Вишенський Іван Короткослівна відповідь Феодула… — C. 5

Розміщено Шкільні твори в 13 марта 2014



Він звабив їx своєю хитрістю й ремеслом мирського й поганського мудрування, зманив, примусив, ошукавши, полюбити цей дочасний вік, як то явно можеш пізнати й побачити в Лядській землі на відступниках від православної віри — князях та руських панах із так званими духовними, по-тілесному мудруючими, єпископами. Інших, простіших, той-таки майстер-диявол через органи своєї влади, силою, муками і розмаїтими бідами відірвавши від православної віри, справив, щоб ішли широкою і просторою дорогою і зігнав та з’єднав усіх у свою погибельну вівчарню.

З н а к 2. Православні східної віри є невільниками в цьому світі, були-бо невільниками Христос-господь зі своїми учнями. Він сказав: “Моє царство не зо світу цього” і повелів Петру давати данину світській владі, а тим, що прагнуть сидіти на почесному місці, сказав: “Хто шукає честі, влади і насильства — ті поганський образ носять. Поміж вас, моїх учнів, хай царює смирення. Хто хоче бути великий, хай буде малий, а хто хоче бути перший, хай буде останній”39.

Знак 3. Всі, що служать цьому світу, ненавидять православних, отож ті обтяжені бідами, як сказано: “І за ім’я моє будуть усі вас ненавидіти”.

Знак 4. Православні у цьому світі в усьому убогі й ідуть у цей Христовий та апостольський слід.

Знак 5. Православні східної віри на мирську мудрість убогі й бідні, бо убогий на мирську мудрість був і Христос зі своїми учнями і на запитання Пілата: “Чи ти цар іудейський?” не великі орації заводив, а тільки мовив: “Ти кажеш”40.

Знак 6. Православні східної віри від усіх народів, що служать мирському князю, завжди терплять переслідування, огудники іх ганять, брешуть на них, сміються з них, лають, безчестя наводять, гонять, б’ють, мучать і вбивають їх; те явно може всяк побачити, що ніхто інший, тільки православні східної віри, починаючи від Христа, після апостолів і донині тримаються того сліду і статечно без найменшого вагання з роду в рід несуть той хрест Христовий і через це знаходяться в православній Христовій церкві, не наслідуючи [мирських] справ. Ось що сказано, чим божа церква праведна, які її знаки і хто нині в православній церкві пробуває.

Тепер коротко висловлюся супроти правдивого, як каже Скарга, римського костьолу і тих його знаків, які велить він визнати за правдиві. І хочу небагатьма словами самими Скаржиними знаками показати, що римський костьол неправдивий, а глибоко брехливий, що його з тієї неправдивої глибини вовіки ніхто не візьме, що на вселенському позорищі Христового суду схоче всім оголитися на сором і вічний докір брехлива його хвала, що нібито є праведна; а нині знову вона хвалиться й перехвалюється.

Сказав Скарга: є такі знаки правдивого костьола римського, що, по-перше, римський костьол незмінне стоїть на визнанні Нікейської віри. То є щира правда, але й усім відома брехня. Перелічи літа від Першого Нікейського собору до семи соборів і від семи соборів до перетлумачення віри Нікейського собору41, скільки віків минуло, коли не були ще відщеплені й відірвані від соборної апостольської церкви і коли ще однодумне мудрували із східними християнами. А тоді латинський рід із обоготвореними папами вигадав собі віру про святий дух, який виходить і від сина, та інші єресі, як опріснок, пургаторіум і тому подібні байкомудрування в своєму неправдивому костьолі, за що їм святі отці, відшукавши, почали нагадувати й повчати, бажаючи очистити їх од семисоборного прокляття за переінакшення нікейської віри. А коли їх у тому непохитних та гордих побачили, тоді їх від соборної церкви, як гнилий орган од здорового тіла, відсікли й прокляли — про це знайдеш, улюблений читальнику, щиро написане у грецьких літописцях, які перекладено з грецької на словенську мову, де пізнаєш достатньо час і спосіб латинського відщепенства й осіб, через яких те переінакшення у вірі чинилося. Отож на тому вже написаному не бачу потреби гаяти час. Буду тільки волати про цю неправду, дивуючись безсоромності згаданого проповідника Ісусового життя і то в такий спосіб. Чи такий правдивий твій костьол, єзуїте, коли від свого костьолу брехню виносиш і хвалишся, що незмінне тримаєшся визнання віри Нікейського собору? Чи не віриш Христу, що зайве від “так, так” і “ні, ні” йде від лукавого? Чому ж, полишивши “так, так” і “ні, ні” від лукавого, хочеш покрити брехливою правдою свій костьол і ті брехні, що панують всередині його? Кажеш, що по тому можна визнати за правдивий римський костьол, бо стоїть на нікейському визнанні віри? А коли на нікейському визнанні віри стоїть, чому ж не погоджується з православними східними християнами нікейської ж таки віри? Котрі бояться того собі написаного прокляття (коли б хоч одну літеру хтось смів би зважитися змінити, один пункт якийсь Нікейського собору від богослов’я віри або ж захотів би відняти чи додати за своїм вимислом, хай буде тому анафема!), ті й понині нерушно стоять при незмінності складу визнання віри. Чому ж з ними не погоджуєшся? А коли з ними не погоджуєшся і посмів зважитись учинити зміни у визнанні віри, чому ж брешеш, що будуєш римський костьол на нікейському визнанні віри? О небачена брехня! О замтузе розпутний! Цнотливою звеш, гадаючи, що не всі знають. Безчесна брехне! Хоч прикрасишся убором і фарбами позверх, як цнотлива, але всередині розпутна ти — всі явно про те знають. Подібно до того й римський костьол правдивий, бо не стоїть на нікейському символі! За тим першим знаком я пізнав будування правдивого римського костьолу.

Такий же знак правдивого римського костьолу ти означив, єзуїте, що вище всіх єресей, твердо, стало і згідно, стоїть римський костьол по всіх країнах, і це від того папа сам над усіма володіє і сам що хоче в усіх будує, встановлює і виправляє, править і чинить, в чому ніхто йому перечити не може, коли захоче, бо один владу над усіма має. Я на той знак праведності римського костьолу, єзуїте, так відповім: той слід не від Христа і не від апостольської науки, латинниче, ти закликав у свій костьол, щоб один над усіма володів, але явно всякому, хто має здоровий розум, що та хвороба гордої влади всюди йде від зверхнього мирського й поганського прагнення влади, достойності, світської слави й честі, вона зміцнена від лукавих піднебесних духів у твоєму неправдивому костьолі. Сам-бо Христос, найначальніший верховник, будував такий слід своїм учням: смиренномудрість, щоб не був один над усіма і два вище за всіх.

Перше. Сам усім, а не одному, ноги вмив і показав першість в останньому сам від себе по-рабському, а не по-панському.

Друге. Двом, що хотіли сидіти вище всіх, їхні посіддя скинув додолу і таке прагнення поганським мудруванням назвав і таким декретом утвердив: “Хто хоче бути більший, хай буде менший, і перший хай буде останній”.

Трете. Ідучи на добровільну муку, у святості молив отця однаково за всіх, а не за одного, не казав “святи його”, але “святи їх, отче святий, в ім’я твоє”.

Четверте. Відходячи на небеса, в обітниці відказав усім, а не одному, бути готовими сприйняти силу святого духа, яка з неба сходить. Не сказав сприймеш”, але “ви приймете силу, як дух святий злине на вас”42.

П’яте. В самому пришесті тієї посланої обітниці з неба не на одного, а на всіх однаково та благодать пролилася: “Всі вони, — каже про апостолів,-однодушно знаходилися вкупі”. І далі: “На кожному з них по одному [язик] осів, усі ж вони сповнились духом святим”43.

Шосте. Зразу після воскресіння й перемоги смерті та збурення пекла послав на свідчення цілому світу всіх однаково, а не одного, кажучи: “Тож ідіть і навчіть (а не “навчи”) всі народи, хрестячи їх в ім’я отця, і сина, і святого духа, навчаючи їх зберігати все те, що я вам заповів”44.

Сьоме. Після прийняття святого духу, бажаючи ділом виконати велене господом, апостоли розійшлися на проповідь між народи, як вівці між вовки, самі собою, не чинили поміж себе суперечок, сварок, не прагнули того єдиного начальства й заповідання, щоб один був ліпший, славніший, угодніший, чесніший, мудріший і праведніший, але всі були рівні і, за вченням апостола Павла, один одного від ненаситної любові наділяли честю більшою своєї, і однаково всі володіли, і однаково всі старшинували, і однаково всі мудрі вони, і однаково всі вчили й наказували. “Ставши ж Петро, — каже, — із одинадцятьма (а не сам), свій голос підніс та й промовив”45 і далі: “Як почули ж оце, вони серцем розжалобились, та й сказали Петрові та іншим апостолам (а не самому Петру): “Що ж ми маємо робити, мужі-браття”46. І знову: коли хрестилося й прикладалось у той день три тисячі душ, то були вони, каже, хрещені в учення не Петрове, а апостолове47. І всюди по всіх словах та вченнях, коли Петро випадково і перший говорить, каже так: відрікаюся і старшинства собі не приймаю. Навпаки, він усіх слухає, як рівний брат, і всім покоряється і не уникає прийняти від інших догану й виказ за свою недосконалість та недоліки, зносить також терпеливо найменшу догану від Павла і намагається дійти не до гордості старшинства, але швидше виправити гріхи, і чинить за те покаяння.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций