Твір на тему: Тема трагедії особистості й народу в поезії 0. Мандельштама

Розміщено ЗНО по географії в 10 мая 2013

В Осипа Мандельштама є вірш “Нашед­ший підкову”. Підкова завжди приносить щастя. У Ман­дельштама такою “підковою” був його поетичний талант. І все-таки “підкова” не принесла йому щастя. Доля пое­та була трагична. Перший раз його заарештували в тридцять четвертому років.

Основною причиною була епіграма на Сталіна. Другий арешт - за контрреволюційну пропа­ганду. У пересиланні під Владивостоком, не добравшись до Колими, Мандельштам умер. Місце поховання поета виявлено тільки наприкінці двадцятого століття, а його могила, як і могила М. Цветаевой, ніколи вже не бу­дет знайдена.

Мандельштам, за словами М. Дудина, “ізгой і пасинок долі”. Він був високій правді радий И прожив життя свою поетом. І перед життям винуватий Був тільки в цьому, тільки в цьому. Одна з основних тем творчості О. Мандельштама - трагедія особистості, народу.

Питання про місце й призначення людини, про трагедію особистості у світі хаосу піднімав­ся Мандельштамом ще в період першої світової війни й революції. Мандельштам не задавався питанням при­нятия або неприйняття революції. Це питання було для нього настільки ж безглуздий, як, скажемо, питання про прийняття сти­хии, грози, бури. Інша справа - питання про місце людини в цій разгулявшейся “природно-історичній” стихії, у цьому світі хаосу, у світі, де немає гармонії.

Поет гово­рит про самітність і непотрібність людини перед особою “природно-історичної бури”. Імовірно, так Мандель­штам називав революцію й всі наступні події. З погляду Мандельштама, людина перебуває під владою часу й історії, любові й смерті. Життя че­ловека швидкоплинне.

Тому в багатьох віршах Мандельштама звучить мотив скорботи, самітності, необ­ратимости часу й у той же час затверджується цін­ность життя: адже як би важко не було, людина однаково прагне жити й любити. Мандельштам - поет-філософ. Для його творчості характерно образно-асоціативне мислення. Тютчев­ская філософія стає для Мандельштама основою творчості. Його хвилювали проблеми взаємозв’язку чоло­століття, цивілізації, Всесвіту.

Людина, як крошеч­ная піщина, як кристалик солі, мізерно малий у порівнянні із Всесвіту. Але в той же час він великий. Ра­зум його здатний умістити весь Всесвіт.

Міста раз­рушаются, цивілізації зникають, немає нічого вічного. І тільки людський розум не убожіє. Однак біс­людяна насильницька влада псує характер Людського існування: “Ми живемо, під собою не чуючи країни”. Ці рядки звучать як вирок всієї замазка­коненной системі страху й насильства. У вірші показана картина руйнування навіть самих нерушимих зв’язків: із країною, із близькими людьми.

Центральний образ вірша - втілення якоїсь безликої, диявольської істоти. Цей “напівлюдина” позбавлена обличчя й мовлення. Нелюдськість для нього є нормою пове­дения.

Усе побудовано на страху, насильстві, що приводить до трагічності особистості, а отже, і всього народу. Допоможи, Господь, цю ніч прожити: Я за життя боюся, за Твою рабу, У Петербурзі жити, немов спати в труні. Мандельштам як би передчував свою долю.

Але як поет-філософ він незадовго до смерті міркував про те, що смерть сама по собі не страшна й не трагична. Смерть - це останній крок людини до повного раство­ренію в безмежності буття. Позбавивши мене морів, розбігу й розльоту И давши стопі упор насильницької землі, Чого домоглися ви?

Блискучого розрахунку: Губ ворухливих відняти ви не могли


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций