Значення «Повести про капітана Копейкине» у поемі Н. В. Гоголя «Мертві душі»

Розміщено Морально-етичні теми в 22 января 2013

1. Місце, що “Повість…” займає в поемі. 2. Соціальної проблеми 3. Мотиви народних переказів. “Повість про капітана Копейкине” при поверхневому погляді може здатися в поемі Н. В. Гоголя “Мертві душі” чужорідним елементом.

Справді яке відношення вона має до долі головного героя? Чому автор відводить “Повісті…” настільки значне місце? Поштмейстер ні з того ні із сього уявив, що Чичиков і Копейкин - одна й та сама особа: але адже інші губернські чиновники рішуче відкинули подібне безглузде припущення.

І різниця між цими двома персонажами полягає не тільки в тім, що Копейкин - інвалід, а в Чичикова й руки, і ноги на місці. Копейкин стає розбійником винятково від безвихідності, тому що в нього немає іншого способу одержати все необхідне для підтримки свого життя; Чичиков свідомо прагне до багатства, не гидуючи ніякими сумнівними махінаціями, які можуть наблизити його до мети. Але незважаючи на величезну різницю в долі цих двох людей, історія капітана Копейкина багато в чому пояснює, як не дивно, і мотиви поводження Чичикова. Положення кріпаків, звичайно, важке Але й положення людини вільного, якщо в нього немає ні зв’язків, ні грошей, теж може виявитися воістину жахливим.

В “Повісті про капітана Копейкине” Гоголь показує зневагу держави в особі його представників до простих людей, що отдали все цій державі. Генерал-аншеф радить людині з однією рукою й однією ногою: “…Намагайтеся покамест допомогти собі самі, шукайте самі засоби”.

Копейкин сприймає ці знущальні слова як керівництво до дії - майже як наказ вищого командування: “Коли генерал говорить, щоб я пошукав сам засобів допомогти собі - добре… я… знайду засоби!” Гоголь показує величезне майнове розшарування суспільства: в офіцера, що став інвалідом у війні, що вела його країна, у кишені всього-те п’ятдесят рублів, тим часом як навіть швейцар генерал-аншефа “дивиться генералісимусом”, не говорячи вуж про розкіш, у якій потопає його хазяїн. Так, настільки разючий контраст, звичайно, повинен був потрясти Копейкина.

Герой представляє як “візьме який-небудь оселедець, так огірок солоний, так хліба на два гроші”, у вікнах ресторанів він бачить “котлетки із трюфелями”, а в магазинах - сьомгу, вишні, кавун, тільки все це бідолашному інвалідові не по кишені, так незабаром і на хліб нічого не залишиться. Звідси й та різкість, з якої Копейкин жадає від вельможі остаточного рішення по його питанню. Копейкину нема чого втрачати - він навіть радий, що генерал-аншеф наказав видворити його з Петербурга за казенний рахунок: “… принаймні не потрібно платити прогонів, спасибі й за те”.

Отже, ми бачимо, що людське життя й кров нічого не значать в очах більшості впливових чиновників, як військових, так і статських. Гроші - от те, що здатно деякою мірою дати людині впевненість у завтрашньому дні. Не випадково головним наставлянням, отриманим Чичиковим від батька, була рада “збирати копійку”, що “не видасть, у якому би лиху ти не був”, що “усе зробиш і все прошибиш”.

Скільки бідолах на Русі-Матінці покірно зносять образи, а всі тому, що немає грошей, які забезпечили б цим людям відносну незалежність. Капітан Копейкин стає розбійником, коли в нього вже, по суті, і немає іншого вибору - хіба що голодна смерть. Звичайно, можносказать, що вибір Копейкина робить його людиною поза законом.

Але чому повинен він поважати закон, що не захистив його людських прав? Таким чином, в “Повісті про капітана Копейкине” Гоголь показує джерела того правового нігілізму, закінченим продуктом якого є Чичиков. Зовні цей добромисний чиновник намагається підкреслити своя повага до чинів, до правових норм, тому що в подібному поводженні він бачить стан свого благополуччя.

Але стародавня приказка “Закон що дишель: куди повернув, туди й вийшло”, безсумнівно, як не можна краще відбиває сутність правових понять Чичикова, і в цьому винний не тільки він сам, але й суспільство, у якому герой виріс і сформувався. Справді, один чи капітан Копейкин безрезультатно тупцював у прийомних високопоставлених чиновників? Байдужість держави в особі генерал-аншефа перетворює чесного офіцера в розбійника. Чичиков же сподівається, що, зібравши пристойний стан, нехай і шахрайським шляхом, згодом можна стати гідним і шановним членом суспільства… Відомо, що спочатку Гоголь не обривав оповідання про Копейкине на тім, що капітан став отаманом розбійницької зграї.

Копейкин з миром відпускав усіх, хто їхав по своїх справах, вилучав лише казенне, тобто державне майно - гроші, провіант. Загін Копейкина складався з випадних солдатів: безсумнівно, що їм теж довелося натерпітися на своєму столітті й від командирів, і від поміщиків. Таким чином, Копейкин з’являвся в первісному варіанті поеми як народний герой, образ якого перегукується з образами Стеньки Разіна й Омеляна Пугачова. Через якийсь час Копейкин виїхав за кордон - зовсім як Дубровский в однойменній повісті Пушкіна - а звідти послав лист імператорові із проханням не переслідувати людей з його зграї, що залишилися в Росії. Однак це продовження “Повести про капітана Копейкине” Гоголю довелося вирізати ло вимозі цензури.

Проте навколо фігури Копейкина зберігся ореол “шляхетного розбійника” - людини, скривдженого долею й людьми, що мають влада, але не зломленого й не смирившегося.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций