Короткий зміст Тарас Бульба Гоголя Н. В

Розміщено ЗНО по географії в 14 июня 2013

ТАРАС БУЛЬБА - А повернися-ка, син! екий ти смішний який! Що це на вас за попівські підрясники? Такими словами зустрів Тарас Бульба, козацький полковник, своїх синів Остапа й Андрия, що повернулися додому після навчання в київській бурсі. Сини його тільки що злізли з коней.

Це були два дужі молодці, що ще дивилися исподлобья, як недавно випущені семінаристи Міцні, здорові особи їх були покриті першим пухом волось, якого ще не стосувалася бритва. Вони були збентежені таким прийомом батька й стояли нерухомо, потупивши ока в землю. - Стійте, стійте!

Дайте мені розглянути вас гарненько, - продовжував він, повертаючи їх, - які ж довгі на вас сувої! екие сувої! Таких світок ще на світі не було А втечі який-нибудь із вас, я подивлюся, чи не шльопнеться він на землю, заплутавшись у підлоги.

- Не смійся, не смійся, батьку! - сказав, нарешті, старший з них. - Дивися ти,’який пишний! А отчого ж би не сміятися? - Так так; хоч ти мені й батько, а як будеш сміятися, то, їй-богу, поколоброджу!

- Ах ти, сякой-такий син! як! батька?

- сказав Тарас Бульба, відступивши з подивом кілька кроків назад. - Так хоч і батька. За образу не подивлюся й не вважу нікого. - Як же хочеш ти із мною битися?

хіба на кулаків? - Так уже на чому б те не було - Ну, давай на кулаків! - говорив Бульба, засукавши рукава.

- Подивлюся я, що за людина ти в кулаку! І батько із сином, замість вітання після давньої отлучки, почали садити один одному стусани й у боки, і в поперек, і в груди, те відступаючи й оглядаючись, те знову наступаючи. От такий була зустріч після довгої розлуки.

Отут вибігла їх старенька добра мати, соскучившаяся по своїм дітям, стала докоряти чоловіка: “Зовсім спятил з розуму! Діти додому приїхали, більше року їх не бачили, а він задумав казна-що: на кулаків битися! ” Вона кинулася обіймати молодшого, Андрия, що був не так суворий, як старший брат, і почуття ніжності йому було не чужо.

Тарас швидко припинив цю, як він говорив, “нежбу”, повів синів у хату, на стіл наказав подати не насолоди які-небудь, а їду теперішніх чоловіків - м’ясо, Горелку. Він покликав друзів-козаків, щоб показати, які славні й сильні сини в нього. Найбільше Тарасові хотілося побачити їх у теперішній справі - у бої. Тому він вирішив через тиждень відправити їх у Запорізьку Січ. Але, випивши Горелки й любуючись своїми рослими й мужніми синами, розохотився й вирішив уже ранком і сам разом з ними відправлятися впуть.

Це рішення довело до відчаю його дружину, що зі слізьми всю ніч просиділа над своїми синами, боячись хоч мінуту упустити в цій короткій зустрічі з дітьми. Але заперечити чоловікові вона не сміла - покірлива покірність була долею дружин лихих запорізьких козаків. Ранком Остап і Андрий замість своїх бурсацьких одягів одяглися в козацькі широкі, як Чорне море, шаровари, яскраві казакини, чоботи зі срібними підковами.

Заткнули за пояс карбовані турецькі пістолети, шабля бряжчала по ногах їх. Умить перетворили, покращали молоді козаки. Мати, побачивши їх такими, не могла сховати свого горя: вона народила й вигодувала своїми грудьми таких соколів, а тепер повинна розлучитися з ними надовго, може бути, назавжди.

Обливаючись слізьми, благословила їх у дорогу, а саму її, майже байдужу, віднесли в хату. Але коли козаки вже виїхали знадвору, вона кинулася слідом за ними, ухопилася за стремя коня, на якому сидів один із синів. Цей материнський розпач збентежило Тараса Бульбу, він навіть пошкодував про своє швидке рішення, але міняти його не став. Довго їхали вони безкрайнім українським степом - квітучим і запашним, наповненим пташиним свистом, як музикою.

У траві ледь не потопали коні, у височині вільно розвівалися птаха. Ця вільна й чудова краса повалила подорожан взадумчивость. Тарас думав про свою молодість, про бойових товаришів - кого з них тепер він зустріне в Січі?

Сини були зайняті іншими думками. Остап був суворий до будь-яких спонукань, крім війни й гулянки. Принаймні, ні про що іншому він не думав. Але він був прямодушної й добрим, тому думки про сльози матері змусили його задумливо опустити голову.

Одне це його тільки й бентежило. В Остапа був твердий і незалежний характер Коли у дванадцять років його із братом віддали в бурсу, він кілька разів збігав звідти, закопував у землю свій буквар. І тільки коли батько пригрозив, що залишить його в ученье на двадцять років, упокорився. Тарас, що вголос посміюється над науками, все-таки не хотів, щоб сини його були неуками.

Зовсім про іншому думав Андрий. Його пам’ять верталася в Київ, де він побачив уперше прекрасну польську панночку. Вона й тепер тривожила його серце. Андрий теж був сильним і запекло хоробрим юнаком, але більше чутливим.

Він добре й охоче вчився, науки давалися йому легко. Відданий товариш, що завжди брав участь у різних витівках і навіть була їхнім організатором, він тим часом любив бродити на самоті по вулицях старого Києва. Один раз, зазівавшись, ледве не потрапив під колимагу якогось польського пана А коли візник хльоснув його бичем, ухопився за колесо й тримав візок, поки візник не вдарив коней і вони рвонули.

Андрий упав особою в бруд. Коли встав, побачив, що за цією картиною зі сміхом спостерігає з вікна сліпуче гарна молода полячка. Її краса так уразила Андрия, що в наступну ж ніч він пробрався в її спальню, чим сильно налякав красуню. Але коли вона побачила, як збентежений і розгублений бурсак, знову стала сміятися, а потім попросила свою служницю-татарку непомітно вивести його з будинку. Про цю красуню й думав Андрий по шляху Всечь.

Але от козаки під’їхали до низов’їв Дніпра, переправилися на острів поромом. Яскрава картина вільного козачого побуту розгорнулася перед ними. Запорожці пили, гуляли. От прямо в калюжі лежить могутній хмільний козак в ошатному одязі - він немов демонструє зневагу до свого дорогого одягання Кілька дужих запорожців лежать на дорозі із трубками в зубах. У юрбі музикантів хоробро танцює молодий козак.

На тісних вуличках мастеровие різних національностей шиють одяг запорожцям, готовлять їжу - це вони одягали й годували козаків, які вміли тільки гуляти так воювати. С - першого погляду Січ нагадує ярмарок Це був час перемир’я, і запорожці віддавалися розгулу. Тарас представив своїх синів бойовим товаришам, кошовому отаманові, і от вони вже відчули себе зовсім своїми в Запорізькій Січі, сталі осягати її звичаї й закони. Військові заняття тут були не прийняті, хіба що - стрілянина в мету так перегони на конях. Зате закони цієї свавільної республіки були найсуворіші.

Андрия вразило, як карають укравшего якусь дрібницю: прив’язують до ганебного стовпа й кладуть поруч дрюк - усякий минаючий мимо повинен ударити його, поки не заб’ють до смерті. Ще страшнее покарання для вбивці - його живцем закопували в землю разом із труною його жертви. Сини Тараса Бульби стали вже помітними між іншими молодими козаками своїм молодецтвом і удачливістю в будь-якій справі: вони влучно стріляли, перепливали Дніпро проти плину - за це новачок урочисто приймався в козачі кола Але старий Тарас, що мріяв, щоб його сини на ділі осягли військову науку, початків нудитися від цього розгульного життя й безперервного бенкету. І він став роздумувати, як би підняти запорожців на відважну справу, де можна було б виявити теперішню доблесть. Сказав про цьому кошовому отаманові.

Кошовий був розумний і хитрий козак. Спочатку він сказав, що не можна клятву переступати, треба мир дотримувати, але потім підказав, як зробити, щоб запорожці піднялися на справу своєї охотою, а старшина буде змушена підкоритися загальному рішенню. І от з’являються в Січі козаки - обірвані, немов тільки що уникли лиха. І стали розповідати, що поляки знущаються з віри християнської, церкви відбирають, змушують перейти у свою віру А гетьмана й полковників стратили страшною стратою - живцем засмажили, голови й руки відрубали. Зашуміли запорожці, гнів закипів у їхніх серцях.

І на раді (раді) вирішили відправлятися в похід. Відправилося запорізьке військо пряме в місто Дубно, де, ходили слухи, було багато скарбниці й богатих обивателів У півтора дня досягли мети свого походу. Але жителі вирішили захищатися з останніх сил: з міської стіни на голів запорожців полетіли камені, бочки, горщики, полився окріп - навіть жінки брали участь в обороні. Запорожці відійшли від стін міста й стали табором.

Вони не любили вести облогу, їхня справа - вступити у відкритий бій Від змушеного неробства сталі пити, грали в чехарду. Сподівалися взяти місто змором - їжі там було мало, привозили її із прилеглих сіл, а зараз шляхи до Дубно були перекриті. До ночі багато хто забулися в хмільному сні.

Андрий спав чуйно - до Горелки він був байдужий И крізь сон раптом побачив зігнуте над ним смаглява особа татарської жінки. Це була служниця тої самої красуні, що побачив Андрий у Києві. Тепер її батько був воеводою в Дубно. Вона теж зараз була в місті й побачила Андрия з міської стіни Свою служницю вона надіслала до нього, чтоби’та попросила хліба - другий день панночка нічого не їла.

Андрий не зміг равнодушно перенести страждань своєї коханої. Він взяв мішок з білим хлібом і підземним ходом відправився зі служницею в місто. Страшну картину застав він там: люди вмирали від голоду Панночка розповіла Андрию, що до ранку місто чекає підмоги. А молодий козак, як побачив свою красуню, так і не зміг залишити неї - пропав для всього козацького лицарства. Ранком польське військо було вже в місті.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций