Революційний романтизм М. Горького

Розміщено ЗНО по географії в 19 апреля 2013

Кінець 90-х років XIX століття був від­мічений появою трьох томів “Очер­ков і оповідань” молодого письменника Максима Горького. “Великий і репетуй­гинальний талант”, - таке було загальне судження про нового письменника і його книги. Зростаюче в суспільстві невдоволення й очікування рішучих змін викликали посилення романтичних тенденцій у літературі. Особливо яскраво ці тенденції відбилися у творчості молодого Горького, у та­ких оповіданнях, як “Челкаш”, “Стару­ха Изергиль”, “Макар Чудра”, у рево­люционних піснях. Герої цих рас­розповідей - люди “із сонцем у крові”, сильні, горді, гарні. Ці ге­рої - мрія Горького.

Такий герой повинен був “підсилити волю людини до життя, збудити в ньому заколот про­тив дійсності, проти всяко­го гніта її”. Центральним образом романтичес­ких творів Горького раннього періоду є образ героическо­го людини, готового до самоотвер­женному подвигу в ім’я блага наро­так. В оповіданні “Баба Изергиль”, написаному в 1895 році, таким явля­ется образ Данко, у який Горький вклав гуманістичну ідею про че­ловеке, що всі сили віддає слу­жению народу. Данко - “молодий красень”, сміливий і рішучий. Щоб вивести свій народ до світла й щастя, воно приносить у жертву са­мого себе.

Герой любить людей И от його молоде й гаряче серце вспих­нуло вогнем бажання врятувати їх, виве­сти їх з мороку. “Що зроблю я для людей?! ” - і він розірвав собі груди й вирвав з її своє серце.

Осве­щая шлях людям яскравим світлом свого палаючого серця, Данко сміло повів їх уперед. І тьма була переможена “Зиркнув уперед себе на широчінь степу гордий сміливець Данко, - ки­нул він радісний погляд на вільну землю й засміявся гордо. А потім упав і вмер”. Умирає Данко, гасне Його сміливе серце, але образ юного героя живий.

“У житті завжди є ме­сто подвигу”, - говорить баба Изергиль. Ідею подвигу, піднесеного й про­лагораживающего, Горький вклав у свою знамениту “Пісню про Соко­ле”, написану в 1895 році. Сокіл - уособлення борця за народне щастя: “ПРО, якщо б у небо хоч раз піднятися!.. Ворога пригорнув би я… до ран моїх грудей і… захлинувся б моєї він кров’ю! Про щастя битви!..” Сокіл нехтує смерть, він хоробрий і нещадний до ворога.

В образі Соко­ла Горький оспівує “шаленість хоробрих”. “Шаленість, хоробрість - от мудрість життя! ПРО, сміливий З­кіл. У бої з ворогами минув ти кров’ю. Але буде час - і краплі крові тво­їй гарячої, як іскри, спалахнуть у мороці життя й багато сміливих серць запалять божевільною спрагою волі, світла!

” В 1901 році Горький написав “Пес­ню про Буревісника”, у якій з непро­бичайной силою виразив своє перед­чувствие прийдешньої революції. Горь­кий оспівував близьку, безсумнівну революційну буру: “Бура! Незабаром гримне бура! Це сміливий Буревест­никнув гордо розвівається між блискавок над ре­вущим гнівно морем, то кричить про­доля перемоги: “Нехай сильніше гримне бура!

” Буревісник - втілення геро­изма. Він протипоставлений дурному пінгвінові, і гагарам, і чайкам, кото­рие бояться бури: “Тільки гордий Бу­ревестник розвівається сміло й вільно над ревучим гнівно морем”. Рево­люционний пафос добутку був зрозумілий однозначно, і журнал “Життя”, у якому воно було надруковано, був закритий. Сучасник Горького А. Богдано­вич писав: “Від більшості нарисів Горького віє цим вільним ди­ханием степу й моря, відчувається бо­дрое настрій, щось незалежне й горде, чим вони різко відрізняються від нарисів інших авторів, касаю­щихся того ж миру вбогості й отвер­женности”.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций