Глібов Леонід Іванович Вовк та Зозуля

Розміщено Шкільні твори в 28 января 2014

Надумавсь Вовк, що жить йому погано:

Не з’їсть, не засне до пуття,

Що вік його минає марно,

Що треба кращого шукать собі життя…

Сидить він раз під дубом та й куняє,

Ніхто його не розважає,—

Аж чує — на вербі,

Між листям десь, Зозуля закувала:

— Ку-ку! Добривечір тобі!

А що се, Вовчику, чи не журба напала?

Чи, може, підтоптавсь?

— Яке там підтоптавсь! — до неї Вовк озвавсь.—

Тобі усе, паньматко, смішки!

А декому ні кришки:

Тут думка неабияка

Морочить козака.

— Скажи ж мені, нехай і я почую,—

Зозуля каже,— що і як,

Про що міркує неборак?

— Прощайте,— от що!. Помандрую,—

Мовляє Вовк,— покину вас усіх.

— От тобі й на! Чи справді, чи на сміх? —

Зозуля, сміючись, питає.—

Вигадуєш ти, друже мій! —

Розсердивсь Вовк та й каже їй:

— Які там вигадки! Либонь, не знає,

Як кожен біс мене ганяє,—

Хотіли б навіть вбить!

Ні, годі вже мені терпіть

Таку лиху годину…

Попхаюсь, серце, на Вкраїну,—

Хороша, кажуть, сторона:

Життя таке, що на!

Там люди не страшні, шанують, привітають;

Собаки там нікого не займають,—

Живи як хоч, де хоч ходи,

Не сподіваючись біди.

— А Вовчі норови ти де подінеш? —

Пита Зозуля.— Тут покинеш?

— Бодай тебе, Зозуленько моя! —

Сміється Вовк.— Вигадуєш дурниці…

Хіба ж Вовки — Лисиці,

І я, мов, і не я?.

Був Вовком я і Вовком буду —

Довіку і до суду!

— Ой Вовче, Вовче, не хвались,—

Промовила Зозуля,— стережись!

Ось не мандруй ти здуру,

Бо здіймуть з тебе шкуру.

Не забувайте, земляки:

Є й між людьми такі Вовки,—

Про других — де тобі як виють,

А самі ж лихо діють.

[1864—1872].



Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций