Рей Бредбері Гра в котика-мишки — C. 3

Розміщено Шкільні твори в 23 апреля 2014



Допоможіть. Я з дві тисячі сто п’ятдесят п’ятого року!” Але ці слова застряли їй у горлі.

 Ні, фірму подорожей у часі обслуговують не дурні: у мозок людини, перш ніж вона вирушить у мандри, вмонтовували психічну блокаду. Людина не могла сказати, звідки вона, не могла розповісти нічого про Майбутнє людям з Минулого. Минуле й Майбутнє повинні бути ізольовані одне від одного. Без такої блокади жодній людині не дозволили б подорожувати вільно по століттях. Майбутнє слід уберегти від будь-яких впливів, що їх міг спричинити [229] той, хто подорожує в Минулому. Хоч би як Сюзен хотіла, вона однаково не спроможна була б розповісти веселим людям там, на майдані, хто вона така і в яку біду потрапила.

 - Будемо снідати? - запитав Уїльям. Снідали вони у великій загальній їдальні, де всім подавали однакову страву: яєчню з шинкою. Тут було повно туристів, зайшли й американці, які приїхали знімати кіно. Всі восьмеро - шість чоловіків і дві жінки. Вони перегукувалися, пересміювалися, з гуркотом відсовували стільці. А Сюзен сиділа неподалік і почувала себе поруч із ними затишно й безпечно, вона навіть не злякалась, коли побачила на сходах, що вели у хол, Сімса - він зосереджено попихкував турецькою сигаретою. Звіддаля він привітався з ними, Сюзен кивнула йому і всміхнулася: він нічого їм не зробить, адже тут вісім чоловік з кіно та ще десятків зо два туристів.

 - Слухай, це ж актори,- мовив Уїльям.- А що, коли я домовлюся з кимось,- наче це жарт,- щоб вони вдяглися в паш одяг і поїхали звідси в нашому автомобілі так, щоб Сімс не побачив їхніх облич! Якщо їм пощастить обдурити його, ми виграємо кілька годин і втечемо в Мехіко-сіті - хай тоді шукає нас скільки завгодно!

 - Гей! - до них нахилився огрядний чоловік, від якого тхнуло вином.- Ви американські туристи? Я ладен вас розцілувати - так мені остогидло дивитися на мексіканців.- Він потис їм обом руки.- Ходімо поснідаємо разом. Нещастя полюбляє велике товариство. Я - Нещастя, оце панночка Нудьга, а це пан і пані Терпіти-не-можемо-Мексіку. Всі ми її терпіти не можемо. Але мусимо тут зробити попередні [230] зйомки для нашого клятого фільму. Решта приїдуть завтра. Моє ім’я Джон Мелтон, я режисер. От диявольська країна! Люди мруть, як мухи, на вулицях похорон за похороном. Ходімо до нашого товариства, розвеселіть нас трохи!

 Сюзен і Уїльям засміялися.

 - Невже я такий смішний? - спитав Мелтон, звертаючись до всього загалу й ні до кого зокрема.

 - Ви просто диво! - Сюзен сіла за їхній стіл.

 Сімс пильно стежив за ними з протилежного кутка кімнати. Сюзен скривилася. Сімс рушив до них поміж столиків.

 - Пане і пані Трейвіс,- гукнув він ще здаля,- ми, здається, домовлялися поснідати разом?

 - Вибачайте,- відповів Уїльям.

 - Сідайте, чоловіче,- вигукнув Мелтон.- Друзі моїх друзів - мої друзі.

 Сімс сів.

 Актори гомоніли всі разом, і під цей галас Сімс тихо промовив:

 - Сподіваюся, ви добре спали?

 - А ви?

 - Я не звик до пружинних матраців,- холодно відказав Сімс. - Але принаймні дечим пощастило себе винагородити. Півночі не спав, перепробував безліч усяких сигарет і різноманітних страв. Вельми дивно й цікаво. Ці давні грішки дають цілу гаму нових відчуттів.

 - Не розумію, про що ви кажете,- відповіла Сюзен.

 Сімс зареготав.

 - Знову прикидаєтесь? Дарма. Хибна тактика. [231]

 І те, що ви намагаєтесь бути серед людей, також вас це врятує. Рано чи пізно я заскочу вас без свідків. Я терплячий.

 - Послухайте, - втрутився розчервонілий від випитого Молтон.- Цей хлопець, здається, чіпляється до вас?

 - Ні, все гаразд.

 - Тільки скажіть - і він дістане штурхана під зад.- Мелтон знову почав щось кричати своїм супутникам. А Сімс під галас і сміх вів далі:

 - Давайте домовимося. Цілий місяць я вас вистежував, метався за вами з міста до міста, весь учорашній день змарнував, аби вивести вас на чисту воду. Я допоможу вам уникнути покари, якщо ви спокійно підете зі мною й повернетесь до роботи над ультраводневою бомбою.

 - Це ж треба, за сніданком - про вчені матерії! - завважив Мелтон, краєчком вуха вловивши останні слова.

 - Подумайте,- незворушно вів далі Сімс.- Вам однаково не втекти. Якщо ви мене вб’єте, вас вистежать інші.

 - Не доберу, про що ви!

 - Облиште! - скипів Сімс.- Подумайте гарненько - й самі збагнете, що ми не можемо дозволити вам утекти. Бо іншим, тим, що залишилися в дві тисячі сто п’ятдесят п’ятому році, може спасти на думку зробити те саме. А нам потрібні люди,

 - Щоб брати участь у ваших війнах! - не витримав Уїльям.

 - Білле!

 - Заспокойся, Сюзен. Поговорімо про його умови. Нам не втекти.

 - Чудово,- задоволено промимрив Сімс.- [232] А то справді, така наївність - утікати від своїх безпосередніх обов’язків!

 - Який обов’язок! То жах…

 - Дурниці. Просто собі війна.

 - Слухайте, хлопці, про що це ви? - встряв Мелтон.

 Сюзен рада була б розказати йому все. Але, на жаль, вона могла розмовляти лише про загальні речі, отак, як Сімс і Уїльям. Психічна блокада нічого іншого не дозволяла.

 - Просто собі війна! - скрушно промовив Уїльям.- Півсвіту помирає від проказних бомб!

 - Хоч би там як,- зауважив Сімс,- а жителі Майбутнього обурені: ви обоє сховалися тут, так би мовити, на тропічному острові, вони ж летять просто чортові в зуби. Смерть любить смерть, а не життя. Тим, хто помирає, приємно усвідомлювати, що разом з ними помирають і інші. Знати, що не сам ідеш у піч чи в могилу - це все-таки втішно. Всі вони ображені на вас обох, а я - виразник їхньої волі.

 - Подивіться на нього! - звернувся Мелтон до своїх приятелів.- Ви бачили такого виразника чужої волі?

 - Що довше ви примушуєте мене чекати, то гірше для вас. Ви нам потрібні для роботи над новою бомбою, пане Трейвіс. Якщо повернетеся зразу - ніяких катувань. Якщо ні - однаково примусимо працювати над бомбою, а коли закінчите, випробуємо на вас деякі неприємні новинки.

 - Маю пропозицію,- сказав Уїльям.- Я повернуся з вами за умови, що моя дружина, жива й неушкоджена, залишиться тут, далеко від тієї війни.

 Сімс замислився. [233]

 - Гаразд. Зустрінемося на майдані через десять хвилин. Я сяду у вашу машину. Відвезете мене кудись за місто, де нема людей. Я потурбуюсь, щоб Машина часу забрала нас там.

 - Білле! - Сюзен схопила чоловіка за руку. Він озирнувся.

 - Не сперечайся. Все вирішено.- І додав, повернувшись до Сімса: - Ще одне. Цієї ночі ви могли забратися до нашої кімнати й викрасти нас. Чому ж не зробили цього?

 - Що, коли сказати - я розважався? - ліниво відповів Сімс, смокчучи чергову сигару.- Такий приємний перепочинок, південне сонце, екзотика - дуже прикро все це покидати. Жаль відмовлятися від вина й сигарет. Дуже жаль! Отже, за десять хвилин на майдані. Ваша дружина буде у цілковитій безпеці й житиме тут, скільки їй заманеться. Прощайтеся.

 Сімс підвівся й вийшов.

 - Полотном дорога, пане Хвалько! - заволав услід йому Мелтон.- Еге, та тут хтось плаче! Хіба можна плакати за сніданком? Га?

 Рівно о дев’ятій із чвертю Сюзен стояла на балконі свого номера й дивилася вниз, на майдан. Там, на маленькій бронзовій лавочці тонкої роботи, сидів Сімс, поклавши ногу на ногу, штани його були бездоганно випрасувані. Він відкусив кінчик нової сигари й смачно затягнувся димом.

 Сюзен почула гуркіт двигуна: з гаража, що стояв у далекому кінці брукованої вулиці, виїхав Уїльям, машина повільно покотилася вниз схилом. Вона поступово набирала швидкість - тридцять миль на годину, сорок, п’ятдесят. З-під коліс навсібіч порскали кури. [234]

 Сімс зняв білу панаму, витер хусточкою почервоніле чоло, знов одягнув панаму - і тут побачив машину.

 Вона мчала просто на майдан зі швидкістю шістдесят миль на годину.

 - Білле! - скрикнула Сюзен.

 Машина з гуркотом ударилась об край тротуару, підскочила й помчала кахляною доріжкою до позеленілої від часу лавочки.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций