Загальне й відмітне в поглядах Андрія Болконского й Пьера Безухова

Розміщено Морально-етичні теми в 17 июня 2012

Чернишевський указував, що особливістю реалізму Толстого є зображення їм внутрішнього психологічного процесу че­ловеческой життя, “діалектика душі” чоло­століття. Товстої велика увага приділяє внутрішньому життю героїв. Його герої катують­ся відповісти на вічно існуючі вопро­си: “Що таке добро й зло? Навіщо я живу й хто я такий? У чому сенс життя людини? ” Треба пережити більшу щиросердечну драму, перепробувати себе на самих різних попри­щах, помилятися, падати й знову відроджувати­ся, щоб зрештою прийти до гармонії життя.

Товстої малює своїх героїв в опре­діленому середовищу, у певну епоху, по­казивая як це середовище, це оточення впливають на світогляд людей. Ми знайомимося з Андрієм Болконским і Пьером Безуховим у салоні Шерер і отут t же зауважуємо загальне, що ріднить їх і виделя­ет зі світського суспільства. Обоє дворяни по походженню. Їхні батьки добре знають один одного, колись разом служили, може бути, тут і криються джерела їх дружби Але світло­ское суспільство по-різному до них ставиться.

Князь Андрій Болконский - свій, рівний, якщо не по поглядах, то по походженню. А Безухова привітають лише нахилом го­лови, адже він незаконнонароджений. Андрій більшу частину прожив у маєтку у свого від­ца. Там його сім’я. Пьер Безухов тільки що повернувся з Парижа, де закінчував своє про­разование.

Відрізняються вони й по зовнішньому вигляді Князь Андрій - світська людина. Він одягнений по останній моді, у нього великолеп­ное французька вимова, тиха мед­ленна хода й всесвітня нудьга в очах. Пьер же товстий, величезний і незграбний, він дуже мало походить на світського чепуруна. Андрій старше Пьера, але їм подобається суспільство один одного.

Князь Андрій з’являється перед нами цілком зрілою людиною, чого не ска­жешь про Пьера Безухова Становлення це­го героя відбувається всі сім років романного життя. При зустрічі князь Андрій говорить Пьеру про незадоволеність тим життям, що він веде. “Це життя, що я ве­ду тут, це життя не по мені”, - говорить князь Андрій. Спробуємо простежити, про що говорили князь Андрій і Пьер Безухов після того, як покинули салон Спочатку начебто йде розмова про побутові проблеми, справи, кар’єр і одруженні Пьера.

Але Толстой уже тут розкриває внутрішній мир Андрія, говорячи, що “князь Андрій не цікавився, видимо, цими відверненими розмовами про вічний світ”. Виходить, його цікавить дру­гое. Що ж? Мовлення заходить про війну, і князь Андрій висловлює свої погляди Андрій жадає слави, вірить у Наполеона й хоче наслідувати йому.

Пьер у цей час теж восхи­щается Наполеоном, помилково бачачи в ньому вождя революційної Франції. Після зустрічі в Шерер дороги Андрія й Пье­ра ненадовго розходяться. Князь Андрій посту­пает на службу в штаб головнокомандуючого Він мріє здійснити подвиг, щоб його замі­тили.

В Аустерлицком бої, ведучи солдатів у бій, він був замічений, навіть тим же Наполео­ном, яким він раніше так захоплювався. Але тепер це вже не головне для Андрія. Поранений, він бачить блакитне високе небо й починає розуміти, що щастя в ньому самому.

Він думає про рідний, які залишилися будинку Разочаро­вавшись у військовій кар’єрі, так і не знайшовши на війні сенсу життя, Болконский повертає­ся додому. Що ж робить у цей час Пьер? У нього життя проходить у забавах і гульбах у компа­нии Курагина. Умирає старий граф Безухов, батько Пьера, і робить незаконнонародженого сина своїм єдиним спадкоємцем. Пьер одержує багатство й титул Його замеча­ют у світлі, тепер він бажаний гість всіх са­лонов і будинків.

Він жениться на найкрасивішій жінці - елен Курагиной, що при всій її красі виявляється дурної й порожній осо­бій. Тепер уже Пьер починає замислюватися над сенсом життя, шукати відповіді на вічні питання. Він проводить ряд перетворень, щоб полегшити життя своїм кріпаком, але залишається незрозумілим селянами, багато хто з них уважають його попросту дурнем.

Щоб зрозуміти народ і бути зрозумілим їм, Пьеру ще треба буде пожити серед цього народу, прой­ти разом з ним через весь жах війни. Князь Андрій, повернувшись із війни, підлоги­сподівається ще один удар - умирає дружина, залишивши йому маленького сина. Вражений цією трагедією, Андрій заживо ховає себе вдеревне. Він тепер пробує, як і Пьер, за­няться поліпшенням життя селян.

Пьер приїжджає в Богучарово й застає Андрія зовсім подавленим. Між ними происхо­дит ще одна важлива розмова. Андрій ви­справ Аустерлиц, бачив безглуздість, же­стокость убивства. Він спустошений, всі його мрії й надії звалилися. У Пьера, наобо­рот, щиросердечний підйом: він захоплюється масон­ством і вважає, що пізнав істину.

Пьер по­початку не розуміє причину нещастя Анд­рея Мовлення заходить про вбивство, чи можна вбивати взагалі? Князь Андрій після війни вважає, що є люди, яких можна уби­вать, тому що вони самі вбивають. Пьер наляканий цими словами й радить жити по Божих заповідях: надходь стосовно іншим так, як хочеш, щоб люди ставилися до ті­бе. Андрій уважає, що в житті треба стре­миться на щастя, а щастя - це відсутність каяттів совісті й хвороб Щоб відволікти друга, Пьер розповідає йому про масон­стве. Князь Андрій вслухується в слова Пьера, але бачить далі масонської филосо­фии.

Слова Пьера відкривають для нього новий шлях. Андрій дивиться нагору, бачить таке ж високе й вічне небо, як те, у яке він дивився при Аустерлице, і от отут-те на нього й сходить одкровення Уже в другий раз у житті. Здається, що він заново осягає таємниці світобудови. “Побачення з Пьером би­ло для князя Андрія епохою, з якої нача­лась у зовнішності, і та ж сама, але у внут­реннем світі його нове життя”.

У Втішному Андрій знайомиться з Наташей, весь вигляд якої його заворожує. У ній стільки енергії, радості життя, що йому не­вільно хочеться й самому випробувати щось по­добное. Тепер уже князь Андрій уважає, що життя в 31 рік не закінчується, а тільки починається.

Болконский їде в Петер­бург. Там він зустрічається з новими людьми, бере участь у роботі урядових до­місій. Князь Андрій прагне принести користь батьківщині, але вся його робота оказива­ется дозвільної. Андрій вертається до Ната­ше, але та захопилася Анатолем Курагиним і дала себе вмовити на втечу її з будинку.

Гордий князь Андрій не може простити їй цей учинок Коли французькі війська вторгаються в Росію, він знову йде на війну. Іде воювати й Пьер. Продавши свій маєток, він направляє гроші на формування піл­ка.

Йому теж довелося пройти через війну, як і Андрію Пьер живе серед солдатів, спить із ними пліч-о-пліч, також, як і вони, голодує. Там він знайомиться із Платоном Каратаевим, що стає для нього сьогоденням учи­телем. Пьер багато чого виніс і багато чого зрозумів.

Йому призначено було ще раз побачитися із кня­зем Андрієм? але ця зустріч стала послід­їй. Розмова між ними йшов овойне. Обоє розуміли, що ожидающее росіяни війська бій - вирішальне, у якому вони долж­ни перемогти за всяку ціну. Пьер зі страхом дивиться на несхожого на самого себе, оз­лобленного, раз у раз зривисті на лемент князя Андрія, що пропонує не брати полонених.

Але в Бородіно саме князь Анд­розвівайся не робить жодного пострілу, а Пьер допомагає солдатам на батареї Раєвського. Важко поранений, князь Андрій сподівається знайти щиросердечний спокій через збагнення свого внутрішнього миру. І знову в цьому йому допомагає Наташа. Уже не та, колишня, а дру­гаю, але тепер вона нескінченно дорога йому. Князь Андрій умирає, але перед смертю він знаходить ту вищу істину, що шукав все життя Його продовжувачем, як у физи­ческом, так і в духовному змісті, стане його син Николенька.

Пьеру ще стояло зазнати земне щастя. Після того як умерла елен, він сча­стливо женився на Наташе. На прикладі їхнього шлюбу Толстой показав модель сім’ї, до кото­рій треба прагнути. Протягом усього того часу, кото­рої відпущено їм у романі, герої шукають отве­ти на важливі життєві питання, намагаються зрозуміти сенс людського існування на землі. Болконский уважає, що жити треба для себе.

Щастя для Пьера полягає в тім, щоб приносити користь іншим Пьер уважає несправедливістю, що є зло для іншої людини. Кожний герой знайшов своє щастя й своє розуміння життя. Закінчити я б хотіла словами Толстого: “Жива людина той, котрий іде вперед, туди, де освітлене… поперед його рухаю­щимся ліхтарем, і якої ніколи не дохо­дит до освітленого місця, а освітлене місце йде поперед нього.

І це життя. І дру­гой ні”. Людина повинен постійно шукати себе, своє місце вжизни. И поки він це шукає, буде жити


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций