Як думають і говорять «діти сонця» (по п’єсі М. Горького «Діти сонця»)

Розміщено ЗНО по географії в 16 апреля 2013

Порівнюючи роботу письменника над рому­ном і п’єсою, Горький відзначав, що, “з­чиняя роман, письменник користується двома прийомами: діалогом і описом. Дра­матург користується тільки діалогом. Він, так сказати, працює голим словом…”. И в самій справі, у кожному художній­ном добутку (крім драматургичес­кого) можна зустріти портретне описа­ние героїв і їхніх характерів, пейзажні замальовки й різні міркування ав­тора на ту або іншу тему. У драматургічному добутку немає нічого, крім реплік персонажів і коротких авторських ремарок. Але ре­марки служать тільки для чи пояснення­тателю або акторові обстановки, тому основне значеннєве навантаження произве­дения лягає на монологи й діалоги персонажів.

Саме з них ми можемо скласти пор­тре героїв, довідатися про їхні характери й по­ступках, зрозуміти відношення автора до своїх героїв і до подій, покладеним в осно­ву добутку, тобто розкрити основ­ное ідейний зміст п’єси. Починаючи писати, говорив Горький, він ви­дит насамперед людини, його думки, його мовлення. І на підтвердження цього Горь­кий розповідав про те, як виникла ідея написання п’єси “Діти сонця”. Ця пье­са була написана під враженням ви­сказивания молодого фізика Лебедєва: “Ключ до таємниць життя - хімія”. Які ж мовні особливості цієї п’єси?

Яке звучання одержала в п’єсі почута Горьким фраза? Яким обра­зом мовлення персонажів розкриває їх ха­рактери й навіть створює їхні портрети? Горьковская п’єса “Діти сонця” начи­нается з діалогу Протасова й Романа. І вже з перших двох реплік можна соста­вити подання про те, що за люди пе­ред нами.

“Послухай, двірник! ” - звертається Протасов до Романа. У цьому звертанні й у наступній за ним репліці Романа “Чого?” чітко проявляється несходст­у людей, їхня соціальна далекість друг від друга. Аналогічну картину ми бачимо й у заключній сцені.

Тут напруженість дії не соответству­ет мовлення Протасова. Протасов схвильований­але звертається до Єгора, після того як той його ледь не вбив: “Ви… жахливо дурні, су­дарь мій”.

Характерне мовлення й інші персонажі п’єси. Особливо виразні мовні характеристики Антонівни, Римми, Меланьи, Тропініна й Назара. Мовлення Антонівни повна просторечий: “уделаешь”, “напустиш вигару”, “двері відчиню”; простих, але влучних порівнянь: “Цукор гризе, як ріпу”, “Самовар ви­сьорбала, зовсім як коня”. Меланья, прагнучи скорити серце Протасова, намагається зрозуміти зміст на­уки, але через свою малограмотність по­стоянно плутається в термінах. “Не поні­томлю я формулов”, - у розпачі заявляє вона Протасову.

Покоївка Римма, мрія якої - вийти заміж за богатого, намагається гово­рить “на панський манер”: ” що-з”, “не дурна-з”, ” добре-з”. “Свистить, як змія”, - говорить про неї Протасов. Колишній офіцер, що опустився п’яни­ца, Тропінін, намагаючись продемонстриро­вать своє “шляхетне” походження, висловлюється витіювато: “тому що щастя пре­вратно…”, “бон вояж”, “до приємного сви­данія”. Ще більш мудре мовлення в разбога­тевшего купця Назара, що прагне хоч складністю мовлення піднятися до уров­ня інтелігенції. “От я набув полювання до розширення російської промисловості…

для чого думаю заводик поставити, щоб пивні пляшки видувати…” Літературні критики відзначають, що ха­рактерними особливостями мови драма­тургических творів Горького явля­ются афористичность, своєрідність позначка­фор, оригінальність пунктуації. Яким же образом проявляються ці осо­бенности в п’єсі “Діти сонця”? П’єса, що виросла з афоризму, насичена “крила­тими” словами й вираженнями. Афоризми в п’єсі відіграють двояку роль.

Колись всі­го вони служать характеристиці персонажів. Афоризми розставляють по місцях основ­ние конфронтуючі групи героїв: з од­ний сторони - представники народу, з іншого боку - інтелігенція. Персонажам з народу Антонівні, Його­ру властиві висловлення, испол­ненние народної мудрості. Наприклад, Єгор говорить Протасову: “Бородатому нянька - не указ”, бажаючи підкреслити цим, що в Павла повинна бути своя точка зору.

Афоризми Антонівни, людини, що прожили довге життя, нерідко при­нимают форму прислів’їв, приказок. Своє невдоволення молодою прислугою вона висловлює в такий спосіб: “А тепер усі норовлять у барі, а повад­ки - як у тварини”. Найбільш близькі до народного афоризми Чепурного, що займає особливе положе­ние в колі персонажів п’єси. Безуслов­але, ставлячись до інтелігенції, Чепурной більш тісно пов’язаний з народом, часто про­щается з ним, знає його вдачу, йому близька народне мовлення.

Тому в його мовленні афоризми філософ­ского змісту, властиві интелли­гентской середовищу, переплітаються з житей­скими істинами. У бесідах з Лізою він ви­ражает свою філософію, засновану як на міркуваннях, теорії, так і на житей­ском досвіді. Приклади його афоризмів - “Люди грубі й жорстокі.

Це їхня природа”, “Мастеровие - вони все п’яниці”. Зовсім інакше виглядають афоризми Про­тасова, Лізи, Волгіна. Філософські афоризми Лізи поетич­ни. “Там, де пролита кров, ніколи не виростуть квіти… там росте тільки не­нависть”.

У мовленні Протасова афоризми, філософ­ские по своєму змісті, часто вигля­дят як уривки з наукових книг. Напри­мер: “Тільки в області розуму людина вільна, тільки тоді він - людина, ког­так розумна, і якщо він розумний, він чесний. Добро створене розумом, без свідомості - немає добра”.

Є й ще одна цікава особливий­ность п’єси. Це пунктуація. При читанні п’єси відразу ж впадає в око расста­новка тире й дуже велика кількість многоточий. “Так ти - пригрози… Я, мол, тобі дам”, або “Ну, - буде, баба!

Ледве­на - удома?”, або “Але - зрозумійте: мені сов­сем не потрібно, щоб кипіло”. І такі непро­бичние фрази можна зустріти на каж­дой сторінці. На перший погляд може здатися, що таке незвичайне розміщення тире потрібна для того, щоб допомогти акторові при испол­нении своєї ролі.

Але подивимося повнима­тельнее не тільки на п’єси, але й на інші твори Горького. У романі “Мати” не менш своєрідне розміщення тире: “Усі люблять близьке, але - у великому серд­це й далеке - близько!” або “Ну, це вуж - нічого не поробиш”.

У чому ж все-таки зміст такого розміщення тире? Мені здається, що тире служить письменникові для того, щоб розділити фразу на дві рівні за значенням частини. Звичайно фраза має таку будову, коли наголос па­дає на її кінець, а початок залишається з­дарним. У Горького ж, як мені здається, обидві частини фрази виявляються завдяки тире під наголосом.

Це надає якусь невловиму вагомість, навіть важко­весность мовлення. Що стосується многоточия, те його роль також полягає в тім, щоб розділити фрази на окремі частини. Читаючи п’єсу, ми почуваємо, як персонажі начебто обду­мивают кожне слово, перш ніж його вимовити. За цим угадується барися­тельность і докладність волзького характеру Горького. Отже, проаналізувавши текст п’єси “Де­ти сонця”, можна дійти висновку, що їй властиві ті ж риси, що й всієї дра­матургии Горького в цілому: афористич­ность, влучність образів у метафорах, особливості пунктуації.

Всі ці прийоми Горький застосовує для того, щоб яскравіше й більш опукло випи­сать своїх героїв


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций