Твір на тему: Образ Понтія Пілата в романі М. Булгакова «Майстер і Маргарита»

Розміщено ЗНО по географії в 29 марта 2013

Роман “Майстер і Маргарита” - головний добуток М. Булгакова, улюблене дитя його фантазії, його письменницький подвиг. Число жанрових визначень булгаковско-го роману велико: сатирико^-філософський, фантастичес­кий, філософський роман, роман-містерія, роман^-при­тча, лірико-сатирико-філософський роман… З появлени­їм диявола в романі починає звучати одна з головних філософських тем - тема волі людини і його особистої відповідальності за моральний вибір, що він з­вершает, визнаючи або заперечуючи існування Бога. Ідейний центр роману - “євангельські” глави, у до­торих з’являються два образи - бродячого філософа Ие­шуа й римського прокуратора Понтія Пілата.

Понтій Пілат - п’ятий прокуратор Іудеї - людин державний, що є уособленням влади. Він змушений перебувати в Ерлашаиме, що ненави­дит через свої обов’язки. Пілат жорстока людина, його називають “люте чудовиська”, і він цим хвастається; він уважає, що миром керує закон сили Він був в­іншому, знає ціну небезпеки й тому вважає, що по­беждает тільки сильний, такий, котрий не знає страху, сумнівів, жалості.

Понтій Пілат живе по своїм задо­нам: він знає, що мир розділений на пануючим і подчи­няющихся їм, що формула “раб підкоряється панові” непорушна, що всесильно римського імператора, а в Ерлаша­име він - намісник імператора, виходить, пан всіх і вся. Пілат уважає, що переможець завжди самотній, у нього не може бути друзів, а тільки вороги й заздрісники. Таким зробила його влада Її закон диктує риси того, хто може мати влада. Рівних Пілатові ні, як немає й людини, з яким він би хотів поспілкуватися. Тільки собака, що він лю­біт.

Але зустрівшись із Иешуа, Пілат зрозумів, що це тот людина, з яким він хотів би спілкуватися вічно. Га-Але­цри не боїться заперечувати прокураторові й робить це так мистецьки, що Понтій Пілат приходить на якийсь час у замішання. Більше того, цей “бурлака” сміє перед­лагать: “Мені прийшли в голову деякі нові думки, і я охоче поділився б ними з тобою, тим більше, що ти робиш враження розумної людини”. Га-ноцри вважає, що “злих людей немає на світі”, є люди “нещасливі”; він гранично відвертий, адже “правду го­ворить легко й приємно”. Арештант здався цікавий прокураторові.

У невинності Иешуа прокуратор переконався відразу. У римського прокуратора немає бажання губити життя бро­дячего філософа, він намагається схилити Иешуа до кого­промиссу, а коли це не вдається, умовити первосвя­щенника Кайфу помилувати Га-Ноцри з нагоди наступ­ления свята Великодня. Ми бачимо, що Понтій Пілат проявляє до Иешуа й людська співучасть, і жалість, і жаль. Але разом з тим і страх. Саме страх, породжений залежністю від держави, необходимос­тью випливати його інтересам, а не істині, і визначає в остаточному підсумку вибір Понтія Пілата В умовах будь-якого тоталітарного режиму, будь те ра­бовладельческий Рим або сталінська диктатура, навіть найдужча людина може вижити, превстигнути, лише керуючись найближчою державною користю, а не своїми моральними орієнтирами.

Синедріон вирішує стратити Иешуа. Зачеплено закон про образу кесаря, у наявності бунт, а бунт потрібно втихомирити. І Понтій Пілат кричить, щоб чули все: “Злочинець!

Злочинець! Злочинець!”. Иешуа страчений.

Чому ж мучається Понтій Пілат? Чому йому сниться сон, начебто він не послав на страту бро­дячего філософа й цілителя, начебто вони йдуть разом по місячній доріжці й мирно розмовляють? І він, “жорстокий про­куратор Іудеї, від радості плакав і сміявся в сні…

“. Понтій Пілат для Булгакова, на відміну від устано­ традиції, щовилася в історії християнства, - не просто боягуз і відступник. Його образ драматичний: він і обвинувач, і жертва. Відступившись від Иешуа, він губить і себе, свою душу. От чому, загнаний у кут необхідністю пре­дати смерті бродячого філософа, він про себе вимовляє: “Загинув!”, потім: “Загинули!

“. Він гине разом з Иешуа, гине як вільна особистість. Таким чином, уставши перед вибором: посада або порятунок душі, страх перед Цезарем або мужність із­вершити вчинок, він вибирає крісло, життєві блага й відданість тому, що ненавидить. Діючи від імені Тиберия, що персоніфікує собою держава, Понтій Пілат випробовує до імператора почуття бридливості, відрази.

Прокуратор розуміє, що могутність його виявилося мнимим. Він боягуз, він вірний пес кесаря й усього лише пішак у руках. Читаючи Булгакова, ми робимо для себе висновок: людина не вільна розпоряджатися власним народження й смер­тью. Але він повинен розпоряджатися своїм життям.

Чоло­століття, по Булгакову, відповідальний за власний вибір життєвих шляхів, ведучих або до істини й волі, або до рабства, зрадництву й нелюдськості


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций