Радутний Радій Гірка чаша сія

Розміщено Шкільні твори в 19 января 2014

Радій Радутний

Radі[email protected] com



Гірка чаша сія.



А почалось все чудово, аж занадто.

Компанія була невелика, але тепла й дружна, й стіл був на висоті, й хазяйка показала всю свою неабияку майстерність, а гості вміли відповідно цінити такі речі. Вино лилось, дещо міцніше теж не марнувалось, а винуватцю свята вже набажали стільки, що вистачило б й на таку саму компанію, й до того ж він був певен цього - цілком щиро.

Хтось щось, ляпнув з приводу їхньої останньої “пташки”, хтось майже серйозно обурився й почав доводити щось протилежне, на кілька хвилин спалахнула дискусія, але під демонстративно знудьгованими жінок згасла, як гас під струменем піни.

Це було нормально для такої компанії. Всі любили свою справу, а чужі - тобто люди, що не цікавились Проектом - тут просто не траплялись. А як і траплялись - то ненадовго.

Та й жінки, власне кажучи, вже звикли, й ті погляди вміщали більше материнської поблажливості, аніж справжнього осуду - мовляв, ох уже ті чоловіки! й тут про свої нудні справи! та хай уже, що з них взяти - як діти…

“Нудні справи”, тобто Проект годували й одягали всіх присутніх, й, слід зазначити, робили це непогано, й дещо виблискувало на вечірніх туалетах жінок аж ніяк не за гарні очі чоловіків, та й дві шеренги автомобілів, що стояли перед котеджем, теж впали не з неба, а втім, жінки э жінки, й все, що хоч трохи пов’язане з “залізяччям” з їхнього погляду - пуста витрата часу, який “кожен порядний чоловік міг би провести в сім’ї, а не сидіти до ночі чорт-зна-над-чим”.

Всі присутні пройшли свого часу такий іспит, а хто не пройшов - то таких тут вже й не залишилось.

Тридцять три!

Він посміхнувся. Зовсім недавно  святкували  виділення коштів на Проект - він, власне, й не був ще тоді Проектом, мало не вчора були перший старт й перший - й останній поки що, тьху-тьху! - вибух, коли рознесло мало не половину заводу…

- Що  з  тобою ? - дружина схилилась ближче, ніжно провела пальцями по обличчю. - Щось не так?

- Ні, ні, що ти! Все прекрасно. Просто замилився.

…зовсім недавно вони познайомились, він був першим й поки що - знову ж таки, тьху-тьху! - єдиним. Жінка була однією з небагатьох, що не ревнували до інших й до Проекту, хіба що зовсім трохи й напочатку…

- …будь яка система - або стабільна, або нестійка. Якщо вона стабільна - то повинна мати й певну антисистему. “Пташка” не злетіла б, якби не “їхня” система ПРО. Бог не може існувати без Диявола. Якщо тільки рівновага руйнується - система починає рухатись, виникає Поступ й кожної наступної миті система перестає існувати, утворюючи щось нове, що з точки зору мешканців старої системи означає просто руйнування…

Ого! Хто ж це там такий розумний?

Він прислухався. Дискусія спалахнула в сусідній кімнаті. Тема була цікавою, але хтось іх вояк - літуни, виконавці, що з них  взяти ? - звернув увагу присутніх на те, зо дами занудьгували й хочуть танцювати.

Ну й ладно. Танці - то й танці.

А далі вже було просто нецікаво. Потанцювали, випили, потім ще й ще. Всі розмови звелись на те, хто з ким, та скільки разів, та як саме. Хтось крадькома поцілував хазяйку, а та не дуже й опиралась, аргументуючи лише тим, що мовляв, он чоловік побачить. Потім почали зникати поодинокі парочки…



Він вийшов  на ганок. Поглянув назад - музика, шум, збуджені жінки притискаються до першого-ліпшого, запах поту й вина, а тут, просто над головою, холодно палали зірки, такі рідні, близькі - й недоступні.

- Ящик! - сказав чоловік. Сказав, хоч вже багато разів зарікався це робити.

- Слухаю ! - голос був сухий і спокійний, й долинав звідусіль й нізвідки водночас.

- Дай прогноз. Глобальний.

- Ядерна війна через шість років. Загибель цивілізації, потім  людства, як біологічного виду. Кліматичні зміни в напрямку…

- Досить.

Запала гнітюча пауза, лише  десь  у  кущах  ритмічно потріскувала гілка й ледь долинав хрипкий шепіт.

- Покажись.

Щось невловиме, мінливе, неймовірно чуже й від цього жахливе згустилось й виринуло просто з повітря, завмерло в повній нерухомості - чи в безперервному русі? - осліпило нестерпним сяйвом - а можливо, повною тьмою. Людські очі не могли б бачити це й тим більше не здатен був людський мозок таке осмислити й навіть істоти з півмільярдом років керованої еволюції за плечима не змогли довго витримувати контакт з власним створінням.

От вам і “просто машина”. Хм… ”Вам”. Кому це - “вам” ? Всі здохли невідомо скільки пульсацій Всесвіту тому.

Хай йому чорт! Ящик, ну де, в чому знову допущено помилку? Чому всі ці цивілізації або заклякають в повній нерухомості, або гинуть, або починають молитися на мене, ? Я їх створив, я обережно підкинув мислення - хай йому чорт, яку легенду вони створили з цього? Навіщо? Чому ж все так?! Чому жодна з них, буквально жодна з цих банд, не може жити нормально, як… як.. як ми до твого створення, Ящик?

Він сплюнув.

- Зникни! Й… Й вимкну к бісу все це хазяйство!

Щось зникло.

- За яким сценарієм? - знову почулось нізвідки. - Потоп, вогненна злива, пошесть, космічна катастрофа…

- Ні за яким. Набридло. Просто вимкни.

Земля зникла.  Й пропало Сонце. Й перестала існувати Галактика. Й весь Всесвіт стягнувся в єдиний атом. Як і мільярди разів перед цим.

Він знову залишився сам. Він - і Ящик. Жива істота - й комп’ютер. Суперістота - й супермашина. Все, що залишилось від величної колись цивілізації.

Як і мільярди разів перед тим.

Й ця спроба виявилась невдалою. Незначне, зовсім крихітне передозування емоцій, інстинкти - на якусь невловиму дрібку стійкіші, ніж треба - й це людство все одно б скінчило самогубством. Ящик не помиляється. Проклятий ящик!

“Нестійка, схильна до поступу система…”

Тьху!

Ну як, як зробити систему схильною до поступу, але стійкою протягом хоча  б  з  мільйонів  років,  без  дикості  й саморуйнування, але й без рабського поклоніння?

Навіть Ящик - проклятий ящик! - не може точно розрахувати баланс.

Або не хоче. Власне кажучи, він нічого не хоче. Машина, що з неї взяти. Хоч й всемогутня й всевідаюча.

Як не крути, а залишаeться одне. Пробувати, пробувати, й знову ж таки пробувати. Кінець кінцем з цього щось вийде. А коли я перестану бути самотнім, таким жахливо самотнім… Ящик можна й вимкнути. Або знищити. Кінець кінцем… Чого-чого, а часу ми маємо цілком досить.

- Правда, Ящик?



17.10.93

.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций