Феномен ідеологічного бестселера у літературі і газетно-журнальної критиці кінця 1900-х років

Розміщено Вільні теми в 10 сентября 2014

Століття виходу друком однієї з гучних російських романів початку сучасності, який відразу після публікації у журналі «Сучасний світ» (1907. – № 1 – 5) став однією з ключових текстів свого часу, забезпечивши автору європейської слави, здається, не залучило уваги істориків літератури. Тим часом і саме ця центральне у творчості М. П. Арцыбашева твір, і чималі відгуки нею в столичних і провінційних газетах і часописах 1900-х років, соціальній та альманахах і збірниках, виданих межі 1900-х – 1910-х років, цікаві з погляду виникнення феномена ідеологічного бестселера у російській літературі початку сучасності.

Ідеологічним бестселером може бути таке літературне твір, у якому автор, реалізуючи своє уявлення про актуальному, затребуваному суспільством життєвому матеріалі, враховуючи нові духовний запит сучасників, створює ідеологему, здатну захопити значну частину читачів, викликати особливу гостроту, хвилю наслідувань героям у житті, поява героев-«двойников» у творах інших письменників та зрештою забезпечити свого дітища широкий публічний успіх (зокрема, зрозуміло, комерційний). У цьому художні якості мають другорядне значення тоді як тим ідеологічним зарядом, що несе літературне твір. Основна мета письменника зовсім на художня: фактично створює ефектну ідеологічну матрицю у яскравій белетристичною оболонці. Поява ідеологічного бестселера вимагає широкої участі періодичної преси, і навіть непериодических публіцистичних і літературно-критичних видань, у яких розбирається, оцінюється й у кінцевому підсумку пропагується нова книга. Саме журналісти (критики і публіцисти), через «диригентські» можливості, здатні перетворити факт літератури на злободенне факт духовного життя суспільства, актуалізувати чи загострити політичний потенціал, закладений художньому тексті. Таким бестселером, сприйнятим багатьма читачами як назвати нове «одкровення», став у другій половині 1900-х років роман Арцыбаше-ва, хоча й написано, по улучному зауваженню Д. П. Святополк-Мирского, як «великовагова професорська проповідь на задану тему: будьте вірні собі, випливайте своїм особистим нахилам». Мабуть, лише публікацію творів Л. М. Андрєєва у перші роки сучасності, зокрема розповіді «У тумані», «Безодня» (обидва – 1902) й у меншою мірою повісті «Думка» (1902) і «Життя Василя Фивейского» (1903), мали так само широкий суспільного резонансу, викликали гостру полеміку у пресі. У суперечках брали участь як журналісти, критики й письменники, а й пересічні читачі, посылавшие до газет листи-відгуки, виступаючі обговореннях розповідей та читаннях рефератів творчість Андрєєва. Коло проблем, порушених Андрєєвим, виходив далеко межі літератури, провокуючи дискусії й не так про мистецьки-естетичні особливостях самих текстів, як про тих явищах сучасного життя, яким вони було відбито. Тому газетно-журнальная преса – форпост суспільної думки, а нерідко його маніпулятор – в 1903 – 1904 роках охоче развертывала обговорення «малої прози» найпопулярнішого у роки письменника. Пояснюючи спалах зацікавлення у громадськості творів Андрєєва, автор критичних оглядів в «Журналі всім» У. Мирський (Є. А. Соловйов) зауважив: говорити, про що свідчить відносини із своїми читачами Андрєєв, «важливо як бо художника важливо добре говорити про все, що відбувається у життя, але ще і тому що той середній коло нашого суспільства, не мужики, неробочі, не аристократія, саме середні люди, здатні наповнити наші міста все зростання своєї натовпом, звідки Андрєєв бере знає своїх героїв, – значною мірою дає тон нашому житті». Саме твори Андрєєва стали перші Росії ідеологічними бестселерами. Заклики «не-читати і купувати» творів Андрєєва, з якими обходилися до публіки деякі відомих літераторів громадським діячам, зокрема грн. З. А. Товста з газети «в Новий час» (7 лютого 1903), давали цілком протилежний ефект.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций