Нечуй-Левицький Іван Семенович Бруховецький та Тетеря — C. 5

Розміщено Шкільні твори в 28 января 2014



З тих городів люди втїкали за Днїпро на далекі степи в Харківщину. Тетеря побачивши, що Поляки програють дїло, задумав утїкти в Польщу. Сїрко почув, що Тетеря втїкає в Польщу, напав на Брацлав і заграбив всю маєтність Тетері. Тетеря писав до короля, що не може далї зоставатись на Україні, забрав весь військовий скарб і з жінкою втїк в Польщу. Дорогою напав на його Сїрко і одбив од його казну. В Польщі видурили в Тетері всі гроші, що він набрав на Українї і що йому дістались за жінкою, дочкою Богдана. Тетеря втїк в Туреччину до молдавського господаря. Частка Козаків, в Київщинї, настановила на його місце гетьманом Степана Опару, котрий послав в Крим просити хана, щоб він затвердив його в гетьманстві. Всхідна половина України зосталась без гетьмана, поки не вибрали 1665 , року гетьманом черкавського, полковника Петра Дорошенка. А поки що Бруховецький, зовсїм безпечний од Поляків, покинув в Київщинї в обнятих городах козацьку сторожу, перейшов Днїпро, став в Гадячі і послав в Москву до царя звістку, що він їде в Москву побачити »пресьвітлі цареві очі«.

В осени перед самим Воздвиженнєм 1665 р. вїзджав в Москву гетьман Бруховецький з своєю старшиною. Два бояри виїхали йому назустріч за город. Бруховецький скочив з коня і дві чи поклонив ся до самої землї. Бояри спитали його про здоров ля і звелїли подати йому царського сірого коня. На коневі була дорога срібна позолочена збруя з дорогим камінням, вишитий золотом по срібному полї чупрак і аксамитове сїдло. Гетьман сїв на коня і бояри поїхали по обидва боки гетьмана. З гетьманом вступила в Москву козацька старшина з своїми слугами — всього 535 чоловік. Гетьмана з старшиною постановили на посланецькому дворі. Цар звелїв видавати всїм гроші на харч з свого скарбу. Шістьсот сїмдесять козацьких коний вигнали пасти на луки під Москвою. Через два дни 13. вересня гетьмана й старшину привели в царські покої. Всї цїлували царя в руку, а цар питав всїх про здоровля. Гетьман принїс цареві дари: мідну гармату, увойовану од Тетері, срібну гетьманську булаву, одняту од наказного гетьмана Яненка, арабського жеребця та сорок чабанських волів. З царських покоїв гетьман з старшиною вернув на свою кватиру. Зараз за ними сьлїдком приїхав царський ключник і привіз їм од царя обід. День був пісний: страва була пісна, з дорогої риби, білюги, осятрини, стерлядів та пирогів. За обідом пили дорогі вина за здоровля царя і його трьох синів. Після того гетьман просив приняти під царську руку всї українські городи, послати туди московських воєвод і забірати з їх податки в царську казну. Цар звелїв гетьманові написати ті всї пункти на папері. Гетьман не був скупий на чужу кишеню і поступив ся богато де в чому цареві, щоби здобути собі в царя ласки й гроший. Він написав, щоб всї податки з українських міщан та селян брати в царську казну; у всїх українських городах дохід з шинків повинен був іти в царську казну; а так само податки з млинів, пасїк і чужоземських купцїв; давні козацькі вольности зостають ся по давньому: кожний новий гетьман повинен їхати в Москву і брати булаву і знамя з царських рук. Київським митрополїтом повинен бути архієрей з Москви; в кожному українському місті з московським воєводою повинно бути ще й московське війско, а в кінцї всього в Москві нїхто не сьмів би звати Козаків зрадниками.

Цар прийняв усї пункти, окрім того, де говорилось про настановлення митрополїта в Київі з Москви. Цар хотїв попереду змовитись об тім з царгородським патриярхом. Але взагалї цар був дуже задоволений тими пунктами, бо гетьман оддавав йому в руки українські гроші, український скарб, і в Українї на городах мостив, рядом з козацькими полковниками, московських воєвод, котрі, перегодя, могли зовсїм зайняти місце полковників і забрати в свої руки всїх козаків (як воно потім, через сто лїт і сталось) Цар назвав Бруховецького боярином, а всїх полковників та осаулів — дворянами, себто подавав їм уже московські чини, як Польща ширила колись свої польскі чини. Гетьман був дуже радий. Цар покликав його на обід до себе в дворець і посадив його за столом третим боярином. Од того часу Бруховецький підписував ся на паперах: боярин і гетьман.

Після того обіду цар подарував гетьманови дорогу золоту одежу, обсипану дорогими каміньчиками та перлами, та високу боярську шапку. Полковникам та писарям дали соболів та сукон.

Бруховецький випросив у царя собі і своїй жінцї й дїтям на вічні часи Шептаківську сотню під Стародубом, хоч був тодї ще нежонатий; бо Гадяч з волостю належав не до його, а тільки до того гетьмана, котрий буде гетьманом. Гетьман випросив у царя всїм полковникам по салу. Цар згодив ся на всьо. Хитрий гетьман вгадував, що поступив ся цареві вже гетьто багато, вгадував, що Україна не згодить ся на се все, і випросив собі маєтність в Чернигівщинї, як можна близче од Москви.

Щоб зовсїм запобігти ласки в Москви, Бруховецький задумав женитись в Москві і просив царя вибрати йому дівку, яку небудь боярську дочку. Цар звелїв йому женитись з дочкою князя Дмитра Долгорукого. Гетьман оженив ся з нею, а декотрі полковники так само поженились в Москві з боярськими дочками.

Одначе не всїй старшині прийшлось вернутись до дому.

Раз гетьман з старшиною обідав у князя Юрия Долгорукого. За обідом писар Захар Шийкевич почав лаяти поганими словами переяславського протопопа Григория Бутовича, військового суддю Петра Забілу та двох полковників. Шийкевич замахнув ся на протопопа ножем. Протопоп вихватив у його ножа, він кинув ся на протопопа з виделками. Сам гетьман пожалів ся на писаря цареві. Цар звелїв зробити над писарем суд. На судї козацький осаул Богдан Щербак показав, що Шийкевич обходив ся з козаками гордо та пишно, бив і навіть скалїчив декотрих козаків, а як хто з козаків прийде до писаря за дїлом, то він лаєть ся, і нїхто з ним не сьміе говорити, доки він сам не заговорить. Суд засудив писаря і цар звелїв вислати його в Сібір.

Бруховецький засидїв ся в Москві до самого Різдва. А тим часом з України до його доходили недобрі вісти. На західній Українї, в Київщинї піднимав ся славний Петро Дорошенко, черкаський полковник. Дорошенко бачив, що нї Москва, нї Польща не мають сили і не можуть вигнати одна другу з України, не хотять дати нїяких прав та вольности для козаків та для народа і тільки руйнують дурнїсїнько край. Він задумав вигнати з України і Поляків і Москалїв і знов злучити до купи обидві половини України, розірвані Москвою і Поляками, ставши гетьманом усїеї України. Не маючи в руках доволї війська, він задумав привернути Україну під власть турецького султана і з турецьким військом вигнати з України і Поляків, і Моска лїв. Ще за рік попереду він уже посилав в Крим до хана посланців і просив його оступитись за козаків перед польским королем, щоб король вивів своє військо з України і вернув з тюрми Юрия Хмельницького та Гуляницького. Хан тоді його не послухав. А тим часом козаки вибрали гетьманом Опару і він піддав ся під власть кримського хана. Але Татари довідались, що 0пара і до хана горнеть ся, і до Москалїв листи пише: вони вхопили Опару, закували в кайдани і послали до короля. Король звелїв посадити його в тюрму в Марієнбурзї.

Після того Татари напали на Опариних козаків і почали стреляти та однимати конї. Битва тягла ся до ночі, а вранці Татари виступили перед Опарину ватагу й закричали: козаки! Хочете взяти собі за гетьмана Петра Дорошенка? Як візьмете його, то ми не будемо вас зачіпати. Козаки зібрались на раду і згодились прийняти за гетьмана Дорошенка. Дорошенко був внук Михайла Дорошенка, котрий був гетьманом. Він родив ся в Чигирині. Ще за Богдана Хмельницького він був полковником прилуцьким, потім черкаським, а за Тетері він був генеральним осаулом. Вибравши Дорошенка гетьманом, Опарина ватага козаків присягнула королеві в вірности і ханові — в приятельстві. Дорошенка вибрали 1665 року, і він зараз оповістив себе прихильником Татар та Турок і почав одбивати городи, забрані Бруховецьким. Він напав на Брацлав, де сидїв полковник Дрозд, вірний Москві та Бруховецькому, а Дорошенкові козаки набігли під самий Київ, на Мотовилівку. Наказний гетьман, переяславський полковник Єрмоленко писав до царя і просив, як можна скоріше пустити гетьмана на Україну.

Зимою, з самого початку 1666 року Бруховецький вернув ся на Україну. Цо Українї пройшла чутка про пункти гетьманської умови з царем. Та умова не подобала ся нї духовеньству, нї козакам, нї городянам, нї Запорожцям.

Перший підняв голос проти гетьмана його давний приятель архиерей Методий з київським духовенством. Методий 22-го лютого, 1666. року, з печерським архимандритом, з ігуменами манастирів прийшов до московського воєводи Петра Шереметєва, що тодї сидїв в Київі і просив, щоб він дозволив подати до царя просьбу, щоб цар не однимав од духовенства давних прав та вольностей. Методий говорив, що київське духовенство просило Бруховецького дозволити вибрати митрополїта в Київі по старому звичаю, вольними голосами од духовенства, городян і козаків, а гетьман одписав, що в Київ цар пришле митрополїта з Москви. Методий говорив горяче, розпалив ся, а далї сказав: Як тільки цар не дозволить нам вибрати митрополїта вольними голосами з українських архиєреїв та пришле з Москви готового, то ми запремо ся в манастирях і хиба нас виволочуть звідтіль за шию та за ноги, тодї тільки буде в Київі московський митрополїт.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций