Велемир Хлєбніков Слово про Ель

Розміщено Шкільні твори в 24 апреля 2014

Велемир Хлєбников

Слово про Ель



Перекладач: Володимир Підпалий

Джерело: З газети: “Літературна Україна” від 20 жовтня 2005 р.









Коли вагу кораблів

Перелили на груди,

Ми говорили: бачиш, ярмо

На шиї бурлаки.

Коли казився кам’яний потік,

Листям в долину падаючи,

Ми говорили - то лавина.

Коли плескіт хвиль бив моржа,

Ми говорили, що це ласти.

Коли ховав узимку сніг

Слід нічний звіролова,

Ми говорили, що це лижі

Як хвиля гойдає човен

І носить ношу людську,

Ми говоримо, що це човен.

Коли копито широке

Лося втримує на мочарі,

Ми говоримо, що це лапа.

А на розлогі роги

Ми говоримо - лось і лань.

Крізь пароплав захриплий

Лопать зігнуту я побачив:

Вона штовхала вагу води,

І промінь води забув про безодню.

Коли дошка на грудях воїна

Ловила списи і стрілу,

Ми говорили, що це лати.

Коли квітів широкий листок

Облаву вчиня на промінь,

Ми говоримо - протяглий листок.

Коли перемножити листя,

Ми говоримо, що це ліс.

Коли ластів’їна пір’їна

Стане, мов крапля синього дощу,

І птиця проллється краплею ваги

І на листок ляже її тягар,

Ми говоримо, що вона літає,

Сиплючи погляди самозванки.

Коли я лежу на лежанці

На ложі облога у лузі,

Я сам змайстрував із тіла човен

І тіло в полоні лінощів.

Убоїще я, ледащо чи човен?

Довкола, як повені, лінощів.

Як пальці побігли в долоню,

Як легінь не рушить листя,

Казали ми - немічний вітер.

Коли вода - широкий камінь,

Широкий діл сніговий,

Казали ми, що це лід.

Лід - білий лист води.

Хто не лежить в час руху

Тілом звірячим - стоїть,

Того нарекли - нарід.

Черпаємо воду з ложки.

Самотній, він вискочка звірів,

З попереком, як тополя,

Що не лежить попереком звірів,

Прямовисне двоноге,

Тебе назвали через нарід.

В калюжу скрапують пальці,

Ми кажемо - то долоня.

Ми летимо, як легкі,

Легкі ми, коли ми люди - з людьми -

Любимо. Залюблені - людяні.

Ель - це ті легкі Лелі.

Крапель чудовний дощ,

Ель - наче промінь сущого,

Що пронизує площину човна.

Нитка дощу й калюжа.

Ель - шлях краплі із висі,

Полишений широкою

Площиною.

В таїні любові наказ

Любити людей,

І люди ті, котрих ми маєм любити.

Дощем веселим улюбленець матері -

Калюжа дитя.

Коли обширом площі зупинена крапка - то Ель,

Сила руху, применшена

Площиною прикладки, - це Ель,

Такий силовий пристрій,

За Ель захований.



Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций