Тема батьківщини у творчості H. А. Некрасова

Розміщено Морально-етичні теми в 4 августа 2012

1. Гірка доля народу. 2. Образ рідного будинку. 3. Запустіння рідного краю. Єдиний урок, якому можна витягти з історії, полягає в тому, що люди не витягають із історії ніяких уроків.

Дж. Б. Шоу Ліричні добутки Н. А. Некрасова наповнені особливою мелодикою, вони дозволяють нам заглянути в щиросердечний мир самого поета. І ми видем, що одне з головних місць у ньому займає образ батьківщини.

Напевно, не тільки кожний поет, але й письменник звертався до теми батьківщини И всякий з них зауважував у ній ледь уловимі відтінки, близькі його духу й серцю. У творчості Н. А. Некрасова є один вірш, що має й така назва “Батьківщина”. З перших же рядків ми розуміємо, що ліричний герой описує знайомі йому місця. Це говорить нам про те, що він не лукавить, незважаючи на те що не відразу розкриває таємницю знайомих місць: “И от знову знайомі місця… “. Тільки в наступному рядку стає зрозуміло, що цей куточок перебуває там, де протікало життя батьків.

Тобто ліричний герой не відриває свою батьківщину від миру предків. Адже це вони подарували йому життя й навчили ненавидіти рабство, насильство, гніт. Тоді стає зрозуміло, що людина, що перебуває під тягарем кріпосного права, не може бути вільний духом. І для опису такої картини ліричний герой використовує дуже мальовничі фарби Де життя батьків моїх, марна й порожня, Текла серед бенкетів, безглуздого чванства, Розпусти дрібного й брудного тиранства; Де рій подавлених і трепетних рабів Заздрив життю останніх панських псів… Так образ батьківщини для Некрасова безпосередньо зв’язаний долею народу.

Вони існують у нерозривній єдності. Для поета, що бачив тиранію з дитинства, назавжди запам’ятався в душі образ батька-поміщика, що прагне й синові передати свої негативні риси. Тому й ліричний герой не виставляє себе святим у добутку. У вірші він говорить про те, що сам іноді бував поміщиком Але таке визнання несе в собі дуже важливий момент.

Раз ліричний герой піднімає таку тему, виходить, він усвідомлює те, що надходив колись погано. Тому в нього залишається шанс виправитися й принести тим людям, у ланцюгах, полегшення. Собі в помічники він бере поетичну творчість, здатне на відстані впливати на душі людей і пояснювати їм, що добре, а що погано в цьому світі. У добуток органічно вливається російська природа, немов предсказивающая те, про що хоче сказати у своїх віршах поет Тоді в оповіданні з’являється образ матері, що є не менш значимим у творчості Н. А. Некрасова.

Її життя також повне тривог і суму тому, що її чоловіком є той поміщик, селяни якого заздрять псам Тому вона похмура, як і темний сад. От темний, темний сад… Чий лик в алеї далекої Миготить меж галузей, болісно сумний? Я знаю, отчого ти плачеш, мати моя!

Хто життя твою загубив… про! Знаю, знаю я!.. Так ліричний герой намагається в образ батьківщини вмістити всіх її мешканців. Це не тільки уривчасті пейзажні замальовки.

Це долі людей, які й формують подання про Росію. Можливо, тому ліричний герой з молоком матері вбрав і ту ненависть до життя, що придушувала людське достоїнство Але ще більше обурення ліричного героя викликає той факт, що мати змогла його навчити бачити правду, але сама не стала міняти свою долю. Можливо, він хотів сказати, що доля народу залежить від кожної особистості. І якщо вона також буде пасивно ставиться до своїм гнобителем, те ніколи не зможе скинути із плечей цей тягар.

Так на прикладі однієї особистої долі поет робить узагальнення. Він показує, щоб образ матері стає частиною життя всього народу. Тому дуже важливо, щоб кожний з них не тільки свою душу, але й долю звільнив від рабства Тебе пугала думка повстати проти долі, Ти жереб свій несла в мовчанні раби…

Адже душу народу непідвласна нікому з мучителів. Вона залишається й зберігається в самій людині. І ліричний герой не скупиться на рядки, щоб показати вся її пишнота. Відразу виникає неодмінна співвіднесеність: батьківщина повинна мати таку ж душу Адже оспівуючи образ матері, Некрасов тим самим показує нам образ батьківщини.

Вони обидві жагучі, прекрасні й горді. Їм обом удалося перенести багато горя на своїх плечах. Але саме головне, кожна з них уміє прощати. І все, що винести в тобі дістало сил, Передсмертний шепіт твій згубникові простив!..

І після опису матері в розумінні ліричного героя знову формується узагальнений образ. Адже його рідна людина була не першим, хто жив у такому жорстокому й темному світі Але ліричний герой зауважує, що незважаючи на те що вона повторила долю своєї матері, змогла, нехай і мертва, торкнути серце свого ката. Але, матері своєї сумну долю На світі повторивши, лежала ти в труні З такий холодною й сторгую посмішкою, Що мерзнув сам кат, що заплакав помилкою.

Коли ж ця прекрасна душа йде, то й будинок залишає особливий дух, що давав йому життя й новий подих. Так ліричний герой показує, що Батьківщина жива й багата духом і щиросердечною красою людей. Саме вони, а не якісь умоглядні міркування й тиранія, стає основою життя російського народу, що живе своїми традиціями й сохранили пам’яттю поколінь. От сірий, старий будинок… Тепер він порожній і глухий: Ні жінок, ні собак, ні гаеров, ні слуг, - А встарь?

Але й за старих часів у цьому будинку була якась тривога, що пугала дитини. Тоді він тікав до няньки. Дітям властиво дуже тонко все почувати, тому саме даний образ вибирає для опису тої атмосфери ліричний герой. …Але пам’ятаю я: тут щось всіх давило, Тут у малому й великому тужливо серці нило.

Я до няньки тікав… Ліричний герой показав, що доля батьківщини нерозривно пов’язана з долею самого народу й з кожною особистістю окремо. І цю картину неодмінно обрамляє природа, що чуйно почуває й реагує на всі тривоги людини. Вона співчуває йому й готова допомогти в негодах. І ліричний герой доходить висновку, що для кожного з нас батьківщина починається в рідному краї, у своєму будинку.

Саме будинок закладає моральні основи кожної особистості. Для Н. А. Некрасова батьківщина має досить сумне одіяння. Ниви випалені, струмочок засох. Це не говорить про те, що ліричний герой не вірить у свою батьківщину й у її сили. Просто він намагається правдоподібно описати той образ, що запам’ятав у своєму серці И с відразою навкруги позираючи, З відрадою бачу я, що зрубано темний бор - У літню спеку, що млоїть, захист і прохолодь, - И нива випалена, і праздно дрімає череда, Похнюпивши голову над висохлим струмком…

У такому ж запустінні й сам будинок ліричного героя. Він теж, як і природа, був позбавлений самогоглавного - мудрого й теплого погляду, здатного зберегти чистоту не тільки душі, але й самого серця. І набік валиться порожній і похмурий будинок, Де вторить дзенькоту чаш і гласу радостей Глухий і вічний гул подавлених страждань И тільки тот один, хто всіх собою давив, Вільно й дихав, і діяв, і жив…

Так у лірику Некрасова перед нам представлена картина одного з маєтків, що стає гарним наочним матеріалом для опису сприйняття автором своєї батьківщини. Вона з’являється в нерозривній єдності з людиною і його житлом, і природою. Але поки все це перебуває в запустінні. Тому в такій же тузі перебуває й сама батьківщина.

Вона чекає тих, хто як ліричний герой зможе повернути їй колишній вигляд. Але в ньому неодмінно повинні бути люди, вільні не тільки серцем, але й духом. Так, у добутку “Батьківщина” з’являються викривальні нотки. Ліричний герой не приемлет ні для себе, ні для батьківщини кріпосне право, деспотизм і тиранію. Йому глибоко далеке преклоніння селян перед поміщиком.

Тому в його житті й у його рідному краї цього бути просто не повинне. Незважаючи на те що Н. А. Некрасов іде від частки випадку, заснованого на своїх дитячих спогадах, ми розуміє, що він показує долю всієї Росії. Це та батьківщина, за якої він готовий боротися за допомогою самого головного й досить діючої зброї - поетичної творчості


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций