Йосиф Бродський Твори у перекладі Володимира Ляшкевича

Розміщено Шкільні твори в 6 марта 2014



Йосип Бродський

Твори у перекладі Володимира Ляшкевича



Перекладач: Володимир Ляшкевич

Джерело: http://www. ukrart. lviv. ua/liashkw. html









Дідона та Еней







Великий муж дивився у вікно,

Для неї ж увесь світ скінчався краєм

Його м’якої грецької туніки,

Яка від складок безлічі була

Подібна на завмерле море.



Він же

В вікно глядів і зір його таким

Далеким був від місць оцих, що губи

Застигли, наче раковина, де

Таїться гул, і горизонт в бокалі

Був непорушний.



А її любов

Була лиш рибою, якій по силі

Пуститись в море увіслід за судном,

І, хвилі розтинаючи всім тілом,

Його десь обігнати… Тільки він -

Він подумки уже зійшов на сушу.

І море обернулось морем сліз.

Та, як відомо, саме в найскрутнішу

Мить - відчаю, і починає дути

Попутній вітер - і великий муж

Покинув Карфаген…



Вона стояла

Перед багаттям, котре запалили

Її солдати попід муром міста

І бачила, як в мареві його,

Тремтячім поміж полум’ям і димом,

Беззвучно розсипався Карфаген



За цілу вічність до пророцтв Катона.











ЛАНДСВЕР-КАНАЛ. БЕРЛІН









Канал, в якому утопили Розу

Л., як до кінця ужиту папіросу,

Практично повністю заріс.

І стільки роз опало з тих часів,

Що цим не приголомшити туриста.

Стіна - бетонне передвістя Крісто -

Біжить із міста до теляти і корови

Полями - вимитою в колір крови;

Завод димить сигарою… Буття,

Де чужоземець підіймає плаття

Туземній жінці не як завойовник,

А як заінтригований художник,

Націлений рішуче оголити

Ту статую, якій подовше жити,

Ніж віддзеркаленню з канави,

В якому Розу й доконали.













Різдвяний романс (Фрагмент)









Пливе у тузі нез’ясовній

Серед цегляного надсаду

Нічний кораблик негасимий

Із Олександрового саду,

Нічний ліхтарик нелюдимий,

Що на троянду жовту схожий,

Над головою своїх любих,

В ногах у перехожих.



Пливе у тузі нез’ясовній

Бджолиний хор сомнамбул, п’яниць.

В нічній столиці фотознімок

Зробив печально іноземець,

І виїжджає на Ординку

Таксі з сумними сідоками,

І мертвяки стоять в обіймку

З особняками.



Пливе в імлі замоскворєцкій

Плавець в нещастя випадковий,

Блукає говірок єврейський

По жовтій станції печальній,

З любові і до не радіння

Під Новий Рік у день недільний

Впливає миловидна краля

В своїй не викритій печалі.



Пливе в очах холодний вечір,

Дрижать сніжинки на вагоні,

Морозний вітер, блідий вітер

Червоні огорне долоні,

І ллється мед вогнів вечірніх,

І пахне солодко халвою,

Нічний пиріг несе Святвечір

Над головою.



Твій Новий рік на хвилі смутній

Посеред гамору міського

Пливе у тузі нез’ясовній,

Немов життя почнеться знову,

Неначе будуть сяйво й слава,

І вдалий день, і вдосталь хліба,

Немов життя піде направо,

Хитнувшись вліво…













ВИСТАВА З ЯВАМИ.

 (”ПРЕДСТАВЛЕНИЕ” 1985р.)





 



“Прєдсєдатєль Совнаркома, Наркомпроса, Мініндєла!”

Ця місцевість так знайома, як окраїна Китаю!

Ця особа так знайома! Допиту знак замість тіла.

Полізначливість шинелі. Замість мозку - чорна кома.

Замість горла - темний вечір. Замість буркал - знак розподіл.

Ось і вийшов чоловічок, представник сім’ї народів.



Вийшов так громадянин,

Що виймає зі штанин.



“А по чому радіола?”

“Хто такий Савонарола?”

“Є скорочення можливість”.

“Де нужник, вкажіть на милість!”



Входить Пушкін: льотний шолом; в тонких пальцях папіроса.

В чистім полі поїзд мчиться з одиноким пасажиром.

І нарізані на косо, як полтавська, ті колеса,

З викопирсаним під Гдовом пальцем стрілочника жиром

Оживляють килим снігу, полустанки і розвилки

Обдаючи лиховмістям в горло влитої горілки.

Згризши лігвища нутро,

Вовки виють “Йо-мойо”.



“І життя - мов лотерея”.

“Вийшла заміж за єврея”.

“Довели союз до ручки”.

“Дай червонець до “получки”.



Входить Гоголь в безкозирці, поряд з ним мецо-сопрано.

У крамниці - кіт наплакав; пацюки жнуть бакалію.

Ріг ховаючи в каракуль, дехто в штанцях із барана

Обертається в тирана на трибуні мавзолею.

Кажуть влігся всередині розчарований конечно

Труп-кумир, як фіш на блюді, фарширований доречно.



Добре як, курок звести

Й занімів, гріб стерегти.



“В очі не дивись-ми - діво:

Так чи сяк підеш наліво”.

“Піп у дім пустив собаку”.

“Вмерли обидва від раку”.



Входить Лев Толстой в піжамі, всюди - Ясная Поляна.

(Бродять парубки з ножами, пахне “Шипром” з комсомолом).

Попередник він Тарзана: самописка - мов ліана,

В зад-вперед літають ядра над французьким частоколом.

Се - великий син Росії, хоч і правлячого класу!

Муж, чиї правнуки босі знудьгувалися по м’ясу.



Чудо-юдо: ніжний граф

Змістом став книжкових шаф!



“І мін’єту вчив-ї стільки”.

“Що за шум й немає бійки?”

“Крив останніми словами”.

“Хто останній? Я за вами”.



Входить пара Олександрів під конвоєм Ніколаші,

Кажуть “Що воно за лажа” або “Зцукрене повидло”.

По Європі бродять нари в марних пошуках параші,

Наповзаючи повсюди на сором’язливе бидло.

Стужавілу за причалом хвилями несе “Аврору”,

Щоб пальнуло на початку безперервного терору.



Ой ти, участь корабля:

Скажеш “плі!” - почуєш “бля!”



“Шлюбом брав її, - не браком!”

“Все одно поставлю раком”.

“Ех, Цусімо-Хіросімо!

Жити зовсім не зносимо”.



Входять Герцен з Огарьовим, горобці щебечуть схвально.

Що звучить у мить обхвату діалектами чужини.

Кращий вид на дане місто - сів якщо в бомбардувальник.

Глянь - набрякнувши, мов вата, із нескром’я влоговини,

Розплодились без резону хмари і в архітектурі.

Кремль маячить, як та зона; кажуть, що в мініатюрі.



Вітру свист. Совиний гук.

Ворону від дятла стук.



“Гомонять, відкрився пленум”.

“Вгрів їй між очей поліном”.

“Над арабські мирні хати

Гордо лине жид пархатий”.



Входить Сталін з Джугашвілі, поміж ними вийшла свара.

Ціляться між себе швидко, натискають на собачку,

І димить самотньо люлька… Так, на думку режисера,

Дав кінці Народів Батько, що за день пустошив пачку.

І стоять в почесній варті пасма гір Кавказу вснулі.

Із коричневого ока б’є ключем Напареулі.



Друг-кунак ікло й язик

Тисне в згризений шашлик.



“Бачив ти Дерсу Узала?”

“Я тобі не все сказала”.

“Раз чучмек, то вірить в Будду”.

“Сука будеш!” “Звісно, буду!”



Суне з ґвалтом Закордоння, з забороненим півкулям

І з пророслим із кишені горизонтом, вкрай огульним.

Обзиває Єрмолайку Фредеріком, чи ж бо Шарлем,

Зачіпається закону, з митного кипить податку,

Ще й волає: “Як живете!” І бентежать лиском плоті

Рафаель з Буанаротті - ні чорта ж-бо на звороті.



Пролетаріату стан

Марширує в ресторан.



“О, в цих шкарах ти мов янкі”.

“Я ламав її щоп’янки”.

“Був простим завжди робочим”.

“А між тим, - усі ми дрочим”.



Входять Думи про Грядуще, в гімнастерках барвів хакі,

Атомну заносять бомбу, ще й з баластовим снарядом,

Й пританцьовують, кружляють: “Ми вояки-забіяки!

Руський з німцем одним рядом ляжуть хоч під Сталінградом”.

І як вдовії Матрьони, глухо виють циклотрони.

В Міністерстві оборони гучно каркають ворони.



Входиш в спальню - тобі на:

На подушці - ордена.



“Де яйце, там “сковородка”.

“Кажуть незабаром “водка”

Знову буде “по-рублю”.

“Мам, я татка не люблю”.



Входить дехто православний, каже: “Я лиш повносправний.

В мене у душі Жар-птиця і туга по государю.

Швидко Ігор повернеться, вдовольнитись з Ярославни.

Дайте-ж бо перехреститись, а як ні - в лице ударю.

Гірше порчі і лишаю - Заходу думки. Заразу -

Грай гармонь, глуши, благаю - саксофон, вичаддя джазу”.



І цілують образа

З плачем жертви обріза…



“Нам - біфштекс “по режисерськи”.

“Бурлаки Сєвєроморські

Тягнуть крейсер по воді,

Опромінені й худі”.



Входять Думи про Минуле, вдягнуті у що припало,

В мріях, правда, в чорно-буре, та на істинній латині

І російською між себе, промовляють: “Все пропало,

А) фокстрот під абажуром і святині чорно-білі;

Б) ікра, севрюга, жито; в) красуні прикрі білі.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций