Є. Петрова про Суворине

Розміщено Вільні теми в 27 апреля 2014

Стаття Є. Петрової присвячена новому, що з’явився 1999-го – 2000 роках виданню «Щоденника А. З. Суворіна» і книзі Динерштейна. З «Щоденником» автор «розправляється» дуже рішуче. Він досі не прочитаний, вважає Є. Петрова, тобто вони зводить нанівець багаторічну робота великого авторського колективу, та заодно не уточнює, які ці «фактичні й сенсові лакуни», що у новому виданні. Далі йдуть три великих абзацу зі статті Ю. Тинянова, написаної 1924 року щодо першого видання «Щоденника». Коли він побачило світ, у радянській пресі з’явилися виступи, доказывавшие, що переміг пролетаріату не цікаві спогади царських прислужників. Тинянов вважав публікацію потрібної та корисної. Але чудовий літературознавець змушений був намалювати портрет автора Щоденника в ідеологічно вірних на той час фарбах. Тому Суворін у його статті, «близькі до двору,.. наодинці з собою зневажає і честить двір і царя… і шкодує розгромі революції 1905 року, у якому бере участь». Усі, хто читав Щоденник, добре знають, що близьким при дворі Суворін ні, двір і царя не шпетив і жодного участі у розгромі революції я не приймав. Однак у 1923 – 24 роках так писати треба було. Дивує те що, що Є. Петрова наводить таку велику цитату з публікації 1924 року, не згадуючи пізніші і більше об’єктивні матеріали, присвячені «Щоденнику А. З. Суворіна»: статті М. А. Роскиной «Про одну старої публікації», У. Я. Лакшина «Провал» і Р. М. Драгана «Щоденник О. С. Суворіна як історичний джерело». Але цитату з Ю. Тинянова узята ні з його до публікації у журналі «Російський сучасник» (1924, №1), а переписана з другого Передмови до «Щоденнику…», належить М. А. Роскиной. Взагалі запозичень з цих двох передмов для нового видання у статті Петрової Інтернеті їх максимально багато. Три великих абзацу, присвячені взаємовідносинам А. П. Чехова й О. З. Суворіна, без лапок запозичені із Передмови Д. Рейфилда, як і і половина останнього абзацу, який розповідає про "смерть Суворіна. Ставлення до «Щоденнику» теж «заданий» спочатку: «Щоденник» – «безпристрасний каталог випадів, провалів і мерзот». Є. Петрова виписує кілька прикладів «Щоденника», де Суворін записав які вразили його безглуздя й мерзоту життя, але з цим чотирьом прикладів оцінювати все 500 з лишком сторінок тексту буде цілком необ’єктивно і несправедливо, бо якщо їх прочитати, можна знайти величезну кількість тонких роздумів про життя, літературі, журналістиці, російської відчуття історії і т. буд. Та головне завдання автора такий характеристики – очорнити Суворіна, залишити у пам’яті читача хльосткі, бездоказові оцінки. Щоб закріпити враження, вона раз повторить: «Як Щоденник – “каталог мерзот”», і «ключовою номер суворинского видавничого беспрограмья» – довідники, «упорядочивающие хаос російського життя». Лапки у цій цитаті повинні довести, що ні одна Є. Петрова так думає. Друга частина статті Петрової присвячена видавничої діяльності героя її виступи, що саме собою неточно, оскільки пріоритетною сферою діяльності Суворіна була газета, яку взагалі мало згадано. Але автор вправі писати у тому, що вважає важливим. На жаль, друга частина також цілком не самостійна. Якщо тут немає і текстових запозичень з оповідання Динерштейна, то весь тон, все оцінки взято звідти. Навіть якщо взяти автор неспроможна пред’явити суворинско-му видавництву чергового обвинувачення, якщо мимоволі мусимо сказати щось добре, однаково певна «ложка дьогтю» обов’язково з’явиться. Ведучи мову про десятитомном зборах творів А. З. Пушкіна, виданому століттю поета, Петрова пише: «Він був котра першою ряду масових видань, і не можна було ще із чим порівняти (втім, томики її практично ніколи не коштували гривенник)». Тобто підтекст ясний: Суворін наживався на виданні Пушкіна, та заодно «брехав», що його дешеве. Ну, по-перше, як і раніше, скільки ж коштував тому, а по-друге, звернути увагу до свідчення Розанова у статті «Суворін і Катков», теж розміщеної з Інтернету. Розанов спеціально розпитував про грошової боці справи батьками старшого сина Суворіна Михайла, підтвердивши, що батько не заробив у цьому виданні жодної копійки, а навпаки, зазнав збитків. Закінчується стаття тезою Динерштейна про закономірний «крах» суворинского видавництва, як неминуче покарання за «неправедно нажиті гроші» та інші «гріхи». А ще натякає і назву статті: герой роману Ф. З. Фіцджеральда «Великий Гетсбі», невідомо яким шляхом котра нажила величезні статки, виявляється хіба що убивцею і помер у самотині. Радянський енциклопедичний словник писав свого часу, що роман розвінчує «америка
нську мрію – ідею матеріального успіху». Петрова теж хоче розвінчати можливість розбагатіти «російському Гетсбі», вважаючи, що крах може бути обов’язково. Але й тут – фактичні неточності: Петрова пише, що з двох років на смерть Суворін втратив видавництва, Д. Рейфилд, перераховуючи спадщину, що залишив дітям, називає та видавництво зокрема. Отже, стаття Петрової абсолютно не самостійна і компилятивна, але різкі і «хвацькі» формулювання, на жаль, привертають увагу непідготовлених читачів студентів. І більше дивно, що іще одна матеріал, присвячений видавництву Суворіна, опублікована рубриці «Бібліофіл Патефоныч», починається з й з статті Петрової («У Суворіна немає біографії…»). Автор начебто б із Петрової не сперечається, але у його статті наведено і факти біографії, і дано більш зважені і точні оцінки діяльності відомого видавця.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций