А. С. Суворин – журналіст і редактор

Розміщено Стислі перекази в 25 октября 2014

Робота журналиста-газетчика була докорінно відмінною від творчості публіциста. Ритм і темп щоденної газети ставили інші завдання, диктували інші способи подачі матеріалу. А. З. Суворін відразу почав як газетяр, популярність він придбав своїми памфлетами по підпис «Незнайомець» в «Санкт-Петербургских відомостях».

«А. З. Суворін не спеціалізувався на якомусь особливому жанрі, - пише журналіст, історик і публіцист Б. Б. Глинський, - й жахається його російська журналістика придбала та працею видатного критика, і театрального рецензента, і газетного “передовика”, і памфлетиста, і белетриста, в тому числі історика… Його полеміки тонкі, дотепні, уїдливі, однієї який-небудь коротенькій фразою, влучним слівцем він б’є противника наповал…». Часом не тільки ліберальним характером, а й блискучим журналістським майстерністю залучали читача виступи Незнайомця. У «Новому часу» крім маси непідписаних матеріалів Суворін опублікував понад 700 кримінальних «Маленьких листів», що зовсім були передовими статтями, це був своєрідна «колонка редактора», матеріали, написані дуже особистісно, схвильовано, у вигляді діалогу з читачем, з допомогою елементів полеміки та інших прийомів різних жанрів. У 2005 року А. Романенка опублікував «Маленькі листи» за 1904 - 1908 рр. Обсяг книжки - 740 сторінок. І це тільки не за п’ять років! Вже цих «Листах» перед сучасним читачем постає зовсім інший Суворін, абсолютно не схожий на «канонічний» образ. У статті публікатор справедливо пише, що Суворін «недостатньо вивчений, тенденційно і пристрасно оцінено і прочитаний», але «проте ніяк ні забутий, занадто це велика і велика постать, яскрава і самобутня особистість, дуже велика протягом останніх десятиріч було його впливом геть рух та розвитку громадського самосвідомості у Росії». Але головне як очевидно: він був талановитим журналистом-газетчиком, головне – він став творцем, видавцем і редактором однієї з найбільш впливових і затребуваних газет, на чолі якої стояв 36 років. Завданням автора цієї статті перестав бути однозначна оцінка «Нового часу», нині вона і неможлива, адже дослідження газети поки лише починається. Але навколо «Нового часу» роїться дуже багато чуток та домислів, породжених і сучасниками, і пізнішими дослідниками, і, на жаль, вони іноді покладено основою деяких робіт і статей і до нашого час. Але не говорить про тому, що А. З. Суворін змінив сам характер російської газети, зробив її доступною іншому читача, якому були важкі розуміння призначені для інтелігенції газет і журналів у першій половині ХІХ століття. Ця робота розпочалася вже в «Санкт-Петербургских відомостях» У. Корша. «Коршевская газета – блискуча сторінка історія пореформеній Росії,.. й тут закладено були задатки того оновленого її типу, який встановився ми й доднесь, – вважає Б. Б. Глинський. – Саме Суворін і Буренин понесли чимало праці, разгрузивши його від того важкого, що заважало їй проникати у широке коло читачів робитися їх керівником й літературним іншому. Обидва названих письменника перенесли центр тяжкості з незграбних тоді передовиць до області живого дотепного фейлетону, де, як у калейдоскопі, перед обивателями зарясніли сторінки вітчизняної життя, імена, факти, сумна дійсність, політика, обивательщина, де пролунав веселий сміх…». Трансформація типу російської газети було завершено в «Новому часу». «Нічого – спеціального, нічого – приватного, нічого – особистого, нічого – й партійного; вся – для всій Росії, для “Цілою Росії”…» «Усі доцільно – і скандал, і жарт – введено до газети, щоб у неї “общераспространенною”, “первою за величиною, жвавості і підписці”…» Це слова Розанова. І як він формулює «план газети»: «1. обширнейший лекторство, вся освічена Росія, 2. можливість цієї “всій Росії” сказати цінне, історично значуще слово, але неодмінно сказати коротко, ясно, літературно талановито… (вчені часто-густо не вміють літературно писати)». Критики радикального табору, завжди ратовавшие за залучення «мас» до життя, швидко знайшли «хльосткий» слівце, щоб опорочити такі цілі газети: «обширнейший лекторство, всю освічену Росію», ні не сумняшись, обізвали «обивателями» і побудували у цьому одне з головних обвинувачень «Нового часу» – «газета розрахована на обивателів». Є певний парадокс суворинской газети: її все лаяли, ця зустріч стала правилом «доброго тону» (якщо ти хочеш довести, що порядна людина, ти мусиш лаяти «в Новий час»), але водночас все читали. Але, як цілком слушно писав публіцист «Нового часу», ненавидимый лівими сучасниками і немає переоцінений нашого часу, М. Про. Меньшиков: «“в Новий час”, що підняло значення друку на небувалу висоту, немає більш жорстоких ворогів у суспільстві, як серед друку ж, і злочин цієї газети – її успіх. Суворіну неможливо змогли б пробачити його блискучого таланту, підкорюючої захопливості його пера, його знаменитості,


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций