Л. Троцький про Лева Товстому

Розміщено Вільні теми в 17 апреля 2013

Розбір Л. Троцьким політичної позиції, морального вчення, і художніх звершень Льва Толстого міститься у його дореволюційних роботах – статті «Лев Толстой», яка з’явилася на в зв’язку зі 80-річчям письменника, й опублікованій як некролог статті «Толстой» в віденської газеті «Щоправда» в 1910 року. Кілька забігаючи вперед, скажімо, що мені несподівано сталося з’єднання крайніх точок зору, поширених в марксистської критиці минулих років: і вульгарно-социологическое закріплення за Толстим аристократичної приналежності, нібито визначальною усі написане, та усвідомлення значущості його моральних пошуків й особистої незалежності даній історичній обстановці. Міркуючи основи світогляду письменника, Троцький долучився до тому крайньому погляду, який одержав поширення головним чином поздненароднической критиці, але його оснащений марксистської термінологією класової боротьби. Відповідно до цих уявленням панський аристократизм Толстого ніколи було похитнутий, він залишався незмінним і після що сталося духовного кризи. Про це йдеться у першої статті, головна мета якої довести, що опрощення Толстого була нічим іншим, як спробою виправдати свої споконвічні класові симпатії. Троцький так характеризує той процес: «таємне, подпочвенное пробиває свою кору і до сфери свідомості». Тут Троцький прочитує наміри письменника прямо «по-шулятиковски». З погляду У. Шулятикова, пером, у разі «мізками», письменника управляють виключно класові інтереси, та заодно вони настільки изощрённы, що обирають форму, потрібну про людське око непоінформованих читачів, знаходять різноманітні прикриття на свої хижацьких інстинктів! За логікою Троцького, Толстой змушений був у певному історико-правовому етапі стати філософом-моралістом, оправдывающим селянський світ, прийшовши, в такий спосіб, допоможе Толстому-художнику, раніше не скрывавшему свого захоплення гармониче-ски розміреним пристроєм патріархальної життя, але з історичних змін втратила «безпосередній об’єкт свого художньої творчості» – «той самий карата-евщину», яка підтримувалася на початку ХIХ століття каторжній залежності від влади землі, кропіткою працею і необхідністю підпорядкування природі. Троцький наполягає саме у психологічної нерозривний зв’язок письменника зі своїми класом, вважаючи, проте, деякі, у принципі незначні відхилення, не які заторкують глибинних пластів психіки, все-таки мали місце. Троцький переконаний, що Толстой зберігає всім існуючим класам (робочі, інтелігенція) барски-презрительное ставлення, роблячи виняток тільки до поміщиків селян. А що виникла пізню творчість симпатія до революціонерам не що інше, як прагнення «варіювати у середовищі… старі дворянські і селянські типи». Отже, Троцький з усіх сил хоче уявити Толстого дворянським письменником, здатним висвітлювати лише феодальне громадське пристрій. У результаті критик перетворює письменника, у представника минулої доби, відокремленій від сучасності «безповоротним потоком всеразлучающего часу»: йому здається, що той «коштує як величезний, покритий мохом скелястий уламок іншого історичного світу». Крім Троцького, мабуть, жодного з критиків-сучасників не зробив із Толстого такого доісторичного викопного, ніякими нитками не що з справжнім часом. У цьому Троцький повністю вписує митця у ідеологію народництва, причому самого консервативного його крила, а плані політичному робить її прибічником анархізму. Під цим кутом зору і розібрав роман-эпопею «Війна і світ», коли у ньому втілення філософської й історичною концепції письменника, що полягає у прославлянні природного життя, позбавленої «внутрішнього самосвідомості», але яка має «природної духовністю», що він визначив як «моральний фаталізм». З огляду на ідейні симпатії письменника, критик наполягає у зв’язку з цим навіть у художньому консерватизмі його творчих принципів, натякаючи певну застарілість прийомів. Проте, звертаючись до конкретного аналізу творів, Троцький змушений спростувати саму себе. Отже, «моральний фаталізм» визначає, як йому здається, та художні особливості твори письменника. Толстой сам собою мав – і не може не визнати критик – геніальною творчої силою, здатної в «сірою економікою та бескрасочной», не що вбирає у собі, з погляду Троцького, ніякого розумного початку, життя селянина побачити «таємну красу». Але що його філософія викликала до життя своєрідний «естетичний пантеїзм», різновид «землеробській естетики». У результаті й виник «могутній апофеоз цілого, де всі одухотворено
внутрішньою потребою і гармонією».


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций