Справжній тип російського народного характеру в «Лівші» Н. С. Лєскова

Розміщено Морально-етичні теми в 19 июля 2012

1. Кращі риси російського народу в Лівші. 2. Самобутність і талановитість героя. 3. Патріотизм Лівші. 4. Трагічність образа.

Лісочків - самобитнейший письменник росіянин, далекий усяких впливів з боку. Читаючи його книги, краще почуваєш Русь… М. Горький В основу своєї відомої розповіді “Лівша” Н. З. Лєсков поклав народний жарт про те, як “англійці зі сталі блоху зробили, а наші туляки її підкували, так їм назад відіслали”. Силоміць художньої уяви письменник створив образ талановитого героя-самородка.

Лівша - це втілення природного російського таланта, працьовитості, терпіння й веселої добродушності. Образ Лівші втілив у собі кращі риси російського народу: тямущість, скромність, самобутність Скільки таких нікому невідомих народних умільців було на Русі! Все оповідання проникнуть почуттям глибокого патріотизму. Безсумнівно, важливим моментом є той факт, що “Государ Микола Павлович у своїх російських людях був дуже впевнений, і ніякому іноземцеві уступати не любив”.

От що він говорив козакові Платову, велячи передати тульським майстрам: “Скажи їм від мене, що брат мий цієї речі дивувався й чужих людей, які робили інфузорію, більше всіх хвалив, а я на своїх сподіваюся, що вони нікого не гірше. Вони мого слова не проронять що-небудь зроблять”. Перед більшою й малою справою на Русі завжди запитували Божого благословення. І майстри в оповіданні Лєскова моляться перед іконою Святителя Миколи, заступника торговельного й військового справи. Строгий секрет, під яким вони робили свою справу, говорить про те, що російські люди виставляти напоказ себе не любили.

Головним для них була справа зробити, честь свою робочу не посоромити Пробували їх лякати, начебто по сусідству будинок горить, але нічого не брало цих хитрих майстрів. Один раз тільки Лівша висунувся по плечі й крикнув: “Горите собі, а нам ніколи”. Гірко те, що багато таких самородків Росії жили в жахливій обстановці потоптаного людського достоїнства. І, на жаль, над багатьма з них мала влада ” анархічно-хмільна стихія”, що збільшувала й без того їхнє нерадісне положення.

Будь-який самодур міг ненароком по недбалості, по байдужості так просто по дурниці погубити талант Покірність Лівші, увозимого неведомо куди з рідного краю без “тугамента” сумно говорить про це. “Майстри йому тільки насмілилися сказати за товариша, що як же, мол, ви його від нас так без тугамента відвозите? Йому не можна буде назад випливати! ” Але відповіддю їм був тільки Платовский кулак. І ця покірність, що сполучається при цьому з почуттям власного достоїнства, упевненістю у своїх умілих руках, з непідробленою скромністю яскраво відбита Лєсковим у характері Лівші.

Його відповідь Платову, коли той не розібравшись, б’є його й тріпає за волосся, викликає повага: “У мене й так всі волосся при навчанні видерті, а не знаю тепер, за яку потребу наді ною таке повторення? ” І впевнений у своїй праці говорить далі з достоїнством: “Ми багато задоволені, що ти за нас ручався, а зіпсувати ми нічого не зіпсували: візьміть у найдужчий мелкоскоп дивитеся”. Лівша не соромиться стати перед самим государем у своєму “старенькому озямчике”, у якого й шиворот розірваний. У ньому немає ні раболіпства, ні догідництва.

Природна простота, з якої він не бентежачись відповідає государеві, дивує вельмож, але всі їхні кивки й натяки на те, що треба з государем по^-придворному з лестощами й хитрістю, ні до чого не приводять. Сам государ говорить: “Залишіть…, нехай його відповідає як він уміє”. Цим Лєсков ще раз підкреслює, що головне в людині не зовнішній вигляд і манери (кожного можна одягти й манерам навчити), а його талант, його вміння приносити людям користь і радість. Адже саме Лівша зацікавив англійців, а не кур’єр, хоча той “і чин мав і на різні мови був учений”.

Патріотизм Лівші навіть у його наївній простоті викликає искреннее співчуття й повага. Він постійно підкреслюється автором: “Ми все до своєї батьківщини прихильні”, “У мене вдома батьки є”, “Наша російська віра сама правильна, і як вірили наші праотці, так само точно повинні вірити й нащадки”. Навіть чай англійці йому налили з поваги “по-російському, вприкуску із цукром”.

І що тільки не пропонували вони Лівші, цінуючи його талант і внутрішнє достоїнство, але “нічим його англійці не могли збити, щоб він на них спокусився… “. Його туга за батьківщиною тим сильна, що ніякі зручності, явства, нововведення не могли удержати Лівшу на чужині: “Як вийшли з буфета у Твердиземное море, так прагнення його до Росії таке зробилося, що ніяк його не можна було заспокоїти…”. И що могло бути досадней, плачевней і нелепей поводження Лівші на кораблі при поверненні з Англії? ” Анархічно-Хмільна стихія” зіграла трагічну роль у його долі.

Доля героя Лєскова глибоко трагична. З якою байдужністю він зустрінутий на своїй батьківщині! Лівша гине безглуздо й безвісно, як нерідко траплялося в російської історії гинули дивні таланти, зневажені сучасниками й гірко оплакувані нащадками. “Везли Лівшу так непокритого, так як з одного візника на інший стануть пересаджувати - усі роняють, а піднімати стануть - юшки рвуть, щоб на згадку прийшов.

Привезли в одну лікарню - не приймають без тугамента, привезли в іншу - і там не приймають, і так у третю, і в четверту - до самого ранку його по всім віддаленим кривопуткам тягали й усі пересаджували, так що він весь избился”. Будучи вже при смерті Лівша думає не про своє життя, а про свою Батьківщину й просить передати государеві те, що найбільше вразило його в англійців: “Скажіть государеві, що в англійців рушниці цеглою не чистять, нехай щоб і в нас не чистили, а те зберігай Бог війни, вони стріляти не годяться”. Розповідь про Лівшу, що підкував сталеву блоху, незабаром після написання став у Росії переказом, а сам герой - символом дивного мистецтва народних умільців, справжнім типом російського народного характеру, його дивної щиросердечної простоти, внутрішнього людського достоїнства, талановитості, терплячості й чесності. Сам письменник погоджувався з узагальнюючою думкою рецензента “Нового часу”, що “там, де коштує “лівша”, треба читати “російський народ”.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций