Герої ранніх оповідань М. Горького

Розміщено ЗНО по географії в 17 апреля 2013

Максим Горький входить у росіянку літера­турові в 90-х роках XIX століття. Дебют був дуже яскравим, добутку молодого автора сра­зу викликали великий інтерес у читачів. Сучасники зі здивуванням писали, що народ Росії, що не знав Достоєвського, що мало знає Пушкіна й Гоголя, не знаю­щий Лермонтова, більше інших, але тільки фрагментами знаючий Толстого, знає Максима Горького. Правда, у цьому інтересі був і деякий наліт сенсаційності. Людей з низів залучала сама думка, що в літературу прийшов письменник з їхнього середовища, не понаслишке знавший життя із самих похмурих і страшних її сторін Литерато­рів і читачів, що належать до елитар­ному кола, особистість Горького залучала, крім таланта, своєю екзотичністю: че­ловек бачив такі глибини “дна життя”, до­торие до нього ніхто з письменників не знав зсередини, наявному досвіді.

Цей багатий особистий досвід дав М. Горькому рясний матеріал для його ранніх про­винищень. У той же час сформувалися магістральні ідеї й теми, які писа­тель розвивав і у своїх зрілих произведе­ниях. Це, насамперед, ідея активної лич­ности. Письменника завжди цікавила життя в конфліктах і зіткненнях У М. Горького виробляється новий тип взаимоотноше­ний людини з навколишнім середовищем. Замість формули “середовище заїло”, що була багато в чому визначальній для літератури попередніх 90-м рокам XIX сторіччя років, у письменника звучить думка про те, що чоло­століття створює опір навколишньому середовищу.

Ранні добутки М. Горького прийнято ділити на два типи: романтичні тексти й реалістичні оповідання. Ідеї ж, висловлювані автором у них, багато в чому близькі. Ранні романтичні добутки М. Горь­кого різноманітні по жанрі: це оповідання, легенди, казки, поеми. Найбільш відомі оповідання “Макар Чудра” і “Баба Изер-Гиль”.

У першому з них присутні з­зданние за всіма законами романтизму обра­зи гарних, сміливих і сильних людей. Опи­раясь на традиції російської літератури, М. Горький звертається до образів циганів, що стали символом волі й невтримних страстей. У добутку виникає роман­тический конфлікт між почуттям любові й прагненням до волі.

Дозволяється він гі­білями героїв, але ця загибель не воспринима­ется як трагедія, а скоріше, як торжество життя й волі В оповіданні “Баба Изергиль” повество­вание також будується по романтичним ка­нонам. Уже на самому початку виникає харак­терний мотив двоемирия. Герой принадле­жит миру земному: “…

старими народитеся ви, росіяни. Похмурі всі, як демони”. Йому протистоїть мир романтичних героїв - гарних, сміливих, сильних людей: “Вони йшли, співали й сміялися”. Романтичний ге­рій і інші люди - як складаються їхні взаємини?

Як і покладено роман­тическим героям, горьковские персонажі протистоять середовищу. Це виявилося в про­раз сильного, гарного, вільного Ларри, що відкрито порушив закон челове­ческой життя, протиставив себе людям і покараний вічною самітністю. Зовсім інший герой -Данко. 6н веде лю­дей до кращого, справедливого життя, із мра­ка ксвету. У Данко М. Горький втілив про­раз вождя народних мас.

І образ цей так­же відповідає канонам романтичної традиції. Данко так само, як і Ларра, проти­востоит середовищу, ворожий їй. Зштовхнувши­шись із труднощами шляху, люди нарікають на провідного їх, обвинувачують його у своїх лихах, при цьому маса, як і покладено в произве­дении романтичному, наділена отрица­тельними характеристиками (”Данко смот­рел на ті, заради яких Він поніс працю, і бачив, що вони - як звірі Багато людей стояло довкола нього, але не було на особах їхньої шляхетності”).

М. Горький реалізує, де­гавкає буквальної розповсюджену в мові метафору: вогонь серця. Подвиг героя пе­рерождает людей, захоплює їх за собою Але від цього сам він не перестає бути оди­нічкою, у людей залишається до нього не тільки почуття байдужості, але й ворожості: “Люди ж, радісні й повні надій, не помітили смерті його й не видали, що ще палає поруч із трупом Данко його сме­лое серце. Тільки одне обережний чоло­століття помітило це й, боячись чогось, наступив на горде серце ногою”.

Горьковская легенда про Данко була активно використана як матеріал для революцион­ний пропаганди, образ героя служив примі­ром для наслідування, пізніше широко екс­плуатировался офіційною ідеологією, посилено впроваджувався у свідомість молодого по­коления (були навіть цукерки з назвою “Данко” і із зображенням на обгортці горя­щих серць). Однак у М. Горького всі не так просто й однозначно, як намагалися це перед­ставити підневільні коментатори. Моло­дой письменник зумів відчути в образі героя-одинака й драматичну ноту непонятости й ворожості йому середовища, маси В оповіданні “Баба Изергиль” виразно відчувається властивий М. Горькому пафос учителювання.

Ще виразніше він в особливому жа­нре - піснях (”Пісня про Сокола”, “Пісня про Бу­ревестнике”). Сьогодні ці добутки вос­приймаються скоріше як забавна сторінка історії літератури й не раз давали матері­червоний для пародійного осмислення (так, у пери­од еміграції М. Горького з’явилася стаття з назвою “Колишній Главсокол, нині Центроуж”). Але й в “Пісні про Сокола” пролунала важлива для письменника в ранній період його творчості проблема зіткнення героиче­ской особистості з миром щоденності, з оби­вательским свідомістю. Ця проблема була розвинена М. Горьким і в його реалістичних оповіданнях раннього періоду.

Одним з художніх відкриттів писа­теля стала тема людини дна, що опустило­ся бурлаки, - у ті роки їх прийнято було на­зивать босяками. М. Горький добре знав це середовище, відбив життя “людей дна” у сво­їхніх добутках, заслуживши визначення “співак босякування”. У самій цій темі не було новизни, до неї зверталися багато пі­сатели XIX століття.

Нової була авторська по­зиция. Якщо раніше подібні персонажі викликали насамперед жаль як жертви життя, то в М. Горького всі інакше. Його босяки - це не стільки нещасні жертви, скільки бунтарі, які самі це життя не приймають. Вони не стільки отвер­женние, скільки що відкидають.

Такий, на­приклад, герой оповідання “Коновалів”. Письменник відразу підкреслює, що в його ге­риючи була професія, він “прекрасний пе­карь, умілець”, їм дорожить хазяїн пекарні. Коновалів являє собою обдаровану натуру, він наділений живим розумом. Це чоло­століття, що замислюється про життя й не приймає в ній повсякденного, безгеройного існування: “Туга вона, марудь: не жи­вешь, а гниєш!”. Коновалів мріє про геро­ической ситуації, у якій могла б про­з’явитися його багата натура.

Він говорить про рє­бе: “Не знайшов я собі місця!”. Його захоплюють образи Стеньки Разіна, Тараса Бульби. У повсякденному житті Коновалів почуває рє­бя непотрібним і йде від її, зрештою трагічно гинучи. Те саме що йому й інший горьковский героєві з оповідання “Дружини Орлови”.

ГриГорей Ор­лов - один із самих яскравих і противоречи­вих характерів у ранній творчості М. Горького. Це людина сильних страстей, гарячий і рвучкий. Він напружено шукає сенс життя.

Часом йому здається, що він його знайшов - наприклад, коли він робота­ет санітаром у холерному бараку Але потім ГриГорей бачить ілюзорність цього змісту й вертається до свого природного з­стоянню бунту, протистояння середовищу. Він здатний багато чого зробити для людей, навіть пожертвувати життям, але жертва ця повинна бути миттєвої і яркою, героїчної, вро­де подвигу Данко. Недарма він говорить про рє­бе: “А горить серце більшим вогнем”. М. Горький ставиться до таких людей, як Коновалів, Орлів і їм подібні, з понима­нием. Однак разом з тим письменник подме­тил явище, що стало однієї із проблем російського життя XX століття: прагнення чоло­століття до героїчного діяння, до подвигу, саме­пожертвуванню, пориву й нездатність до повсякденної праці, до повсякденного життя, до її буднів, позбавленим героїчного ореола.

Люди такого типу, як це вгадав писа­тель, можуть виявитися великими в екстремаль­них ситуаціях, у дні нещасть, воєн, револю­ций, але вони найчастіше не пристосовані до нормального плину людського життя. Багато роблем, поставлені М. Горьким у його ранніх добутках, сприймають­ся як актуальні й насущні для рішення питань нашого часу


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций