себе казати,

Лиш нині — потім вже най дієсь, що хоче…

На вулиці пустка, під вікнами хати

Задумана липа молитву шепоче,

А в серці так гірко — несила мовчати!

Повім тобі казку. В далекому краю

Шум моря зродив їх святеє кохання

Й розкрив перед ними містерію раю.

Потім дія друга: болюче розстання

І жаль його плакав, ридав до одчаю.

Потім… Що ж! Ти зблідла?. Боїшся, кохана?

Не бійся: я нерви твої пошаную.

Пішли літа смутку, згоїлася рана,

Здоровий організм зміг смертну отрую —

І все проминуло, як фата-моргана.

Шо ж! Ви посмутніли? Ся розв’язка драми

Для вас прозаїчна? Шо діяти, душко?

Часи романтизму давно вже за нами…

Однак для розради повім вам на вушко:

Сей лицар ще й нині впиваєсь сльозами….



Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций