Переказ роману Бідні люди Достоєвського Ф. М

Розміщено Морально-етичні теми в 20 августа 2012

План переказу 1. Весна. Попереднє знайомство з героями. 2. Історія Макара Девушкина. 3. Літо.

Історія Вареньки (щоденник). 4. Тяжке становище Макара Девушкина. 5. Осінь. Начальник зненацька дає Макарові Девушкину 100 рублів 6. Биків робить Вареньке речення, вона змушена погодитися.

7. Прощального листа Переказ Роман написаний в епістолярному жанрі, тобто у вигляді переписки героїв, Варвари Олексіївни Доброселовой і Макара Олексійовича Девушкина. Вони пишуть один одному майже щодня, хоча живуть в одному дворі-колодязі й вікна їх перебувають навпроти. Квітня 8-го. “Ну, у яку ж я нетрі потрапив, Варвара Олексіївна! …шум, лемент, гамір!

Довгий коридор, зовсім темний і нечистий. Порядку не запитуйте - Ноев ковчег! “Живе він у комірці при кухні. “Я не нарікаю й задоволений. …Ви не думайте чого-небудь і не сумнівайтеся про мене, що я таку кімнату найняв.

Ні, ця зручність змусила, і одна зручність спокусила мене. Ви не дивитеся на те, що я такий тихонький, що, здається, муха мене крилом перешибет. Я про себе не промах, і характеру зовсім такого, як пристойно твердої й безтурботної душі людині…

” Макар посилає Вареньке те горшочки із квітами, то цукерки. Квітня 8-го. “Вельмишановний пане, Макар Олексійович! Клянуся вам, що мені навіть важко приймати ваші подарунки. Я знаю, чого вони вам коштують, яких позбавлень і відмов у необходимейшем собі самому Мені не потрібно нічого, зовсім нічого.

…Невже ж ви так все своє життя прожили, на самоті, у позбавленнях, без радості, без дружнього привітного слова, у чужих людей кути наймаючи? Ще раз благаю, не витрачайте на мене стільки грошей”. Варенька заробляла шиттям.

“Ах, щось буде із мною, яка-те буде моя доля! …я не маю майбутності. Назад і подивитися страшно.

Століття буду плакатися на злих людей, мене що погубили! ” Квітня 8-го. “Милостива государиня, Варвара Олексіївна!

…я займаю у вас місце батька рідного, по гіркому сирітству вашому… я вам хоч далекий рідний, а все-таки родич і заступник; тому що там, де ви ближче всього мали права шукати заступництва й захисту, знайшли ви зрадництво й образу. Я не бридливий і не вимогливий, ніколи краще теперішнього не жив…

Я ситий, одягнений, взутий, та й куди нам витівки затівати! Не графського роду! Батько мій був не із дворянського звання й з усією-те сім’єю був бідніше мене по доходу”. Макар згадує колишнє життя: “Тихо жили ми, я так господарка моя, бабуся, покійниця. Гарна була вона жінка й недорого брала за квартиру”.

Відповідає на запрошення Вареньки зайти до неї: “Як же я до вас прийду? Голубчик мій, що люди-те скажуть? Толки підуть, плітки, справі дадуть інший зміст. …я вуж вас краще завтра у всеношної побачу…

” Квітня 12-го. Варенька занедужав: “жар і озноб поперемінно”, Макар пише їй, щоб берегла себе: “Адже ви слабенькі, як соломинка слабенькі… Ледве ветерочек який, так вуж ви й хворієте”.

Описує своє нове житло: на чорних сходах сиро, брудно, сходи зламані, стіни жирні, вікна вибиті; “балії коштують із всякою поганню, із брудом, зі сміттям; запах дурний… ” У кімнатах задушливо, “небагато гнилий, гостро-услащенний запах якийсь”, у кухні чадно, запах праної білизни. Сусіди - такі ж бідняки, що знайшли останнє пристановище в задушливих комірках. Квітня 25-го.

Варенька пише: почула, що Ганна Федорівна, далека родичка, про неї вивідує. “Вона, здається, ніколи не перестане мене переслідувати. Говорить, що вона мене з матінкою, може бути, від голодної смерті позбавила, що вона нас напува-кормила… А якби знала бідна матінка, що вони із мною зробили! Ганна Федорівна говорить, що я по дурості моєї свого счастия удержати не вміла, що я сама за честь свою не вміла, а може бути, і не хотіла заступитися, що пан Биків прав зовсім і що не на всякій же женитися, що…

Жорстоко чути таку неправду! Я тремчу, плачу, ридаю… що вони із мною зробили!

” Пройшов місяць. Варенька знову хвора Макар виходжував її “під час безпам’ятства”, тепер їй краще, він надіслав їй винограду й квітів. Пише, щоб Варенька не вірила Федорі: “Я нового віцмундира зовсім не продавав…

Тільки ви-те, ангельчик, видужуйте, заради Бога, не засмутите старого. Хто це говорить вам, що я схуд? Наклеп! Здоровісінький, і розтовстів так, що совісно…” Червня 1-го.

Варенька посилає Макарові зошит - щоденник. “Мені здається, що я вже вдвічі постаріла з тих пор, як написала в цих записках останній рядок…” Варенька народилася й виросла в селі, де батько її служив керуючим у маєтку якогось князя “Дитинство було самим щасливим часом мого життя”. Коли їй було чотирнадцять років, князь умер, батькові відмовили від місця, і сім’я вимушено перебралася в Петербург. “Як важко мені було звикати до нового життя!

…Удома цілими днями була страшна туга й нудьга”. Грошові справи батька розбудувалися. Варю віддали в пансіон, але їй там було погано: “Плачу, бувало, целую ніч, довгу, нудну, холодну ніч”.

По вихідним дівчинку забирали домийся Батько ставав усе похмуріше: “справи не вдавалися, боргів було пропасти”. Занедужала сухотою мати: “усе худла, худла, стала погано кашляти”. Батько дорікав Вареньку: вони через неї останнього втрачають, а вона, “більша дурка, байдужа, кам’яна”, не доставляє їм ніяких розрад. Потім батько, простудився, занедужав і раптово вмер Вони залишилися з матір’ю одні: “без даху, без пристановища, без їжі”. Все майно описали за борги.

“От отут-те нас і відвідала Ганна Федорівна”, “запросила притулитися”. “Зла жінка була; вона безперервно нас мучила”, докоряла кожним шматком хліба. Вона заробляла звідництвом: поставляла молодих гарних дівчин старим багатіям, а потім пристроювала їх заміж за бідних чиновників. Варенька з матір’ю безперервно працювали - шили, щоб мати хоч якісь гроші. Ганна Федорівна запропонувала Вареньке вчитися в бідного колишнього студента Покровського, що знімав у неї кут Цілий рік вона брала уроки.

Хвороба матері загострилася, Варенька доглядала за нею й сама занедужала. Покровський допомагав їй, вони зблизилися: “Може бути, йому було тільки цікаво спочатку, згодом нерішучість його зникла, і він, з таким же простим, прямим почуттям, як і я, приймав мою прихильність до нього, мої привітні слова, моя увага й відповідав на все це тим же увагою, так само дружелюбно й привітно, як щирий друг мій, як рідний брат мій”. “Несчастия мої почалися болезнию й смертию Покровського… Як і всі сухотні, він не розставався до останньої мінути своєї з надеждою жити дуже довго. …Ганна Федорівна захопила всі книги й всі речі покійного”.

А незабаром умерла й мати Вареньки. Червня 12-го. Макар пише Вареньке: “незабаром тридцять років стукне моєму службовому поприщу”. Він переписує папери в одному департаменті, трудиться, як уміє, але “злі люди” стали третирувати його: “ека, мов, пацюк-чиновник переписує!” Макар ображений: “Я потрібний, я необхідний…

пацюк-те ця користь приносить!” Червня 20-го. Варенька благає Макара Олексійовича не витрачатися на неї: “адже ви розоряєтеся”. “Ганна Федорівна кличе мене до себе, говорить, що береться влагодити вся справа з паном Биковим, що Биків хоче дати мені придане.

Бог з ними! Мені добре й тут з вами. А їх я не знаю; я забуду їх, якщо зможу. Чого ще вони хочуть від мене?

” Червня 26-го. “…А гарна річ література, Варенька, дуже гарна… Серце людей зміцнювальна, повчаюча… Книжок надішлю, неодмінно надішлю…

” Червня 27-го. Варенька радиться з Макаром Олексійовичем: чи погоджуватися їй на місце гувернантки до “якихось поміщиків”. “Я почуваю, що здоров’я моє розстроєне… Я почуваю, я знаю, що незабаром умру… Хтось про мене пошкодує?..

Федора мені дістала книжку - “Повести Белкина”, що вам посилаю…” Червня 28-го. Девушкин відповідає: “У люди йти? - ніколи!

Ні, ні, маточка, нізащо! Чого вам бракує в нас?” У відповідь Варенька пише: “…

дуже погано роблю, відмовляючись від такого вигідного місця… Недобре я роблю, що живу в тягар обом вам Ця думка - мені мученье”. Макар Олексійович умовляє її не погоджуватися, не йти до чужих людей: “… я вам скажу, що таке чужа людина. Зол він, Варенька, зол, уже так зол, що серденька твого не дістане, так він його пошматує докором, докором так поглядом дурним …

Та й що я один буду робити на старості, на що годитися буду? Я звик до вас, рідна моя”. ПРО “Повісті Белкина” Макар пише: “Тепер я “Станційного доглядача” прочитав; живеш, а не знаєш, що під боком у тебе книжка є, де вся-те життя твоя, як по пальцях, розкладена; …читаєш, точно це моє власне серце. …Та й скільки між нами-те ходить Самсонов Вириних, таких же бідолах серцевих!

” Варенька посилає Девушкину “Шинель” Гоголя; турбується про те, що він занадто багато на неї витрачає. До її дійшли слухи, що він багато заборгував господарці за свою комірку У відповідь Макар Олексійович написала гнівний лист: бедний чиновник образився на Гоголя, вирішивши, що той списав Акакия Акакиевича Башмачкина, героя “Шинелі”, з його: “Із усього, що не є на світі, із усього тобі пасквіль спрацюють, усе надруковано, прочитано, осміяно, перезвужено! Так адже це зловмисна книжка, це просто неправдоподібно, щоб був такий чиновник… ” Липня 27-го. Варенька довідається, що в Макара Олексійовича “зовсім не було ніяких грошей”, він издержал свою платню, забравши його вперед, і продав навіть своє плаття, коли вона була хвора.

Довідається, що він від убогості й горя запив, що сусіди сміються над ним і їхніми відносинами. “Ах, друг мій! Несчастие заразлива хвороба Нещасним і бедним потрібно цуратися друг від друга, щоб ще більше не заразитися. Я принесла вам такі несчастия…


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций