Січовик Ігор Неймовірні пригоди Барона Мюнхгаузена в Україні (Розділи з повісті) — C. 2

Розміщено Шкільні твори в 13 марта 2014





 

 

  Кажуть, де три українці, там два гетьмани. Чи не дати кожному українцеві по булаві?

 

 

  Багато українців стають національно тверезі лише тоді, коли напідпитку.

 

 

  Кожен багатий може стати чесним, але не кожен чесний може стати багатим.

 

  Про нього складено прислів’я, приказки та приповідки:

 

  Від царя, короля чи президента

  до барона Мюнхгаузена - один крок.

 

 

  У кожному із нас дрімає барон Мюнхгаузен.

 

 

 

  Як казав барон Мюнхгаузен…

 

 

  Що сказав барон, не виореш і пером.

 

 

  Барон Мюнхгаузен у спідниці.

 

 

 

  Чесний, як барон Мюнхгаузен!

 

 

  Посієш правду - пожнеш барона Мюнхгаузена.

 

  А втім, баронові стане і тієї слави, якої він зажив за життя. Суть не в тім. Головне, що він поневолі став за приклад для інших. Не можна не бачити те, що кількість послідовників барона Мюнхгаузена в наш час невпинно зростає. І нєсть їм числа. Особливо множаться вони у таких сферах людської діяльності як політика, торгівля, медицина, статистика, метереологія, вищі державні органи. Найбільше ж поміж урядовців, де кожне їхнє слово цінується на вагу золота не в переносному, а в буквальному розумінні цього слова.

  Нарешті ми дійшли до того місця, яке читачів цікавить найбільше: як з’явилися на світ Божий нові оповідки барона Мюнхгаузена?

  Відповідь така ж проста, як і форма кота. Якось я переглядав на горищі речі свого прапрапрадіда, козака Степана, і під грубим шаром спресованого тютюну знайшов деякі досить уже пошкоджені, але вельми цікаві, пожовклі від часу папери.

  Як розповідали пращури, мій далекий родич, козак Степан, був не простий козак, а запорозький писар. Можливо, саме його увічнив Ілько Рєпін на славетній картині “Запорожці пишуть листа турелькому султанові” (хоча історія стверджує, нібито прообразом писаря був сам Дмитро Яворницький).

 Сподіваюся, зміст листа відомий багатьом читачам, тож я не наводитиму його в передмові. Кому ж не випадало нагоди прочитати листа, той може знайти цей сатиричний шедевр у найближчій бібліотеці або в Інтернеті.

  Так от, саме мій родич Степан, як ви здогадалися, був друг барона Мюнхгаузена. Знаючи про світову славу барона, він сумлінно занотовував усі оповідки, які в колі побратимів-козаків та односельців часто розповідав барон. Саме він - на щастя, майже неушкоджений манускрипт і дійшов до нас. Безперечно, козак Степан був не надто блискучий майстер пера, щоб досконало викласти на папері дивовижні пригоди барона Мюнхгаузена, тож бо я, за правом спадкоємця, взявся довести до ладу рукопис, простіше кажучи, порозставляв на свої місця деякі розділові знаки, ледь осучаснив мову героя, але в жодному разі не втручався у текст і події, які документально зафіксував мій далекий предок, аби не порушити правдивості оповідок.

  Мушу сказати й таке: робота над архівом відібрала у мене не один рік життя - папери виявилися дуже понівеченими не так часом, як усюдисущими мишами, і розшифровувати їх довелося за допомогою комп’ютерної техніки.

  Ви, очевидно, завважите, що цього разу свої оповідки барон викладає трохи не так, як усі попередні. Якщо раніше його стиль був розхристаний і фрагментарний, то в останні роки свого життя барон став набагато розважливіший і досвідченіший оповідач, і це неодмінно викличе у читача ще більшу довіру до великого правдолюбця.

  Але найважливіше це те, що я можу підбадьорити читача приємним повідомленням: в архіві мого родича залишилося чимало недосліджених текстів, які мірою своїх сил я намагатимуся оприлюднити у найближчому часі.

  Передчуваю від вас слушне запитання: де можна побачити архів мого пращура?

  Сподіваюся, з допомогою шанувальників клубу барона Мюнхгаузена нам пощастить обладнати музей славного оповідача, до якого я неодмінно передам особисті баронові речі, а саме: козацьку шаблю, люльку, мушкет і пістоль, які зберегли досить пристойний вигляд.

  Наостанок мені хочеться разом з вами порадіти за барона Мюнхгаузена, який вписав своє ім’я у славну історію України.

  Слава!

 

  ЯК У МЕНЕ ВІДЬМА ЗАКОХАЛАСЯ

 

  Хоч як би ви напружували пам’ять, але навряд чи пригадаєте, щоб я коли у своїх розповідях торкався такої делікатної теми як жінка, якій би належала бодай частка мого серця. І не тому, що воно у мене кам’яне, тут справа інша: я людина, яка над усе полюбляє пригоди, а отже, живу в постійних мандрах, і мені завжди бракує вільного часу на амурні справи. І все ж про один випадок із власного життя я таки розповім.

  Неподалік моєї гарбузової хати самотньо мешкала симпатична молодиця на ймення Варвара. Вона була весела жінка, за якою, мов рій очманілих гедзів, увивалися парубки і навіть деякі одружені чоловіки. І тільки я один не звертав на неї жодної уваги, поглинений власними клопотами, що повсякчас оточували мене тісним колом.

  І все ж я помічав, що Варвара не проходила повз мій двір, аби не зачепити мене бодай словом. Як людина бувала у бувальцях я збагнув, що на мене готується сердечний наступ, і зайняв глуху оборону по всьому фронту. Та чи міг я здогадатися, що Варвара володіла чарами, яким не могла б протистояти навіть фортеця?

  Хоч як я намагався чинити опір, але врешті-решт здався, коли якось увечері Варвара запросила мене додому намантачити косу. Я погодився тільки з оглядки на своє добре виховання.

  У Варвариній світлиці на мене чекав стіл, вгинаючись від усіляких наїдків, з-поміж яких мене найбільше приваблювали вареники.

  - Ах, бароне! - вигукнула Варвара, - ви такий мовчазний, такий скромний - слова кочергою не витягнеш! Але я вже знаю, як вам розв’язати язика - збігаю до сусідки Горпини і позичу в неї хоч пляшечку вишнівки.

  Господиня пішла собі, а я лишився на самоті, розглядаючи всілякі хатні прикраси: вишиті рушники, барвисті хідники та скатертини.

  Аж якась невидима сила потягла мене до прочинених дверей, що вели до комірчини. Я забрався у неї заради цікавості, що жила у мені навіть уві сні. Там я побачив звичайну ступу і щось схоже на мітлу, без чого в господарстві ніяк не обійтися. Мені мимоволі пригадалися казки, де розповідалося про не зовсім по-бутове призначення цих речей. Мене охопила дитяча спокуса доторкнутися до них. Я і сам незчувся, як опинивсь у тісній ступці із мітлою в руках. Ви не повірите, але сталося, мов у казці: мене піднесло догори, а потім викинуло у прочинене вікно. Я, мов птаха, злинув у тепле безхмарне небо і за якусь мить мало не зіткнуся з Місяцем. Досить було махнути мітлою праворуч, як я вже пролітав над Санкт-Петербургом. Ба більше, пролітаючи поблизу російської столиці, я навіть побачив саме той шпиль, до якого колись був припнутий мій кінь.

  Махнув мітлою ліворуч - і піді мною пропливли знайомі обриси турецьких мечетей. Мені страх кортіло зазирнути до власного будинку, залишеного у Німеччині напризволяще, але я вчасно пригадав, що треба повертатися до Варвариної хати. Щойно я приземлився і поставив речі на місце, як у світлицю повернулася весела Варвара із червоною карафою під барвистим рушником.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций