«Листування» Вяземського й Жуковського

Розміщено Шкільні твори в 11 ноября 2013

Своє сприйняття сформованій тоді ситуації Вяземський емоційно передав у листі Жуковському від 22 серпня 1809 року: «Дякую тобі і цалую за відповідь Шаликову. Зізнаюся, мовчання твоє дратувало мене, і це вже брав зброю за тебе. Пиеса і написана, і може бути, буде цікавий і вийшла друком Рус. Віснику». Показово, що схвалення самого факту відповіді Жуковського зовсім не від скасовує для Вяземського актуальності власної нотатки – полемічної стосовно змісту цієї відповіді. У цьому листі Вяземський не вважав за потрібне розкривати подробиці свою політичну позицію, можливо, побоюючись спроб Жуковського протидіяти, по крайнього заходу, відговорити його від публікації «Двох слів стороннього». Показовою є й відправлення замітки у «чужій» журнал. Вяземський явно прагнув дистанціюватися від своєї старшого друга, від карамзинистов (але тільки карамзинистов), котрі з різних причин скептично ставилися до бойової журнальної полеміці – так починалося тривале на роки їхнього протистояння, і свої резони були в обох сторін. Причому у змістовному плані полемічні випади проти шаликовской повісті в «Двох словах стороннього», як та інших конкретні літературно-критичні судження Вяземського у перших його промовах не відрізнялися глибиною і обґрунтованістю, не виходили за вузькі рамки стилістичній критики. Така, наприклад, рецензія Вяземського перевести З. І. Висковатовым трагедії Кребийона «Радамист і Зенобия» (1810), яку він надіслав Жуковському для «Вісника». Вона була тоді опублікована, пояснив Жуковський у листі В’яземському, бо «подарувала пізно», що він відіслав Каченовскому до друку свій критичний розбір перево-да. Проте не виключено, що й за інші обставини стаття Вяземського б не була прийнята редакцією «Вісника». Невипадково у тому 1810 року Жуковський відрадив йому видавати тому своїх критичних статей. Про амбітну проекті початківця критика і суворому вироку можна судити з письма Жуковського від 4 листопада: «Плану твого зібрати свої критики [виділено тут і далі Жуковським – І. П.] не схвалюю, бо твої критики, люб’язний друг, (сказано над помста) не годяться нікуди: не розбираєш, не судиш і доводиш, лише помічаєш деякі кумедні стихи18 і додаєш до них кілька ядучих сарказмів, які мають ніякого гідності, і особливо у критиці котрі можуть складати єдина перевага. У критиці ти не так на стиль, не так на загальне, лише схоплюєш мимолетом занадто тобі статечно) деякі окремі висловлювання й із них укладаєш ціле. І за таких неосновательных правах на судження ти дозволяєш собі судити дуже рішуче і навіть уявляти, що їхня думка твоє може бути хибне». Реакція Вяземського цей жорсткий відгук про його критичних виступах нам невідома, але були певні результати одповідь Жуковського мала. Видання зірвалася. Та й критична манера котра дорослішала Вяземського удосконалювалася, очевидно, не не враховуючи думки старшого товариша. Недарма вже влітку 1817 року Жуковський у іншому (і арзамасски-шутливом) тоні відповідав В’яземському попри пропозицію стати його видавцем («про виданні твоїх творів гадаю»). Просячи відстрочки своє рішення, оскільки чекав службового призначення, він почав обговорення з автором конкретних видавничих питань – формату, «розташування пиес». З причин, не відбувся, і цьому проекті, але показово співчутливе ставлення щодо нього Жуковського.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций