Гайдебуров В. П. – редактор «Тижня»

Розміщено Вільні теми в 28 июля 2014

Коли редактором-видавцем «Тижня» став У. П. Гайдебуров, цензура відразу насторожилася, ловлять крізь газеті Гайдебурова-сына якісь тенденції, які, з одного боку, начебто, і йшли з традицій «Тижня» 1880-х років, з її толстовскими ідеями непротивлення, що викликало полемічні випади із боку старих демократів, з другого – орієнтувалися на толстовське неприйняття приватної земельної власності, які цей геніальний мислитель вважав «великим гріхом», пізніше озаглавивши так свою знамениту статтю.

Вже у грудні 1894 року цензор С.-Петербургского цензурного комітету А. А. Пелікан особливу увагу привернув до себе опублікування з газети статті покійного А. М. Енгельгардта «Як мужик про землю думає», написаної ще 1879 року для «Вітчизняних записок», і процитував як особливо обурливі рядки: «Думка про чорний переділ глибоко саме у мізках простого російського людини»; «мужик тлумачить про спільний переділі, у тому, що землю відберуть від усіх, що вона казенна, т. е. загальна, що землі наріжуть кожному стільки, скільки він подужати може». А. Пелікан зазначив, стаття не потребує коментаря, вона неблагонамеренная, а оскільки номер вже виходить, газету потрібно призупинити, а редактору – статтю вирізати. У 1895 року обурення цензури викликала передова стаття з № 29 газети «Чорні точки» через те, що вона носила «печатку якогось ради уряду України у формі вкрай безтактної», і навіть стаття «Гірше чуми». Адміністрацію насторожило, що у цій «скромною газеті, які вже яка давала приводів до зауважень», «з певного часу почали з’являтися дедалі частіше ворожі російському дворянства статті, у яких прагнення цього вищого у державі стану противополагаются загальним державним інтересам», а статті з № 42 за 1895 рік «Дворянський питання» автор відкрито «знущається з дворянським станом». За «Нотатки» з № 18, де «з обурливим спотворенням істини становище російського народу зображувалося у самому похмурому вигляді», й статтю «Помилки страху» з № 5-6 «Книжок» за застереження. У «Нотатках» цензори справедливо побачили «картину безтямного й деспотичного сваволі влади й безвихідною пригніченості населення», зображення «поліцейських і земських начальників» «дикими і розгнузданими деспотами». Членів Ради головного управління потряс мову статті – «з прийомами і шаржем майданних ораторів, поджигающих натовп до буянні», і це у той час, коли, як «неневідомо, між робітниками на багатьох фабриках і заводах відбуваються страйки». Стаття «Помилки страху», де, як стверджував цензор, «розвивається до крайніх меж, систематично і дуже докладно, визнане шкідливим вчення Толстого про неспротив злу» і «пропагується вчення про некараності злочинів, прямо що призводить до руйнації державного та громадського пристрої і до торжества анархії», належала перу Михайла Осиповича Меншикова, який в середині 1880-х років, будучи чиновником Картографічної частини Головного гідрографічного управління, почав друкуватися в «Тижню». Перша підписана їм стаття «Про літератури і письменників» була опублікована у 1891 року. Вийшовши у відставку у травні 1892 року у чині штабс-капітана, він став провідним публіцистом і критиком газети й додатку до ній, а згодом і секретарем редакції «Тижня». Саме його статті є дуже подразником адміністрації. Ще за Гайдебурове-отце в № 7 «Книжок “Тижня”» за 1893 рік Меньшиков фактично заступився за критиков-демократов, передусім за М. Р. Чернишевського, коли виступив проти статей А. Волинського в «Північному віснику», назвавши їх «критичним декадансом». Вже Меньшиков захоплювався ідеями Л. М. Толстого, з яким познайомився трохи згодом – 1894 року. Публіциста «Тижня» залучали передусім моральні аспекти толстовства. Саме з погляду він, мабуть, єдиний підтримав думку знаменитого письменника, яку у роботі «Неделание». Статтю М. Меншикова «Робота совісті» Толстой у листі до М. З. Лєскова назвав «прекрасної». Певний парадокс у тому, що емоційний Михайло Осипович, звісно, найбільше бачив у словах Л. Толстого: «Отже, більшість людності християнського світу сьогодення живе языческою життям й не так оскільки вона хоче жити так, як тому, що пристрій життя, колись потрібна людей зовсім іншим свідомістю, залишилося те саме й підтримується постоянною суєтою людей, яка дає їм часу схаменутись змінити яке відповідно своєму свідомості», – бачив у цих словах моральний сенс, не вдумуючись – або прагнучи вдумуватися – у тому соціальне звучання. Але читачі, а тому числі були й цензори, пам’ятали і шматки з статті «Про голод», які з текстом якої у списках познайомилися багато, де принцип «неделания» зла було сформульовано дуже социально-жестко: є лише одне спосіб позбавити народ з голоду – «не об’їдати його». Тому статті М. Меншикова про Товстому, зокрема «Помилки страху», було неможливо не насторожувати цензуру, тим більше при Гайдебурове-сыне його у «Тижню» значно розширилося (їдучи зарубіжних країн восени 1894 і вони влітку 1895 року, У. Гайдебуров залишав замість себе Меншикова), він відчула себе вільніше, при цьому У. П. Гайдебуров «мізинець» цензора зовсім н


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций