Джордж Еффінджер Привілейована особа

Розміщено Шкільні твори в 8 февраля 2014



Джордж Еффінджер

Привілейована особа



Коротше кажучи, було так: чоловік, що називався тоді Хойтом Шермерорном, зазнав раптового, але сильного нападу незадоволеності життям, купив квитка до Нового Орлеану й назад, у понеділок вилетів з Нью-Йорку, добув вчорашню газету, вивчив її, знайшов вісім оголошень про квартири, вибрав одну, провів ніч в мотелі у Французькому кварталі й повернувся додому до вечора вівторка. Велів своїй дружині Сьюзі кинути роботу, що вона назавтра й зробила. Представник компанії вантажних перевезень “Мейфлауер” прикинув, в скільки обійдеться доставка меблів до Нового Орлеана - це було у п’ятницю. Вантажівка прийшла з тригодинним запізненням у середу наступного тижня. Шермерорн з дружиною дивилися, як їхні пожитки зникають у величезному причепі. 

Потім упакували свого кота в картонну коробку й виїхали до аеропорту. Через сім годин, ближче до півночі, вони увійшли до нового будинку. Меблі мали були прибути лише за чотири дні. 

Господар залишив для нових мешканців матрац - просто на підлозі - й подушку. Кіт, вибравшись з коробки, ховався по порожніх кутах. 

Шермерорн все ще був нещасний, але тепер знав, як залагодити справу. Після вихідних днів він зайнявся зміною імені. Приготував перелік імен, які, як він вважав, йому підходять і взагалі достатньо привабливі: Стівен Ернст Вайнрауб, Шандор Куран, Біллі Дин Ґлік, Роберт Вейн Гансон, Джастін Бінарсик, С. Норман Мур, Бо Стефлер, Рід Маркванд, Роберт Л. Дженнінґс. 

Він показав список Сьюзі і попросив її вибрати ім’я. Сьюзі вирішила швидко. Найбільше їй подобається бути одруженою з Робертом Вейном Гансоном.

- На світі є тьма Робертов Гансонов, - сказала вона. - Це перевага - якщо ти її потребуєш.

У вівторок до них завітав домовласник. Термін, коли мали були доставити меблі, пройшов, але вони не з’явилися. Господар залишив їм матрац та подушку ще на одну ніч. Поки господар відчиняв зовнішні двері, аби вийти, Гансон тримав кота, здоровенну сіру тварюку на прізвисько Фіш з острова Мен. 

- Обережно! - скрикнув Гансон, намагаючись утримати кота, що звивався в його руках, - той вирвався й кинувся до дверей. 

- Нічого, - відгукнувся домовласник. - З коридору вона нікуди не втече.

- Він, - мовила Сьюзі.

- Що? - запитав господар.

- Фіш - він, - пояснив Гансон.

- Це ваші варіанти, - зненацька сказав господар та й подав Гансону нотатника, якого до того тримав у руці. 

- Що? - запитав Гансон.

- В цієї квартири є декілька чудових варіантів. Здебільшого з басейном; і в двох - ще вбудована мийка-сушарка. І всюди - клімат-контроль, окрім хіба що п’ятнадцяти-двадцяти на початку списку. Ну, ви розумієте. Завжди буває щось, ані на що не придатне… В більшості варіантів - стелі з ручним ліпленням, японський пробковий килимок у ванні й підлога з підігрівом. 

Сьюзі внесла Фіша до квартири й дала йому стусана, аби спрямувати до вітальні. Кіт знову пробіг до дверей. 

- Я так і не зрозумів, про що ви, - сказав Гансон.

Домовласник роздосадуване запитав:

- Звідки ви приїхали?

- З Нью-Йорку, Бруклін, - відповів Гансон.

- От чорт, - буркнув господар. Тепер він, здавалося, був розлютований. - І ніхто вам не казав про варіанти? Гаразд, будь воно проклято… Мені до смерті набридло цим займатися. До дідька. Нехай почухаються інші! Ви ставите телефон, вірно? От хай телефонник вам і роз’яснить. Гаразд. Телефонуйте, якщо щось. 

Він залишив Гансона з нотатником у руці, з виразом здивування на обличчі й з відчуттям того, що декому вготоване місце у божевільні. Домовласник звернув праворуч, до ліфта. 

Гансон і Сьюзі пройшли по коридору наліво, до кота, який знову спробував утекти.

- Так-то воно краще, - сказала Сьюзі.

- Так-то воно краще, - сказав її чоловік. 

Наступного ранку, в середу, задзвонив дверний дзвінок. Сьюзі підбігла до домофону в надії, що це вантажівка з меблями - точніше, водій вантажівки. За секунду вона зрозуміла, як користуватися домофоном, і запитала:

- Хто там?

- Телефонна компанія, - відповів домофон. 

- Дуже добре, хвилинку… 

Вона натиснула на кнопку, що відмикала електричний замок дверей ліфта на першому поверсі. За декілька секунд дзвінок загримів знову. 

- Хто там? - запитала Сьюзі. 

- Телефонна компанія, - відповів домофон. - Двері ліфта не відчиняються.

- Зараз натисну ще раз.

- Ні, мем, - почулося за секунду. - Не відчиняються.

- Лампочка світиться?

- Яка лампочка?

- У кнопки ліфта.

- Зараз світиться, - сказав службовець телефонної компанії. 

- Послухайте, ви маєте почекати, поки ліфт не приїде. Тоді лампочка згасне. Я натисну знову, і ви зумієте увійти. 

- Ага, - сказав домофон. - Вона згасла.

Сьюзі натиснула кнопку. Незабаром у двері постукали. 

- Телефонна компанія, - сказав візитер. - А мені, було, показалося, що ви маєте намір мати справу з невербальними засобами спілкування.

- Що? - запитав Гансон.

- Та нічого. Де хочете поставити телефон?

- Там, де його всі ставлять, я гадаю, - відповіла Сьюзі. 

- Я хочу обговорити з вами ось це, - сказав Гансон, вручаючи телефоністу нотатника, залишеного домовласником.

Телефоніст перегорнув блокнот і оголосив:

- Це ваші варіанти, начальник… - Він здійняв очі, подивився спочатку на Гансона, потім на місіс Гансон. - Все зрозуміло. Ви вперше в Новому Орлеані, вірно? 

Гансони згідно кивнули.

- Хоч криком кричи… - зітхнув телефоніст. - Набридло постійно пояснювати одне й те ж. Чому вам господар нічого не сказав?

- Ви можете зробити це самі, якщо не заперечуєте, - попрохав Гансон.

- Я б охоче запропонувала вам кави, - додала Сьюзі, - тільки в нас немає посуду.

- Вийшла б на вулицю й принесла холодного пива, - запропонував Гансон.

- Це чудово, - відгукнувся телефоніст. 

Він стояв навколішки у вітальні. Гансон сів навпочіпки біля стіни й став дивитися, як він працює. Сьюзі пішла до спальні, де залишилися її ключі та гроші. Фіш лежав на колишньому місці й царствено нудьгував.

- По-перше, вам треба засвоїти, - заговорив телефоніст, - що ми ніколи не кажемо про варіанти тим, хто не живе в нашому місті. Тут річ не в усяких там секретах, ні. Просто це наше місто. Наше - от як я розумію. Якби домовласник не вирішив, що з вами все гаразд, він нізащо не дав би вам нотатника. Ну, а зараз ви орлеанці. 

- Пишаюся цим, - відгукнувся Хансон.

Сьюзі вийшла зі спальні й попрямувала до виходу. 

- Ти швидше, - сказав їй чоловік. Вона посміхнулася у відповідь.

- Але перш за все, - продовжував телефоніст, - вам треба засвоїти, що Новий Орлеан є ентропічним центром планети, а можливо, й Всесвіту. По усьому місту все знаходиться в безперервному русі. Всі речі прагнуть до первинного хаотичного стану. І самий центр цих явищ, абсолютно дивовижна точка збігу вірогідності, знаходиться у Французькому кварталі. 

- Схоже на правду, - сказав Хансон. - Ми туди їздили позавчора ближче до ночі. На вулицю Бурбон. Там не було нікого, тільки туристи та голі дівчата на естраді. Ми відмінно повечеряли в якомусь ресторані - приємна місцинка, але я не можу пригадати, де вона.

- Голі дівчата іноді влаштовують з нами такі штуки, - зазначив телефоніст. - На щастя, центр варіантів поміщається не на вулиці Бурбон. - Він зареготав. - Хлопче, будь воно так, наше місто дійсно було б чимось іншим. Я гадаю, вулиця Бурбон так схожа на вулицю Бурбон тому, що центр варіантів зовсім поряд із нею. Розташовується центр, скажімо, посеред Бурбон, на Ґанґа-Ден, тоді вулиці Руайяль та Дофін опинилися б схожі на теперішню Бурбон, а вона виглядала б… невідомо яким чином.

- Тож про що ви почали говорити? - запитав Гансон. 

- Центр варіантів - на Руайяль, в кварталі від Бурбон з боку Міссісіпі, поміж Кенел-стріт та Ібервілль. Він усередині Ігрового містечка - дивовижного місця. Вхід через передні двері, а там праворуч, уздовж стіни. Бачите ряд гральних автоматів? Ближче до фасаду стоїть така собі будка - сюди приходять, щоб записати свій вибір, зрозуміло? І всі справи. 

- Не всі справи. Я нічого не зрозумів. 

- Повторюю. Входите до будки, зачиняєте двері та й тиснете на кнопку, аби вибрати свій варіант. 

- Не розумію, - сказав Гансон. 

З’явився Фіш і почав хапати телефоніста за кісточки. Гансону довелося понести кота до спальні й зачинити двері. 

- Слухайте, ось у вас цей нотатник. Бачите? Припустимо, ви хочете варіант номер 216. А саме: “Ставок на задньому дворі, пральна машина в підвалі, клімат-контроль, посудомийна машина, килими безнадійно забруднені, поряд з дверима великі дірки в стінах, незвичайно часто перегорають лампочки”.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций