Жадан Сергій Вікторович Депеш Мод — C. 9

Розміщено Шкільні твори в 27 января 2014



11.00

В Бєлгороді вони вирішують спочатку подивитися місто, все-таки цікаво, як туг люди живуть, потім взяти те, що їм належиться і вечірньою електричкою повернутись назад, часу в них вдосталь, поспішати їм немає куди, тож вони виходять через зариганий вокзал города руської слави і відразу натрапляють на магазин із великою кількістю алкоголю всередині. Не хуй в цьому Бєлгороді дивитись, — говорить Вася і заходить всередину. Йому ніхто не заперечує.

«Шо вам, синочкі?» — питається продавщиця. «Мамаша, мамаша, — говорить Вася Комуніст, — нам водочки». «Скільки?», — питається продавщиця. «Два», — говорить Вася. «Пузиря?» — діловито питається вона. «Ящика», — каже Вася. «А вам, синочкі, no шістнадцять годков уже єсть?» Компанія дружно дістає студентські квитки з державною символікою своєї республіки. Після чого брами падають і водяру їм продають.

«Добре було б її трахнуть», — говорить Моряк вже на вокзалі. «Чувак, — нервово відповідає Вася, — ти тут бізнесом займаєшся чи блядством?» Риторичне питания в принципі в принципі. 14.00

На зворотньому шляху їх побив наряд. Загалом вони самі винні, попустились, маючи на руках таке добро, розслабились і закурили просто у вагоні, а оскільки вагон був майже порожній, то наряд навіть не мав вибору, мовчки підійшов і надавав дубинками по спині. Скаути мовчали і, щоби не виказати болю й розпачу, думали про щось хороше, а оскільки воно — це хороше — знаходилось зовсім поруч, під лавою, то думалося їм легко й екзекуцію вони перенесли з гідністю. Хоча наряд, очевидно, розраховував на якийсь збройний спротив, вони вже кілька годин тут катаються туди-сюди, їх по-своєму можна зрозуміти, катаєшся ти занюханою електричкою вздовж державного кордону і навіть помахатись немає з ким — навколо одні спекулянтки, з ким тут махатись, вони й скаутів били радше за інерцією, так — аби форму не втратити, хоча легше від цього нікому не було.

«Підараси, — говорить Вася, коли наряд зникає, — краще йшли б на завод, в цех». «Правильно, — говорить Моряк, — в ливарний цех». Всі погоджуються — правильно, в ливарний цех, в ливарний цех, ливарний цех це круто. 18.00

На вокзалі, вже в Харкові, вони знаходять гуцулів, які другий місяць пробиваються звідкись з-під Костроми, із заробітків, і сидять кілька діб на харківському вокзалі, бабки просадили, тож тепер не знають куди їм краще поїхати — назад під Кострому, ще бабок заробити, чи все-таки додому, оскільки не сезон, вони вирішують їхати все-таки додому, дістають з общака рештки бабок і купують у скаутів один із ящиків водяри, водяра у скаутів дешевша, ніж всюди на вокзалі, тож гуцули й беруть відразу ящик, хто його знає, як воно далі складеться, краще не ризикувати з цим.

У Васі з компанією раптом з’являється купа грошей. Двоє безіменних чуваків відразу вимагають все розділити, але Вася каже їм — хуй, робимо як домовились, чуваки наполягають, Моряк в цій ситуації відверто не знає як себе поводити, в його житті при ньому ще ніхто й ніколи бабок не ділив, тож чуваки вирішуть що він теж за Васю і просто набити їм пики не наважуються, добре, говорять вони, тоді женіть нам водяру, хуй вам, — Вася дотримується якихось своїх комуністичних принципів і ділитись не хоче, тоді чуваки внахалку лізуть до торби, беруть звідти по флакону в руку, себто скільки це виходить — чотири флакона, і валять звідти, фотоапарат повернете, — говорять вони на прощання і зникають в підземному переході. «Чого це вони?» — питається Моряк, йому ситуація не подобається, така прикольна компанія була, водяру пили, про життя говорили, ніхто його — Моряка — не ображав, і раптом на тобі. «Бачиш, — каже Вася Комуніст, — як гроші людей псують». «Мене не псують», — говорить Моряк. «У тебе їх і немає», — відповідає Вася Комуніст і йде далі продавати водяру.

Але продаж якось гальмується, платформи порожні, всі хто хотів поїхати, очевидно вже поїхав, Вася не вигадує нічого кращого, як знову піти до гуцулів, а гуцули вже п’яні настільки, що погоджуються знову взяти водяру, добре, кажуть вони, й беруть у Васі ще кілька флаконів, після цього Вася ще спритно впихає пляшку якійсь бабусі, котра на щось безнадійно очікуе, біля неї товчеться онук, років семи, власне внук і радить бабусі взяти флакон, беріть, каже, в дорозі пригодиться, бабуся його сварить, але до поради прислухається і флакон бере, тож у Васі лишається зовсім небагато.

3 сусідньої платформи за ними вже тривалий час стежать троє серйозних чуваків в адідасівських костюмах, вони підходять до Васі з Моряком, затискають їх в коло, і говорять — хто ви такі?

Вася починає пояснювати. Чуваки слухають, потім їм це, очевидно, обридає, і вони говорять, знаєте, це ми так спитали, що називається — для годиться, насправді нам все одно, хто ви і звідки, і скільки вас тут, ми вам ось що хотіли сказати: якщо ми вас ще раз тут побачимо — ми вас закопаємо десь між першою і другою платформами, так щоби щовечора над вашими могилами тривожно гудів київський фірмовий, але поки що ми цього робити не будемо (після цього переляканий Вася трішки попускається, переляканий Моряк — ні), тут загалом ми торгуємо всім алкоголем, це, якщо можна так сказати, наша земля, і ви нам тут не потрібні (і Вася, і Моряк раптом гостро це відчувають), і ми ось тут із вами поговорили, бачимо, що ви справді не конкуренти, схоже, ви просто дебіли (обоє подумки з цим погоджуються), тому на перший раз ми вас чіпати не будемо, але в якості компенсації («ой», думає Моряк. Вася перелякано мовчить) ми у вас візьмемо водяру. Але не всю, ось такі ми благородні розбійники, щоб ви знали. Вони залізають у торбу і беруть звідти по флакону, а, говорять, ще одне — ми б вас взагалі не чіпали, але ви водяру надто дешево продаєте, збиваєте ціну, ясно, дебіли?

Вася і Моряк вибігають в підземний перехід і там віддихуються. «Підараси, — Вася береться за старё, — їх би в цех». Але Моряка ідея вже не приколює, пішли додому, — починає він, хуй, — каже Вася, ще п’ять флаконів лишилось, продамо і пощемо, уб’ють, — говорить Моряк, та перестань, — каже Вася, що ти боїшся, зараз швидко все сплавимо, купимо хавки і додому, давай, не бійся, ні, — говорить Моряк, не хочу, — боюсь. Ладно, — не витримує Вася Комуніст, — хрін з тобою. Ось тобі за роботу, давай вали: він дістає дві пляшки і дає їх Моряку. Моряк вагається лише якусь мить — значить так, — думає він, — зранку в мене не було нічого. Зараз у мене дві пляшки. Очевидно, що я в плюсах, — вирішує він і забирає чесно зароблену водяру. Все, давай, — говорить Вася, вдома побачимось. «Да, справді дебіл», — думає він, дивлячись вслід компаньйону, чия втомлена військово-морськатуша зникає в темряві переходу. На вулиці теж темніє, з’являються перші зорі, і птахи ховаються від дощу в приміщенні вокзалу. «Якщо зараз поїхати додому, — думає Моряк, — можна зачинитись в душі і до ранку все випити». Так він і робить. 21.00

Він бере все, що в нього залишилось, і йде вечірнім пероном, хочеш не хочеш мусиш ризикувати, коли тобі 19 і голова забита голими тьотками з газетних обкладинок, рекламою та пропагандою — чого тобі боятись на третій платформі Південного вокзалу міста Харкова. О 21.00 підходить транзитний на Баку, провідники бакинці, люди солідні, з бабками, можна спробувати. Вася підходить до першого вагона, його посилають, потім до наступного, за третім разом товстий бакинський комісар зупиняє його, «водка не травлена?» — питає, «нормальна водка, нормальна», — каже Вася, «ладно, давай, пішли у вагон», «навіщо у вагон»? — Вася насторожується, «не бійся, не бійся — каже комісар, — я просто перевірю — бодяжна в тебе водка чи ні, якщо все гаразд — візьму, всю відразу». Вони заходять в купе провідника, там пахне анашою і просто дорогим тютюном, у вагоні тепло і напівпорожньо, в Баку майже ніхто не їде, ті хто їде — сплять, дев’ята вечора, що їм ще робити, на перон вони виходити бояться, аби зайвий раз не нарватись на шмон, водку потім у провідника куплять, краще не соватись на вокзал, від них усіх за кілька метрів несе спермою і драпом, так, ніби всю дорогу, кілька днів і ночей, вони дрочать по обкурці, громадяни йобаного Азербайджану, «заходь», — говорить Васі провідник, Вася ступає в сутінки купе і провідник різко зачиняє за ним двері, «посиди тут», — говорить, зачиняє двері на ключ й кудись іде, Вася починає панікувати, б’є з носака в стінку, стукає у зачинене вікно, крутиться, як шур у тісній, пропахлій азійськими травами кімнатці, врешті сідає на нумеровану ковдру, якою застелена полиця і починає плакати, затискаючи під пахвою пакет з водярою.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций