Мертві душі характеристика образа Коробочка Настасья Петрівна

Розміщено ЗНО по географії в 24 августа 2013

МЕРТВІ ДУШІ (Поема, 1835-1841 - т. 1; опубл. 1842) Коробочка Настасья Петрівна - удова-поміщиця, колезька секретарка; друга (після Манилова й перед Новосибірським) “продавщиця” мертвих душ. До неї (гл. 3) Чичиков попадають випадково: п’яні кучері Селіфан пропускають безліч поворотів по дорозі назад від Манилова. Нічна “потьма”, грозова атмосфера, що супроводжують приїзд до Настасье Петрівни, пугающе-зміїне шипіння стінних годин, постійні спогади К. про небіжчика-чоловіку, визнання Чичикову (уже ранком), що третього дня їй всю ніч снився “окаянний” чорт, - все це змушує читача насторожитися.

Але ранкова зустріч Чичикова з К. повністю обманює читацькі очікування, розлучає її образ із казково-фантастичним тлом, без залишку розчиняє вбиту. На “обитовление” образа працює й головна позитивна якість К., що стала її негативною й всепоглинаючою пристрастю: торговельна діловитість. Кожна людина для неї - це насамперед, і тільки, потенційний покупець.

Невеликий будиночок і великий двір К., що символічно відбивають її внутрішній мир, - акуратні, міцні; тес на дахах новий; ворота ніде не покосилися; перина - до стелі; усюди мухи, які в Гоголя завжди супроводжують застиглому, зупиненому, внутрішньо мертвому сучасному миру. На граничне відставання, уповільнення часу в просторі ДО. указують і по^-зміїному шиплячі годинники, і портрети на стінах “у полосатеньких шпалерах”: Кутузов і старий із червоними обшлагами, які носили при государі Павлі Петровичі.

Лише в 2-м томі епоха генералів 1812 р. оживе - генерал Бетрищев немов зійде з одного з портретів, що висять на стінах багатьох персонажів 1-го тому. Але поки “генеральські портрети”, що явно залишилися від покійного чоловіка К., указують лише на те, що історія завершилася для неї в 1812 г. (Тим часом дія поеми присвячена вчасно між сьомими й восьмий “ревізіями”, тобто переписами, в 1815 і 1835 р. - і легко локалізується між 1820-м, початок грецького повстання, і 1823-м - смерть Наполеона ) Однак “завмирання” часу у світі К. все-таки краще повної вневременности миру Манилова; у неї хоча б є минуле; якийсь, нехай і смішний, натяк на біографію (був чоловік, що не міг заснути без почісування п’ят). К. має характер; злегка зніяковівши від речення Чичикова продати мертвих (”Нешто хочеш ти їх відкопати із землі?

“), відразу починає торгуватися (”Адже я мертвих ще ніколи не продавала”) і не зупиняється доти, поки Чичиков у гніві не обіцяє їй риса, а потім обіцяє купити не тільки мерців, але й іншу “продукцію” по казенних підрядах. К. - знову ж на відміну від Манилова - пам’ятає своїх померлих селян напам’ять. К. тупувата: зрештою вона приїде в місто, щоб навести довідки, почім тепер ідуть мертві душі, і тим самим остаточно погубить репутацію Чичикова, і без того що похитнулася.

Однак навіть ця тупуватість своєю визначеністю краще манілівської порожнечі - ні розумної, ні дурної, ні доброї, ні злий. Проте саме місце розташування села К. (осторонь від стовпової дороги, на бічному відгалуженні життя) указує на її “безнадійність”, “безперспективність” яких би те не було надій на її можливе виправлення й відродження. У цьому вона подібна Манилову - і займає в “ієрархії” героїв поеми одне з найнижчих місць


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций