Катков і Суворін: відмінності

Розміщено Вільні теми в 11 мая 2014

Коли 1887 року помер М. М. Катков, Салтыков писав М. М. Стасюлевичу: «Хтось тепер володарем дум, першим патріотом і чоловіком ради? – мабуть, Суворін. Воно і лізе. Був кабан, буде порося, це у порядку речей». Але Суворин-то таки «не ліз». Він любив Каткова і не хотів бути свідченням його продовжувачем. Він був зовсім інша.

І це свідчить Розанов у статті. «Усі накинулися нею, по суті, за відсутність в нього цього гурткового егоїзму, через те, по суті, що служив Росії, а “не снам Віри Павлівни”… Саме це саме зірвало з вуст оточуючої друку: “Суворін немає переконань”, “Суворін служить тому, чому велять йому служити”, його газета є газета “Чого зволите?” Хоча ніхто геть немає міг його звернути зі шляху служіння саме для Росії, її честі, слави, і гідності, головне – її пользам і потреб. Десь на сторінках “Нового часу” розроблялися й проходили, проводилися, і штовхалися вперед все реальні інтереси Росії. Це є головна сутність газети, сутність за років існування» (з. 3). У чому відмінність Каткова від Суворіна? Катков «був людиною “тому”», «Катков – постать, а чи не обличчя»… Йому корилися, але «зі скреготом зубів». «Його хто б любив». «Якщо поставити близько Каткова Суворіна – це “зовсім небагато”… Суворін писав, і писав, видавав і видавав, трудився, копався; трудився, сміявся,.. Суворін близько Каткова взагалі здається легковажним. Не поспішайте судити. Вдивіться. Після Каткова нічого не залишилося… Суворіна жваво пам’ятають зараз, багато люблять його… Катков “пройшов”, Суворін “зовсім не від пройшов”. Суворін при своєму, порівняно з Катковим, обмеженому освіті, “маленькому освіті”, був природним розумом багатшими, складніший і витонченіші за Каткова» (з. 3). Розановская стаття є, то, можливо, парадоксальною і спірною, але ці, безсумнівно, цікавий та глибокий аналіз діяльності двох чудових журналістів, вписавших імена до історії російської журналістики. І а з нею дивне враження виробляє стаття «Російський Гетсбі», що належить Олені Петрової (old. russ. ru/ krug/19991111_petrova. html). Її написано «вільним» публіцистичним стилем, і головне її мета – викрити і очорнити ворога. А ворог, звісно, Суворін. Стаття Петрової є якийсь колаж з чужих тверджень, часто даних без лапок, і негативних оцінок, теж чужих, категоричних і бездоказових. З такої категоричного і неправильного затвердження стаття починається. «У Суворіна немає біографії… Але з некрологів, нарисів, фраз, пасквілів, доносів, фейлетонів, анекдотів, карикатур неможливо скласти цілісний портрет». Бажання сказати хльостко і жорстко призводить до смисловому огреху: у Суворіна, як і в будь-якого, прожив життя людини, біографія є, але ще не неписана. І це не так. Його біографію писав Б. Б. Глинський, широко використовуючи автобіографічні записки самого Суворіна, ще, автобіографічні відомості розсипані по Щоденнику. Спроби створити творчий портрет журналіста робилися вже у 1977 року у другому числі журналу «Питання літератури» у статті І. Соловйова і У. Шитовой «А. З. Суворін – портрет і натомість газети». Але Є. Петрова знову ж розпочинає з портрета, причому у буквальному значенні. Вона згадує відому історію одним із двох портретів Суворіна, написаних Крамским. У. У. Стасов, не любив Суворіна, написав, що така портрет «назавжди, як цвях, прибиває людини до стінки». Крамськой, нічого такого котрий мав у вигляді, зніяковів. Закінчується абзац, присвячений портрета, притаманним Є. Петрової твердженням: «Відомо також, що Суворін боявся своїх портретистів, боявся бути “пійманим”». По-перше, неясно, звідки це відомо, хто, де й коли звідси писав, по-друге, багатозначно обірвана фраза передбачає, певне, «бути пійманим» на підлих зрадницьких думках, оскільки інших думок, на думку автора, в цієї людини бути взагалі могло. Але «впіймати» Суворіна не міг. «Портрети Суворіна, геть усі, залишають поза передачею цілком обличчя, – свідчить Розанов, – і тому саме, що ні передають розмови, а Суворін був “весь у мові” і нічого – “в позі”». Розанову подобалася одне велике фотографія, де Суворін у чорному сюртуку, зібраний, напружений, значний. Тільки фотограф «впіймав» той час у якому було істинний Суворін.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций