Вороний Микола Кіндратович Весняні елегії

Розміщено Шкільні твори в 17 февраля 2014

Сонце заходить, цілуючи гай,

Квіти кивають йому на добраніч,

Шепчуть, листочки зриваючи на ніч:

— Не покидай, не покидай…

В рідному краї нам долі нема:

Бурі нас нищать, пригноблює тьма,

Студять морози…

Цвіт наш, красу нашу — гублять усе!

З півночі вітер з собою несе

Люті погрози.

Мало зазанали ми світла й тепла:

Холод, тумани та сіра імла —

От наша доля!

Пасербам в рідній своїй стороні,

Нам хіба тільки ввижаются в сні

Щастя та воля!

.

Сонце заходить, цілуючи гай,

Квіти кивають йому на добраніч,

Шепчуть, листочки звиваючи на ніч:

— Не покидай… не покидай…

7 вересня 1904.



Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций