Л. Н. Тослтой і російська церква

Розміщено Стислі перекази в 30 ноября 2014

Отверженец церкви провів незгладиму борозну у свідомості як окремих богословів, а й у історії російського богослов’я взагалі. До 80-х минулого століття ще можлива була витрата потужні мізки і учених обдарувань на творення таких мертвих цеглин, якими є дві томи догматичного богослов’я митроп Макарія, підданих настільки гнівному і жовчному розбору Л. М. Толстим. Так само лише на той час могли виховуватися в лоні православ’я вчені противники Толстого, який був покійний казанський професор А. Ф. Гусєв, все життя витратив на антитолстовскую полеміку, цей істинний Дон Кіхот старо-семинарской схоластики, фетишист ортодоксальної словесності, полагавший належність до церкві та сподіватися вічне порятунок залежно від ухвалення чи неприйняття засвоєної їм бурсацко-богословской термінології. Толстой безповоротно виявив всю карикатурність і злочинність такого сорти церковного вчительства. Відтепер на російської церкви колишній тип холодно-казуистической догматики став наївним провінціалізмом, проте молода і талановите потяглося створення богослов’я, що з життям і моральністю. І вождем нової богословської школи з’явився ніхто інший, як із діяльних винуватців отлучительных актів Синоду проти Толстого, відомий арп. Антоній Волинський. Я своїми вухами якось довелося почути, як і закликав духовну молодь прийняти до відома урок Толстого. «Лев Н-ч викриває нам у тому, що ми пригощають всіх нескінченними догматами так обрядами, а моральність забули. І він воістину прав. Ні до чого усе це, а то й веде до моральності й діяльної святості. Мусимо розкрити моральний сенс усіх рішуче догматів і лише релігійного типикона. Я цьому напрямі вже щось зробив». І він посилався на цілий ряд багатьох своїх статтях. Відбувалася ця розмова у квартирі єп. Сергія, саме його, сердечно улюбленого мною ієрарха, який в «Дзвоні» назвав відступниками від віри Христової всіх учасників сьогоднішнього юбилея17. Єп. Сергій, самий обдарований послідовник богословського напрями архієп. Антонія, слухав тоді слова справи до мовчанні, повному згоди – Петро Великий з царственим шляхетністю піднімав кубок за своїх «вчителів» – шведів, У межах своїх працях і недільних проповідях він уваги приділяв розбору релігійних поглядів Л. М. Толстого: центральна стаття «Розмови про перевагу православного розуміння Євангелія порівняно з вченням Толстого», відкриває збірник «Моральне вчення яка Толстого: “Царство Боже всередині вас” перед судом вчення Христового» (неск. вид.). У тому 1892 р. він відвідав у Москві Л. М. Толстого, пізніше повідомив через М. Я. Грота, що Толстого збираються відлучити від церкви. 23 серпня 1908 р. Синод виступив із роз’ясненнями з нагоди ювілею Толстого, де особливо підкреслювалося, що це, хто висловлює у дні співчуття Толстому, «зараховують себе на його однодумцям, робляться співучасниками своєї діяльності привертають зважується на власну голову спільні із ним, тяжку перед Богом, відповідальність». Архієпископ Сергій (Страгородский) у статті «Як православний християнин повинен поставитися до майбутнього вшанування графа Толстого?» закликав віруючих не в вшануванні «відомого художника слова» разом «з явними й прихованими ворогами нашої Церкви», а молитися, щоб «Господь… звернув його за шлях покаяння і йому померти світу з Церквою, під покровом її молитов і благословення». «Хоч би як була великою наш національний гордість письменництвом Толстого, – уклав Сергій (Страгородский), – ми будь-коли забувати наших обов’язків стосовно нього просто, як до людини, життя неспроможна закінчитися землі…». жорстоко бивших його передачі під Нарвою. То нещирість, щоб єп. Сергій і Антоній взяли на свою душу гріх, наслідуючи сьогодні прикладу Петра…


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций