Твір на тему: Проблема російського національного характеру в контексті трагічної епохи (по повісті А. Солженицина «Один день Івана Денисовича»)

Розміщено ЗНО по географії в 22 июля 2013

Кожний народ, як і окремо взята людина, обла­дає своїм характером. Російський національний характер сформувався в процесі мирної праці землепашца, освоєння нових земель дослідником, захисту своєї Батьківщини воїном. У галерею образів щирих російських характерів ми можемо віднести Євгенія Онєгіна з однойменного роману А. С. Пушкіна, Печорина з “Героя нашого часу” М. Ю. Лермонтова, Андрія Болконского й Пьера Безухова з роману “Війна й мир” Л. Н. Толстого, ГриГорея Мелехова з роману “Тихий Дон” А. Шолохова… Цей список не має кінця, як не має свого кінця всі­объемлющая, духовно багата своїми темами й образами російська література, і донині надихаюче чоло­вечество на подвиг творення. Всі ці герої, такі різні, мають єдину загальну властивість характеру: своєрідним стрижнем, цілісністю своєї особистості, непокірливої й незломленої.

Чи можна віднести головного героя повести Солжени­цина “Один день Івана Денисовича” до славної когорти кращих образів російської літератури? Безсумнівно, так. Спочатку нам здається, що головний герой повести - простий росіянин людина, нічим не примітний. У таборі, де він перебуває, таких “зеков” багато.

Ці люди не зробили нічого негожого: баптис­ти постраждали за свою віру, а велика кількість нахо­дящихся в зоні - колишні полонені, відбувають строк як зрадники, хоча їхня провина лише в тім, що вони у вогні війни залишилися живі й потрапили в руки до ворога. Багато хто з них після звільнення з фашистських концтаборів по­упали в “архіпелаг Гулаг”. Іван Денисович на перший погляд такої ж обикно­венний лагерник, якому навіть слідчий, що веде справа колишнього полоненого про зраду Батьківщині, не зміг прийду­мати, на яку розвідку працював його підслідний…

І от уже 8 років Іван Денисович поневіряється по таборах, терпить всі страждання, однак зберігає внутрішнє до­стоинство. На тлі тягучої трясовини табірного життя ми бачимо, що цілісність характеру Івана Денисовича не валить: він не принижується через пайку або сигарету, не доносить на товаришів, щоб полегшити свою долю в таборі. Іван Денисович - чимала людина: навіть тоді, коли хвора, почуває себе винувато, “совісно, начебто заздрячись на чуже”.

“У що… Микола Семенич… я начебто це… хворо…

“, - говорить він у санчастині. Крім цього, яскравий, надійний характер героя прояв­ляется й у роботі. Іван Денисович володіє різними про­фессиональними навичками: він і тесля, і пічник, і муляр…

Азарт роботи як істинно російської людини захоплює Івана Денисовича Для нього підневільна праця стає духовним виходом на волю, порятунком від самітності й страждань, робота дає задоволення й позитивні емоції, так необхідні будь-якому “зеку”. Сувора правда життя, від якої содрогается всі ес­тество вільної людини, подана через сприйняття глав­ного героя. По^-буденному просто звучить кожний рядок оповідання про табірне життя, а контраст розміряний­ности оповідання й трагічних сцен приводить читача до страшного потрясіння жахливістю тоталітарної системи, що ламала, але так і не зламала російської людини. Душу не можна позбавити волі, зробити її полон­ницей. Через страждання до очищення й праведного шляху йдуть у герої російських письменників всіх часів.

Після Аустерли­ца Андрій Болконский розуміє й приймає простий і неосяжний мир, як це спокійне блакитне небо Нахо­дит свою життєву правду у воріт рідного будинку поруч із сином ГриГорей Мелехов. Притягальним стало уми­ротворение будинку Турбиних для всіх його мешканців. Знаходить і свою моральну велич, духовну сво­боду “не по неправді” Іван Денисович. Ніякі епохальні трагедії не можуть поневолити сильних духом людей, що вистояли у важких услови­ях.

Саме такі, як Іван Денисович, не зламалися й не далечіні сгинуть Батьківщині Вони ж і дають надію, що рудименти тоталітаризму зникнуть назавжди з історії Росії


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций