Відгук Вяземського на книжку «Твори У. Жуковського в прозі»

Розміщено Вільні теми в 13 ноября 2014

Найбільшою повнотою, глибиною і виваженістю розбору літературно-критичних і публіцистичних дослідів Жуковського першої чверті ХIХ століття відрізняється розгорнута рецензія Вяземського на друге видання «Творів У. Жуковського в прозі» (1826). Відгук на книжку, яка об’єднала публікації «Вісника Європи» і початку 20-х, виник тому ж році в «Московському телеграфі» – як зазначалось, з підстави журналу Вяземський був однією з його ключових сотрудников36. Затримка з публікацією рецензії (цензурний дозвіл «Творів…» позначений березнем, а рецензія вийшла грудні), очевидно, обумовлена цілу низку обставин, зовсім на які сприяли творчому ентузіазму Вяземського в 1826 року. Він важко переживав потрясіння грудня 1825 року, хворобу і смерть Карамзіна, жорстокий вирок декабристам, чимало з яких були йому особисто близькі, трагедію братів Тургенєвих, неулучшающееся стан здоров’я Батюшкова, хворобу і від’їзд зарубіжних країн Жуковського. Незадовго до його від’їзду самого Вяземського на літо до Ревеля (він супроводжував осиротілу сім’ю Карамзіна) 3 травня 1826 року писав Жуковському: «Справжнє нестерпно нічого поганого, а майбутньому жодних документів немає надій, а навпаки, одні втрати <…> Карамзины, Батюшков, Тургенєв, Жуковський, Вяземський – всі ці дерева більш-менш обпалені молниею. У колишньому кольорі уже не бувати». Рецензія на книжку прози Жуковського разом з іншими публікаціями у вищій частини «Телеграфу» за 1826 рік стала свого роду знаком повернення Вяземського до активної журналістської діяльності (1827 рік – її пік). З іншого боку, розглянута публікація позначила і відновлення його у полеміці про місце Жуковського у сучасній словесності. У неї Вяземський включився ще першій його частині «Телеграфу» за 1825 рік гучної тоді антибулгаринской статтею «Жуковський. – Пушкін. – Про нової пиитике байок», у якій відстоювалося значення Жуковского-поэта, «наслідком» якого було А. З. Пушкін. Отримавши на тому статтю «догану» від своєї «підзахисного», Вяземський після понад півтора року мовчання вважав за потрібне знову зробити випад на адресу писали про Жуковському, з його погляду, не належним чином. Неназваним Вяземським об’єктом його іронічних висловлювань, як нами встановлено й як і передбачалося, стала анонімна замітка подається рубрика «Нові книжки» «Північної бджоли». У разі об’єкт не була зовсім зручний полеміста – невдалий щодо стилю, і логіки суджень, відгук булгаринской газети у тому прози Жуковського сприятливий. У результаті частину рецензії, відведена Вяземським антикритике, виявилася найменш змістовної: не мали розгорнутися його «бойцовскому» таланту. А загалом розбір насичений фактами, историко-литературными і актуально-публицистическими міркуваннями, полемічними зауваженнями, дуже цікавими та найважливішими. Хоча найчастіше це висловлення залишалися недостатньо пов’язаними між собою - і недостатньо розробленими. Така фрагментарність тексту почасти пояснювалася «збірним» характером рецензованої книжки – критик переходив від однієї публікації Жуковського в іншу, «у процесі» ділячись своїми оцінками і попутними міркуваннями з читачем. У той самий час тут проявилася особливість самої творчої манери Вяземського – «поета думок» (як він дотепно названо на на відміну від «поетів думки») як власне в поезії. З-під його пера нерідко виходили проникливі, глибокі, дотепні судження, які залишалися майже необробленої дорогоцінної розсипом навіть у статтях (а вже про «Записних книжках»). Так, на першій сторінці рецензії 1826 року пролунала думка про недостатності розвитку російської прози, стала однією з центральних в літературній критиці другої половини 20-х – 1930-х. Щоправда, тут заявлена Вяземським лише зі пояснення того, чому актуальна передрук відомих публіці прозових творів Жуковського. Більше глибокої розробки їх у статті також не пролунало. Представляючи видання, Вяземський висловив ряд закидів упорядника, зокрема за недотримання хронологічного ладу у розташуванні «пиес». У такій дотошности рецензента, можливо, проявилася певна ревнощі колишнього ймовірного видавця творів Жуковського. Разом про те досвідчений журналіст, розумів, що така «критика типографическая» – «відступ від справи», і обмежив її нотатками «мимохідь». Рецензія будується досить традиційно: від спільного уявлення видання, його завдань, відгуку цього разу вже з’явився друком у друку відгук – за розбір конкретних творів, що склали книжку. При розборі Вяземський розвивав продекларированные ще Жуковським підх


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций