Короткий зміст Архіпелаг ГУЛАГ Солженицина А. И

Розміщено Морально-етичні теми в 20 мая 2012

Арешт. За що? За всі! Колима була самим великим і знаменитим островом, полюсом лютості цієї дивної країни ГУЛАГ, географією розідраної в архіпелаг, але психологією скованої в континент, що населяв народ зеков. Автор провів там у висновку одинадцять років. У цій книзі немає ні вигаданих осіб, ні вигаданих подій. На Архіпелаг одні попадають із обов’язку служби або армійському заклику (охороняти), а інші - тому що їх заарештували. Арешт.

Не треба запитувати: “За що? ” Не варто сподіватися, що це помилка, що розберуться. “Політичні арешти декількох десятилетийотличались у нас саме тим, що схоплювалися люди ні в чому не винні, а тому й не підготовлені ні до якого опору. Створювалося загальне почуття приреченості, подання, що від ГПУ-НКВД утекти неможливо”. Арешт супроводжується обшуком.

“При арешті паровозного машиніста Иношина в кімнаті стояв гробик з його тільки що померлою дитиною. …Викинули дитини із гробика, шукали й там”. Арешти 29-го - 30-го років, “потік з добру Об”: розкуркулені мужики (самі господарські, земна опора). “Потік 44-го - 46-го років, з добрий Єнісей”: тих, хто був у полоні В Німеччині й повернувся.

“Потік 37-го року прихопив і поніс на Архіпелаг також і поважних людей, людей з партійним минулим, людей з утворенням… Тридцять сьомий! Волга народного горя!” А ще кримські татари, прибалти, чеченці…

А ще - священики, взагалі - віруючі люди. А ще “колишні дворяни”, інтелігенція, професура… Всі “шкідники”,, всі! Усе - і скрізь. Всеохватна 58-я стаття - за контрреволюційні дії.

Практично все підозрювалися в шпигунстві, шкідництві й диверсіях. Доносити минулого зобов’язані всі й на всіх (і за все), недоносительство Карало жорстоко. Підозрілість походила б на анекдот, якби наслідку не були так страшні. Після партійного засідання всі встають і починають аплодувати на честь товариша Сталіна.

П’ять, сім, вісім, одинадцять мінут - безглуздих оплесків. А хто перший перестав і сів - того й запроторили на десять років. Існував план по ув’язнених - і косили всіх.

Наслідок і катування Чому ж люди, кинуті у в’язницю й відправляються в табори й на розстріл, визнавали свою провину, підписували неправдиві обвинувачення? На наслідку їх піддавали страшним катуванням: годували солоним і не давали пити; не давали спати по нескольку доби; загрожували посадити всіх, хто дорогий; гасили цигарку об шкіру підслідного; били, вибивали зуби. “Камеру розжарювали, поки з пор тіла не виступала кров; побачивши це у вічко, клали арештанта на носилки й несли підписувати протокол”. “Брат мій! Не засуди ті, хто так потрапив, хто виявився слабкий і підписав зайве…

Не кинь у них камінь”. Проти себе папір підписати, щоб позбутися від катувань, випробування менш жахливе, чим бути змушеним страшними катуваннями обмовляти на знайомих, колег, рідних, друзів. Слідчі ж вимагали видати спільників. “Були, були такі в 37-м, хто обрав смерть, але не підписав ні на кого”.

Неймовірний захват своєї всесильностью! Чи варто сумніватися, дошукуватися правди, якщо пощастило бути голубою кашкетом! Будь-яка річ, яку побачив - твоя! Будь-яка квартира, яку виглядів - твоя!

Будь-яка баба - твоя! Будь-якого ворога - з дороги! Земля під ногою - твоя!

Небо над тобою - твоє, блакитне! При обшуках крали, тягли всі що сподобалося. Саджали один одного.

Підставляли зі страху й для кар’єри. Жертвували своїми дружинами - аби тільки самим уцелеть. Училища НКВД обіцяли пайки й подвійну-потрійну зарплату. Із соромом згадує автор, як і в армії культивувалося те ж презирство до людей, те ж переконання у своїй вибраності. “Наростає гордість на серце, як сало на свині.

Я метав підлеглим безперечні накази, переконаний, що краще тих наказів і бути не може. Навіть на фронті, де всіх нас, здається, рівняла смерть, моя влада швидко переконала мене, що я - людина вищого сорту. Їв своє офіцерське масло з печивом, не раздумиваясь, чому воно мені покладене, а солдатові ні”.

Автор мріє про справедливий суд. Про те, щоб засуджено була сама ідея розправи одних людей над іншими. Хоча б про те, щоб кожний з винних визнав: - Так, я був кат і вбивця.

Тюремна камера Автор книги потрапив у в’язницю прямо із фронту. Після відсиджування в одинаку й дев’яноста шести годин наслідку він “усе ще був з волі! “. Його стали жадібно розпитувати про хід боїв, але підслідні не повинні були нічого дізнаватися про зовнішній світ. У кожній камері обов’язково повинен бути людина-квочка: інформатор, стукач. Багато хто вміли визначати зрадників - і не довірялися ім.

У стелі горить двухсотваттная лампочка. На ніч ока абияк прикривають носовими хустками. У туалет (ранкове й вечірнє оправлення) потрібно ходити строго за розкладом.

Потім “парашу” (посудина з випорожненнями) виносять. Це соромітне додаткове катування. Їжа: баланда, чорний хліб, окріп - “чай” .

Є й радості: шахи, двадцатиминутная прогулянка й книги з бібліотеки Лубянки. Прекрасні книги! Відібрані в розстріляних і погублених… Якщо в камері є вікно, то на вікні - “намордник”: пристосування, що не дозволяє ув’язненому виглянути з вікна, побачити хоч що-небудь, крім шматочка неба… Сусіди по камері: кожний - доля й характер.

Старий революціонер, що сидів ще в царських в’язницях, - витривалий і стійкий. Великий інженер із селян, що звик жити наширокую ногу: він метається, не знаходить собі місця - все шикарне життя пішло під укіс. Змучений офіцер, що побував у полоні у фашистів. СРСР не визнавав своїх учорашніх солдатів, не підтримував їх у полоні.

Норвежци й англійці одержували від своїх урядів багаті пайки - і кидали частина їжі через забір росіянином. І це СРСР - “сама справедлива країна у світі”, Батьківщина-Мати. “И як правильно бути, якщо мати продала нас циганам, ні, гірше 4-4- кинула собакам? Хіба вона залишається нам матір’ю? ” “Дев’ятого травня принесли обід разом з вечерею, як на Лубянке робилося тільки на 1-е травня й 7-е листопада.

По цьомуе ми тільки й догадалися про кінець війни. Не для нас була та Перемога. Не для нас - та весна”. “Та весна” “Та тюремна томлива весна під марші Перемоги стала розплат-ний навесні мого покоління.

Це нам над колискою співали: “Вся влада радам!” Це ми загорелою дитячій рученям тяглися до ручки піонерського горна й на вигук “Будьте готові!” салютували “Завжди готові! “. Це ми в Бухенвальд проносили зброя й там вступали в компартію. І ми ж тепер виявилися в чорні за одне те, що все-таки залишилися жити”.

Не тільки військовополонені попадали у в’язниці й табори, але й багато офіцерів-визволителі, які бачили Європу й могли Зрівняти. Гірко й гаряче говорить автор про Батьківщину, що тричі зрадила своїх солдатів. Перший раз, коли уряд зробив усе для програшу війни: знищив лінії зміцнень, підставило авіацію на розгром, розібрало танки й артилерію, позбавило розумних генералів і заборонило арміям пручатися. Військовополонені - це й були саме ті, чиїми тілами був прийнятий удар і зупинений вермахт. Другий раз безсердечно зрадила їхня Батьківщина, залишаючи подохнуть у полоні.

І тепер третій раз безсовісно вона їх зрадила, заманивши материнською любов’ю (”Батьківщина простила! Батьківщина кличе!”) і накинувши зашморг уже на границі. Автор проводить історичні паралелі: “Ще давнє наше прислів’я виправдувало полон: “Полонен вигукне, а вбитий - ніколи”.

При царі Олексію Михайловичі за полонное терпіння давали дворянство! виміняти своїх полонених, обласкати їх і обігріти було завдання суспільства в УСІ наступні війни “. Амністії не буде! У в’язницях після Перемоги чекали амністії, а одержували напрямок і табори.

Строки призначали без суду й доказів так звані “особливі трійки”, або ОСО. За що? Можна було “пришити” кожне із цих обвинувачень: - АСА - Антирадянська Агітація - КРД - Контрреволюційна Діяльність - КРТД - Контрреволюційна Троцькістська Діяльність (ця буквочка “т” дуже утяжеляла життя зека в таборі) - ПШ - Підозра в Шпигунстві (шпигунство, що виходить за підозру, передавалося в трибунал) - СВПШ - Зв’язку, Що Ведуть (!) до Підозри в Шпигунстві - КРМ - Контрреволюційне Мислення - ВАС - Виношування Антирадянських настроїв - СОе - Соціально Небезпечний Елемент - СВе - Соціально Шкідливий Елемент - ЧС - Член Сім’ї (засудженого по одній з попередніх літер). “На новосибірському пересиланні в 1945 році конвой приймає арештантів перекликом по справах.

” Такий-Те! “- ” 1-а, двадцять п’ять років”. Начальник конвою зацікавився: “За що дали? ” - “Так нізащо” . - “Брешеш.

Нізащо - десять дають! ” “До вищої мері” “Страта в Росії має зубчасту історію. В Укладенні Олексія Михайловича доходило покарання до страти в 50 випадках, у військовому уставі Петра вже 200 таких артикулів. А Єлизавета, не скасувавши смертних законів, однак і не застосувала їх ні один раз: говорять, вона при сходженні на престол дала обітницю нікого не стратити - і всі 20 років царювання нікого не стратила. Катерина II зберегла для захисту себе, трону й будуючи, тобто у випадках політичних (московський чумної бунт, Пугачов) вона визнала страту цілком доречної.

При Павлові скасування страти було підтверджено… Кров п’яти декабристів розбудила ніздрі нашої держави. З тих пор страта за державні злочини не відмінялася й не забувалася до самої Лютневої революції…

І скільки ж чоловік було за цей час у Росії страчено? Було страчено 486 чоловік, тобто 17 чоловік у рік!” Страта була відновлена у всіх правах із червня 1918 року - ні, не “відновлена”, а - установлена як “нова ера страт” . І, наприклад, в 1939-1940 роках було розстріляно по Сполучнику ПОЛМИЛЛИОНА “політичних” і 480 тисяч блатарей (кримінальників). ” У благополучному й сліпому нашім існуванні смертники рисуються нам фатальними й нечисленними одинаками.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций