Вишенський Іван Зачіпка мудрого латинника з дурним русином… — C. 2

Розміщено Шкільні твори в 2 марта 2014


ПОЧАТОК ПРО УНІЮ ТА ПРИТЧА ПРО ВІРУ

Словенською мовою вона називається — юна, молода; отож я вас, православних християн, застерігаю й нагадую вам, щоб ви пильно і вседушно від тої молодої стереглися і не надилися на неї! Хоч і справді вона, ніби молода, образом красна й чудова, розумом хитра, а звичаєм мудра, вельми ошатно убрана і готова всіма способами притягти до своєї любові світолюбну думку, одначе ви не надьтеся на ту молоду віру, а тримайтеся віри старої! Хоч вона образом погана й негарна, розумом дурна й нехитра, звичаєм проста, ветха, невбрана, нітрохи не оглядна, а навіть бридка, однак я вам раджу тієї старої віри триматися, а юної стерегтися. А чому так і для чого? А тому, скажу вам причину, скоротивши мову, що та юна віра шалена й непостійна, хоч і красно утворена на звабу ласих; зрозумійте, що її винайдено від стихій світу і людського мудрування та вигадок. А стара віра, хоч і не гарна, не оглядна, але досить нам те знати, що вона статечна, ґрунтовна, недрушна і заснована Христом-фундатором. Отож не надьтесь, кажу вам, православним, і не старайтесь, і не прагніть шукати від юної жодної користі або пожитку для спасіння в порадах духовного розуму. Коли ж ми за правду беремо те, що його ота юна не має, хоч вона, відкинувшись од простоти правовір’я і тісного євангельського шляху, від матері, старої віри, і вискочивши на широкий гостинець цього віку, прагнучи насититися його розкошами, хитрує, мудрує, буяє, хвалиться, виноситься, скаче і грає. Нічому тому, що діє ота юна, не дивуйтеся, правовірні! Такий-бо є її свавільний закон, щоб, вискочивши і виломившись з-під тісного ярма хрестоносного і скорботного життя, яке веде до життя вічного, буяти, шаленіти і біснуватися, бо має ота юна й шалена наставників та вчителів - бісомудренних, повітряних, піднебесних духів, з якими ми воюємо (за Павлом). Вони нею управляють і володіють, отож робить, що собі хоче. Ви ж, правовірні, будуйте своє спасіння в старій і благочестивій вірі добрими ділами й побожним життям, заповіти батьківської віри зберігайте нерушно і не посоромте прабатьківського благочестя тих, що померли в старожитній вірі, щоб сподобатися дістати спасіння і вічне життя в царстві бога Христа, в якому умістити вас, Христе-боже, сподоби — я, грішний, цього бажаю, прошу й молю. Амінь.

Затим по простоті віри нашого благочестя, боячися, щоб ви діти свої не потруїли й не поморили хитрістю та єрессю латинською, раджу вам, православним, правовірну школу і даю пораду, чого вони мають навчатися; щоб діти ваші спаслися і після вас утримали благочестя і не стратили християнство своєї віри: по-перше, ключ, або грецьку чи словенську граматику, хай учать після граматики замість брехливої діалектики, яка вчить перетворювати з білого в чорне, а з чорного в біле, хай учаться богомолебного і праведнословного Часословця; замість хитромовних силогізмів і велемовної риторики хай по тому вчать боговгодномолебний Псалтир; замість світської філософії, що примушує розумну думку в повітрі тулятися, хай по тому вчать плачливий і смиренномудрий “Охтаїк”, а по-нашому догмати церковного благочестя — Осьмогласник. Адже конечний і боговгодний розвиток розуму — діяльне богослов’я; тоді хай учаться святої євангельської та апостольської проповіді з простим тлумаченням, а не з хитрим, щоб (так перемудривши мову) не влещувати вух проповідник словом, але силу духу святого вкладати в серця слухачів. Сказав-бо Павло про те до Тимофія: “Настане-бо час, — каже, — коли здорової науки не будуть триматись, але за своїми пожадливостями виберуть собі вчителів, щоб вони їхні вуха влещували. Вони слух свій від правди відвернуть та до байок нахиляться”9, як наша Русь постраждала відступленням од віри, ласячись на поганського красномовного Арістотеля і на вавілонські пристрасті музики. Але й про це досить.

Знову повертаюсь до того, що треба вчити тим, хто хоче взнати, як слід проходити. Отож, напасши думку в євангельській проповіді, вдавайся і до інших книг, однойменних з богослов’ям, і проходь усяке богодухновенне писання, яке не відкидає думку від благочестивої віри, але ще й учить смиренномудрості.

А коли б хотів, улюблений любомудрче, пізнати хитрість і світської мудрості, не забороняється у наших, тих, що мають місце в церкві, тобто в Соломонових приповідках, Премудрості, Екклезіасті, в Сіраху10 та інших старозаконних, поетично-образних, які до істини відсилають з пророчими провіщеннями, книжках, і там, любий брате, покепкуй і забавляйся, тільки не ходи до поганських учителів і до латинської хитрослівної брехні, бо загубиш віру. Про це досить.

А що з цього краю, де гори, пустелі, хащі, бур’яни, трави, квіторосле зілля, не мав вам щось інше послати в подарунку, то умислив я від своєї простоти та глупства слов’янської мови три словесні квіточки (малі твори, можливо, поетичні, додані І. Вишенським до цього твору, які до вас не дійшли) православної віри, які з великої любові, що її маю до вашого благочестя, посилаю до вашої милості.

Ці-бо квіточки дуже потрібні, як приклад чи образ учням, що хочуть пізнавати, дбати про добродійність і прагнуть до спасіння.

Перша квіточка. Дерево, так зване розумне, філософія, але не поганського учителя Арістотеля, але православних Петра і Павла.

Друга квіточка. Церковцю, в якій є коротка з’явлене письмо про її доброчесність.

Третя квіточка. Маленьку церковну пісеньку, яку, зрозумівши її богорозумну думку, через солодкість ніколи не перестанеш співати.

Ті квіточки прошу з подякою від мене прийняти і пахощами діяльними самі себе від них напахчіте й примусьте, хай насолодяться тими пахощами і діти ваші, хай усі почуття ваші пахнуть благочестям-даруй те, господи. Амінь.

Затим даю вам, православним, пораду: подбайте про свою благочестиву і православну віру, а найбільше про своє спасіння, щоб біг життя у цьому віці в протязі своєму був вам старателем до спасіння, а не до погибелі. Скомпонуйте одну книгу, видавши її друком, котра була б у першу чергу огородою благочестю, оберігаючи всякий благочестивий помисел, щоб не виходив із середини православної думки самогадною думкою назовні за огороду, де живе звір єресі й кволих розумом до своєї зваби забирає та пожирає. Друга сила і міць цієї книги: покрова і мир, які дарують зверху від триєдиного божества всіляку тишу, щоб неправедний розум повітряних духів влади князя тьми віку цього не заморочив благочестивого помислу, не відкинув від православної віри і від служби богу життя до мертвого, який догоджає цьому вікові, не відлучив своєю буряною хмарою, дощовидним пролиттям облудного міркування, який ґвалтом нападає на неправомірно заснований розум, а коли він при нагоді остережеться знанням із тієї книги, то від того всього не постраждає. Тій книзі назва має бути “Соборник”, тобто зібрані всі невідомі таємниці різних часів, учинені або мовлені від Христа-спасителя або ж його учнів, святих апостолів чи святих богоносних отців. Належить злучити в одно тяму й розум про весь порядок православної церкви, розділений у словах на цілий рік, обходячи річне коло. І буде книга “Соборник” така, над яку немає потрібнішої в нашій церкві. І без неї, як голова без очей, нічого бачити і знати не можемо: коли прийде день святого або честь свята — то які таємниці чи втіхи має в собі? Початок же тієї книги від митаря і фарисея11 бере до всіх святих недільними ступнями наук, а до тієї штуки треба прилучити дванадцять свят господа і богородиці з найвибірнішими святими за типіком (церковний устав), які вимагають неспання. Отож, коли схочете й подбаєте за цією порадою, озовіться до нас, і допоможемо вам у тому ділі своєю працею, а коли не хочете, то чиніть і спасайтеся, як собі знаєте, — більше до вас справи не маємо. А коли б сказали: хто на те дасть кошти, коли одному чи убогим не підняти такого, відповім вам на те: добрий спосіб єврейського розуму — спільна складка в карван (храмова скарбничка). Коли вдовиця бідна — дві лепти, шеляг, півгроша, а хто багатший або пан — золотий, десять, а навіть і сто на загальну користь і за своє спасіння: нічого-бо немає дорожчого від душі — так би те діло могло б і здійснитися.

ЗАЧІПКА МУДРОГО ЛАТИННИКА З ДУРНИМ РУСИНОМ ДО ДИСПУТУ, ЧИ, ПО-ПРОСТОМУ КАЖУЧИ, ДО СУПЕРЕЧКИ ЧИ БЕСІДИ

Запитання мудрого латинника. Перш за все, чому такі дурні та нерозумні ви, небожата русинці, що не хочете до нас приступити, щоб були ми одне, — до тих, у кого є джерело розуму й науки, чого ви не маєте?

Відповідь дурного русина. Тому, ласкавий та мудрий латинниче, нерозумні, бо ми учні апостола Павла. Той-бо нас такої глупотй навчив, щоб ми були діти, навчив. Бо він сам, коли визувся з мирського, старозаконного, ревнивого і сварливого розуму і скинув ветхість своїх розумінь та давніх звичаїв, вловив і взяв Христовий стражденний хрест (віру й розум простий, мирний і духовний), відразу став нерозумний на думку мудрості цього світу і сказав до корінфян: “А я, як прийшов до вас, браття, не прийшов вам звіщати про боже свідоцтво з добірною мовою або мудрістю, бо я надумавсь нічого між вами не знати, крім Ісуса Христа та й його розп’ятого”.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций