Франко Іван Якович Сотвореннє Cьвіта — C. 8

Розміщено Шкільні твори в 25 апреля 2014



Далі з них повстало нове поколїнне: Ляхе і Ляхос, а потім третє — Кіссаре і Ассорос. Від сих потім троє: Амос, Ілїль і Аос. Син Аоса і Дауке був Бель, у якому вони бачуть творця всього сьвіта.»

Довгий час не знали вчені, що зробити з тим оповіданнєм, чи вважати його правдивим, чи може пустою видумкою пізних письменників. Аж у XIX. віцї, коли почали розкопувати старі руїни Вавилона, Нїнїве та инших міст передньої Азії, коли повіднаходили в руїнах дуже стародавні письма (на 2 й 4 тисячі лїт перед Христом) і навчили ся відчиту вати та толкувати їх, вияснили ся також оповідання Бероза та Дамасція. Між иншими прастарими памятками письменства віднайдено також цїлу вавилонську поему про сотвореннє сьвіта, списану на сїмох глиняних табличках стародавним, так званим клиновим письмом15). Правда, ті таблички, що довгі тисячі лїт лежали в землі під руїнами палати ассирійського царя Ассурбанїпаля, віднайшли ся потовчені і сильно ушкоджені; богато слів і віршів пропало, з инших лишили ся хиба шматочки; та все таки з того, що лишило ся і відчитано доси, можна мати досить повний образ того, як виглядала цїла поема. По її початкових словах її називають у науці «Інума ілїш».

Подаю тут у перекладі важнїйші місця тої поеми, в якій крім її уривковости доси ще богато не вияснено:

Перша табличка.

1. Коли в горі не звало ся ще небо,

2. земля в низу не мала ще імення;

3. коли Апсу, найперший, що їх сплодив,

4. і хаос Тіямат, мати їх обоїх,

5. змішали свої води до купи;

6. і поле ще не утворило ся, анї лугів не було видно,

7. коли з богів ніхто ще не почав ся,

8. нїхто не мав імення, доля не судила ся,

9. тодї були утворені боги, у самому (небі),

10. повстали перші Лягму й Лягаму (.)

11. Віки минули (.)

12. Тодї були утворені Аншар і Кішар16), а над ними (.)

Дальша частина таблички викришена так, що крім кількох розрізнених слів не можна відчитати нїчого. Та вже сей початок цікавий для нас тим, що потверджає оповіданнє Дамасція і дає можність віднайти вавилонські імена названих ним божищ, та їх значіннє. І так Дамасцієва Тауте, се очевидно Тіямат, «прамати» всїх річий і заразом вода; її муж, «найперший, що сплодив усе», Дамасціїв Апасон, по вавилонськи називаєть ся Апасу, і також значить первісне море, океан. Але назва Тіямат — се не що инше, як та Тегом, та первісна вода, яку ми бачили в жидівськім біблїйнім оповіданню. В Біблії вона стоїть як щось неясне, один-однїсїнький раз, як позичка з далекої чужини; тут у вавилонській поемі про ту Тіямат говорить ся богато, описуєть ся її докладно, — так і видно, що не Вавилонець узяв її з Біблії, де про неї крім не виразної згадки її назви не знають нічогісінько але той, хто писав біблійне оповіданнє, чув видно якийсь неясний відгук вавилонської поеми і втягнув його в свою повість.

В тім першім уривку першої таблички не згадуєть ся нїчого про первородного і єдиного сина Апсу й Тіямат, якого Дамасцій називає Мойміс, а вавилонська поема далї Мумму; в знищених уступах говорило ся очевидно про утвореннє дальших богів. На обороті тої самої таблички маємо вже шматочки дальшого оповідання, як найстарші, первісні боги, Апсу й Тіямат і їх син Мумму сердять ся на молодших, що силкують ся забрати вдасть у свої руки17).

35. Апсу відкрив свої уста й мовив,

36. рік слово до величньої Тіямат:

37. «Що духу переплутаю їх шлях,

39. і знївечу їх дорогу.

40. Нехай затихне голос їх і горе їм буде».

41. Коли Тіямат почула се,

42. кинула проклятєм і мовила:

45. «Що духу вирушимо проти них,

46. Щоб їх шлях був непрохідний!»

47. Відповів Мумму до батька свого Апсу,

48. згодив ся послушний на його раду:

49. «Нумо, розвідаймо їх дорогу!

50. швидко вона заплутаєть ся, стане як ніч.

51. Коли почув се Апсу, засяло лице його,

52. бо думав лихо богам, своїм первородним.

53. Як лев розсердив ся, як.

54. його колїна тремтять, голова хитаєть ся

55. від зла, яке надумали своїм первородним18).

На третїм стовпцї тої першої таблички, дуже знївеченім, говорить ся про те, як Тіямат готуєть ся до бою з богами, творить одинацять страшилищ — ящірок, драконів, велетнїв, скажених псів, гадюк, чоловіко-скорпіонів і кладе над ними начальника Кінґу:

І дала йому таблички судьби, і поклала їх йому на груди.

138. «На, і нехай твій суд незмінний буде, що вийде з твоїх уст, най стоїть міцно»19).

Друга табличка.

Про сї приготовання чує Аншар і кличе свойого сина Ану. Він зразу радить йому попробувати переговорів:

73. «Мій сину, Ану, сильний і могутній,

74. великий в силї, в нападї незломний,

75. іди до неї, стань перед Тіямат,

76. най не палає так її утроба, най її серце віддихне вільнїйше.

77. Вона уперта, слухати не любить, –

78. промов до неї, най затихне трохи»20).

Ану йде до домівки Тіямат, але не може розмовити ся з нею і вертає назад. Тодї виступає представник наймолодшого поколїння богів, Мардук, син Еа:

Коли почув батьківську мову Мардук, урадувалось його серце дуже

132. й таке сказав до свого батька слово:

133. «О пане боже, доле всїх богів великих,

134. коли я маю справдї як ваш местник

135. устати і подужати Тіямат

136. і вас спасти, то і всї ви ставайте довкола мене, давайте мені долю поміж усїми вами найзначнїйшу!

137. Коли всї ви у божеській палатї у радощах сидїтимете вкупі,

138. нехай я сам, як лиш створю рота, замісто вас усьому суджу долю.

139. Що я зроблю, най те без зміни буде, що я поставлю най те не зхитнеть ся,

140. що я скажу, най буде невідкличне».21)

Се значить, за свою боротьбу з Тіямат Мардук, один із наймолодших богів, жадає для себе становища найвисшого, верховного бога. Побачимо далї, яке се мало значіннє.

Третя табличка.

Почувши се Аншар посилає свого післанця Ґаґу до найстаршого богів Лягму і Лягаму, найстарших після Апасу й Тіямат, і просить у них таблиць судьби для Мардука.

125. Як Лягму й Лягаму почули се,

126. то крикнули: «Ой лишенько!» Що сталось!

127. Що там змінило ся, що вони бють ся?

128. Не розуміємо, що виробля Тіямат».

129. І підняли ся, рушили в дорогу;

130. усї великі боги, що судять долю,

131. усі пішли до Аншара на раду,

Заповнили весь дім його широкий,

132. і цїлували одні одним лиця,

І всї збирались у одну громаду.

133. І говорили, сїли до пиру,

134. і їли хлїб пшеничний, пили вина.

135. і мощ солодкий відмінив їх думи.

136. А як уже до пяна напили ся,

Як тїла їх роздуло від напою,

137. тодї найшла на них велика втома,

Запаморочив хміль їх ясні мисли,

138. Тодї то Мардуку, свойому внуку

І местнику вони судили долю22).

Четверта табличка.

Широко описуєть ся церемонїя, як боги в пянім станї роблять Мардука верховним богом, та ми пропускаємо сей опис і переходимо до того, як Мардук готуєть ся до бою з Тіямат і її військом. Боги дають йому непоборну зброю і говорять:

31. «Іди, відріж житє ти від Тіямат,

32. най кров її вітри знесуть у безвість.»

33. Коли оттак боги батьки судили

Незмінну долю Мардукови Белю,

34. бажали ще йому в дорогу щастя.

35. Він лук зігнув, щоб був йому за зброю,

36. і спис зострив, щоб мав в руцї оружє,

37. і булаву тяжку взяв у правицю,

38. повісив з боку лук і сагайдак.

39. Перед собою блискавку зробив він,

40. огнем жеручим наповнив все тїло.

41. Обставив сїти, щоб у них зловити

Тіямат праматїр.

42. Обставив сїти на всї штири части,

Щоб не могло нїщо втекти від нього,

43. на південь, північ і на схід і захід,

Під бік їй сїть поставив від усюду,

44. дар батька свого Ану.

45. І сотворив злий вітер, гураґана,

46. і бурю й слоту, четверякий вітер,

І вітер, що ніхто догнать не може.

47. Тих сїм вітрів, що сотворив, пустив він,

48. аби розбурхали Тіямат, маму.

49. Підняв господь ту бурю, свою зброю,

50. і сїв на віз, незломний твір страшний,

Запряг до нього четверню свою

І заховстав летючі, дивні конї.

З зубів їх бризька піна їдовита;

Вони скидати вміють і топтати,

Безстрашні в битві і страшенні в бою.

57. Одяг господь на себе страх, погрозу,

58. і голову покрив нестерпним блиском.

59. Подав ся в путь, держав дорогу праву

60. туди, де мати Тіямат стояла,

Туди звертав лице своє.

61. В устах держав він зїля заклинання

62. і спис узяв правицею міцною.

65. Зблизив ся пан, поглянув бистрим оком

Аж у нутро праматери Тіямат,

66. поглянув пильно на її любимця,

На того Кінґу. Як на нього глянув,

Всї думки у нього помішались,

70. і ум його зломав ся, розвязались

Його всї вчинки.

71. Тіямат же карку не похилила,

72. ригнула з повних уст йому зневагу:

73. «Чи то тебе боги отак шанують?

74. Перед тобою устають, як входиш?

Свої місця покинули почесні,

А на твоє найнизше поставали?»

75.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций