Вінграновський Микола Степанович Елегія «Зіходить ніч на витишений сад…»

Розміщено Шкільні твори в 18 января 2014

Зіходить ніч на витишений сад…

Глибокий вересень шумить крилом качиним,

І за вікном, у листолет відчиненим, —

Червоних зір червоний зорепад.

В бентезі я!. Душа моя живе

Твоїм печальним іменем прозорим.

Твій теплий голос кров мою зове,

І я освітлений твоїм осіннім зором.

Зійди мені!. В цю ніч в своїм чутті

Я мов приймач!. — в мені всі звуки світу!

Зіходить доля тихо на орбіту

Високоточних дум і почуттів.

Творись, мій труд! На тебе ми проллєм

Всі грози дня, а не чорнильну воду!

Для мене найпроблемніша з проблем —

Проблема серця і чола народу.

Доволі вже! Стомивсь я від ганьби

За мавп, що, научившись говорити,

Повільно, тупо, глухо, пиховито

Ще спекулюють іменем доби.

Художник — це світогляд і талан!

Його духоозброєння — сучасність!

І план думок, і нервів його план

Лягає в план доби і у всечасність!

Зійди мені!. Ословсь до моїх слів!

Коли тебе торкавсь я лише тінню,

Коли сідала ти красиво на ослін

І я твоєму ніжному хотінню

Приносив дар фантазії і дум,

Що проживем красиво ми, як птиці…

Як час іде!. Літа — як блискавиці!

Я поетичним вереснем іду…

У гомоні суєт я не в потребі,

У вересневім полі — ні душі…

Ні вітру з гаю, ні хмарини в небі,

Лиш золота гроза в моїй душі.

Мені приснились ми… Схвильовано і тихо

Ми ідемо по губи у Дніпрі,

І погляд ваш мені любов’ю диха,

Веселі плечі ваші білим сміхом

Мені сміються в легітнім Дніпрі!.

1960

___________________________

В ранній редакції (1962) стоїть “по шию”.

  В пізній редакції (1986) строфу “Доволі вже!.” пропущено.



Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций